Методичний підхід до оцінювання інноваційної привабливості підприємства в сучасних умовах розвитку економіки України

Голубєв Андрій Валентинович

студент Харківського національного економічного університету

Полтініна Ольга Павлівна

викладач кафедри фінансів Харківського національного економічного університету

Методичний підхід до оцінювання інноваційної привабливості підприємства в сучасних умовах розвитку економіки України

Аналітики протягом тривалого часу відзначали, що однією з ключових проблем зовнішньоекономічної діяльності України є її занадто велика залежність від експорту сировини. Особливо гостро ця проблема постає під час згортання виробництва у розвинутих країнах через всесвітню економічну кризу. Тож, чи не є цей час визначальним для переорієнтації експортної політики держави з сировинно орієнтованої на шлях виробництва готової продукції. Однак, на цьому етапі постає проблема зношеності основних засобів підприємств (що сягає близько 70%), яка призводить до того,що продукція, яка виробляється на морально зношеному обладнанні не може бути конкурентоздатною на міжнародному ринку. Подолати означену проблему можна шляхом активізації інноваційних процесів.

Особливим попитом на міжнародному ринку може користуватися продукція хімічної та металургійної промисловості. Конкурентоздатність продукції означених галузей забезпечуватиметься унікальними технологіями виробництва, високою якістю первинної сировини та контролем за якістю продукції.

За даними Держкомстату реалізація в Україні державної політики в інноваційній сфері дала такі результати [1]. З 2000 року відбувається значне зростання обсягів фінансування технологічних інновацій з Державного бюджету, майже в 15 разів: з 7,7 млн. грн. до 114,4 млн. грн. на рік, крім того, в 4,3 рази збільшилися щорічні обсяги виконаних наукових прикладних досліджень: з 266,6 млн. грн. в 2000 році до 1 141 млн. грн. в 2006 році.

Проте, питома вага реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі промислової не збільшилась (2000 рік – 6,8%, 2006 рік – 6,7%), а питома вага підприємств, які реалізовували інноваційні проекти, зменшилась в 1,6 рази (з 18% до 11,2%), також зменшилась в 3,9 рази (з 15 323 до 3 978) загальна кількість освоєних суб’єктами господарювання інноваційних видів продукції.

Спираючись на ці данні, можна стверджувати, що активна інноваційна політика може стати тим локомотивом, який дозволить спрямувати економіку держави до подолання стану стагнації останніх років.

Останнім часом дедалі більше вчених приділяють увагу визначенню поняття інновації та інноваційна політика.

Узагальнивши їх погляди, пропонуємо розуміти під інноваціями систему заходів, пов’язаних з впровадженням результатів науково-технічного прогресу, які полягають у оновленні, вдосконаленні чи переорієнтації основних фондів, технології чи організації виробничого процесу для покращення якості продукції та підвищення економічної ефективності діяльності підприємства.

Залежно від сфери застосування нових підходів та ідей, розрізняють такі основні види інновацій: продуктивні, технологічні, ринкові, організаційні.

З огляду на означені в роботі проблеми, особливий інтерес представляють технологічні інновації, а саме – оновлення основних засобів та розробка прогресивних технологій виробництва.

У реалізації цієї форми інновацій зацікавлені не тільки власники підприємства та інвестори, але й сама держава, оскільки залучення новітніх технологій позитивно впливає на екологічний стан територій, що прилягають до підприємства, умови праці робітників, інвестиційну привабливість держави на міжнародному ринку капіталів, автоматизацію виробництва, використання науково-технічного потенціалу, закладеного у радянські часи.

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» [2] інноваційна інфраструктура являє собою сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо). Інноваційна інфраструктура є своєрідним «буфером» між виробництвом та наукою, який забезпечує сприятливий фон для взаємодії об’єктів інноваційної діяльності.

Основними елементами інноваційної інфраструктури є державні інноваційні фінансово-кредитні установи, венчурні компанії та фонди, зони інтенсивного науково-технічного розвитку (технополіси), технологічні парки (технопарки), інноваційні центри (технологічні, регіональні, галузеві), інкубатори (інноваційні, технологічні, інноваційного бізнесу), консалтингові (консультаційні) фірми та ін.

Інститути державної інвестиційної діяльності мають чітко окреслену географічну структуру: більшість з них розташовано у Донбасі та столичному регіоні, що обумовлено зосередженістю на цій території великих промислових підприємств, крупних науково-практичних центрів та значною кількістю родовищ корисних копалин та розвиненою фінансовою інфраструктурою.

На сучасному етапі розвитку промисловості України, враховуючи активну політику НБУ у сфері регуляції відсоткової ставки комерційних банків, кредитні ресурси втрачають свою актуальність у якості основи для реалізації інвестиційної діяльності, тому питання про визначення якості менеджменту об’єктів інвестування постає особливо гостро [3].

Серед критеріїв, за якими потенційні інвестори (в особі зовнішніх зацікавлених осіб чи власне підприємства) можуть обирати об’єкт для вкладання коштів є: фінансовий стан, нематеріальні активи, які належать підприємству (наявність власної унікальної технології виробництва, відомої торгової марки, налагоджених зв’язків із контрагентами, тощо), але головним чинником, який впливає на прийняття інвестиційного рішення є якість основних засобів, рівень їх відповідності сучасним потребам та реаліям ринку.

Тепер доцільно визначитися, які саме галузі можуть бути забезпечені тією сировиною, яка на даний момент експортується:

металургійна промисловість (обробка руд чорних та кольорових металів);

коксохімічна промисловість (яка стає ще більш привабливою через наявність потужного металургійного комплексу, який здатен забезпечити плідну взаємодію з хімічною галуззю та оптимізувати використання сировини на кожному з етапів виробничого процесу);

виробництво будівельних матеріалів (особливо привабливими є виробництво цегли та бетону, через стрімкий розвиток будівничої сфери).

Окреслені вище галузі досі мають технічний потенціал, закладений ще у радянські часи, який відповідає сучасним вимогам ефективності виробництва і може використовуватися ще тривалий час за умови періодичного вдосконалення та оновлення.

Особливу цінність для інвестора представляє той факт, що значна частина підприємств має налагоджену та розвинену інфраструктуру, ця обставина дозволить суттєво зекономити на розробці технологічних схем і надасть змогу зберегти час на налагодження зв’язків з контрагентами.

З огляду на викладене вище, перед інвестором постає питання структурування та визначення пріоритетів інноваційної привабливості підприємств.

Однак, перш за все, слід визначитися із тим, що розуміється під терміном інноваційна привабливість: це сукупність технічних, фінансових, організаційних, інтеграційних, кадрових характеристик суб’єкта господарювання, які оцінюються потенційним інноватором (в особі зовнішнього інвестора чи власника) для прийняття інвестиційного рішення про вкладання коштів у фінансування конкретних інновацій. Доцільно зауважити, що цінність представляє лише інтегральний аналіз цих характеристик, така ситуація пояснюється обмеженістю ресурсів інвестора, адже під час інвестицій у інноваційні технології найчастіше немає ресурсів для формування нової інфраструктури з метою налагодження не достатньо розвинених складових. Інакше кажучи, поєднання не надто успішних факторів є більш ефективним, ніж поєднання значною мірою розвинених та занедбаних, оскільки паралельний розвиток кожного елемента є менш затратним для інвестора, ніж вирівнювання загального рівня розвитку підприємства.

Наступним теоретичним питанням, яке цікавить інвестора-інноватора при прийнятті рішення про вкладання коштів, є ранжування вагомості перелічених факторів для подальшого аналізу проекту.

Спираючись на те, що інвестиції окупаються лише за умови актуальності продукції підприємства (наявності попиту), відзначаємо, що інтеграційна характеристика підприємства відіграє найвпливовішу роль.

Інтегральна оцінка підприємства може проводитися за різними методиками, проте, кожен з них має суттєві недоліки, більшість з цих методик є достатньо вузько спрямованими, вони оцінюють тільки один бік діяльності підприємства (його фінансовий стан, технічні характеристики, якість роботи маркетингових служб, тощо).

Оскільки, оцінити значну кількість факторів, які впливають на загальний рівень розвитку підприємства надзвичайно важко, пропонуємо ввести Інтегральний показник оцінки інноваційної привабливості підприємства (І_іп), який дозволить об’єктивно оцінити рівень розвитку підприємства та доцільність впровадження в нього конкретних інновацій. Виходячи з визначення інноваційної привабливості підприємства, оцінюватися будуть технічні, фінансові, організаційні, інтеграційні та кадрові характеристики підприємства. Інвестор-інноватор зазвичай розглядає декілька варіантів вкладання коштів, тому для прийняття остаточного рішення слід визначитися з тим, які саме характеристики будуть цікавити його в першу чергу. Деталізація змісту кожної з характеристик наведена в табл. 1.

Таблиця 1

Конкретизація основних характеристик, що впливають на інноваційну привабливість підприємства

Загальні характеристики підприємства	Умовне позначення	Конкретизація змісту характеристик, які оцінюються експертами	Можлива оцінка експерта
Технічні	Т	ступінь відповідності обладнання сучасним вимогам ринку	1-5
		наявність ресурсозберігаючих технологій	1-5
		якість виробничих приміщень	1-5
		відповідність продукції підприємства міжнародним стандартам якості та відповідності	1-5
Фінансові	Ф	якість менеджменту на підприємстві	1-5
		рівень платоспроможності підприємства	1-5
		рівень ліквідності підприємства	1-5
		рівень фінансової незалежності підприємства	1-5
Організаційні	О	якість складських приміщень	1-5
		рівень оптимальності схеми виробництва на кожному етапі	1-5
		наявність стійких та ефективних горизонтальних та вертикальних зв’язків між структурними одиницями підприємства	1-5
		науково обґрунтовані показники ефективності виробництва на кожному етапі технологічного процесу, що відповідають нормам та стандартам	1-5
Інтегральні	І	наявність стійких зв’язків із контрагентами	1-5
		логістичний фактор	1-5
		лояльність місцевих органів влади до підприємства, яка обумовлена інтегрованістю підприємства в інфраструктуру регіону	1-5
		наявність та можливість державного замовлення у підприємства	1-5
Кадрові	К	кваліфікованість адміністративного персоналу	1-5
		кваліфікованість виробничого персоналу	1-5
		наявність кадрового резерву в регіоні, де знаходиться підприємство	1-5
		наявність відповідної інфраструктури для підвищення кваліфікації існуючих кадрів	1-5

Структура, представлена в талб. 1 дозволить повно та всебічно розглянути наявну ситуації на підприємстві.

Кожна характеристика має бути оцінена за 5 бальною шкалою незалежними експертами, які добре знайомі з роботою підприємства та можуть об’єктивно оцінити його недоліки та переваги, тобто кожна характеристика може бути оцінена максимум у 20 балів, а мінімум у 4 бали. В результаті, потенційний інвестор-інноватор отримає вихідні дані для подальшого розрахунку інтегрованого показника інноваційної привабливості підприємства, який пропонуємо розраховувати за формулою 1.

І_іп = а×Т + b×Ф + c×О + d×І + e×К

(1)

де: Т, Ф, О, І, К – сумарні бальні оцінки за кожною з характеристик на основі методу експертних оцінок;

а, b, c, d, e – вагові коефіцієнти, кожної з характеристик в залежності від важливості для інвестора-інновватора.

Вагові коефіцієнти потенційний інвестор-інноватор визначає самостійно, в залежності від того, що для нього є більш важливим. На це впливає в першу чергу, галузь, в підприємство якої планується вкладати інвестиційні кошти. Як було визначено раніше, найбільш важливими та перспективними для впровадження інновацій в Україні є металургійна та хімічна промисловість, сільське господарство та будівництво. Саме для цих галузей пропонуємо розподіл вагових коефіцієнтів, які наведені в табл. 2

Таблиця 2

Розподіл вагових коефіцієнтів в залежності від галузі виробництва

Галузь Ваговий коефіцієнт	Металургія	Хімічна промисловість	Сільське господарство	Будівництво
a	0,3	0,35	0,4	0,25
b	0,25	0,2	0,1	0,3
c	0,1	0,15	0,25	0,3
d	0,25	0,05	0,15	0,1
e	0,1	0,25	0,1	0,05

Інтегральний показник інноваційної привабливості не є сам собою інформативним для інвестора-інноватора, оскільки являє коефіцієнт, який можна використовувати виключно для порівняльної характеристики вірогідних об’єктів інвестування, і що ближче значення І_іп до 100, то менш ризикованим є інвестиції в інновації. Тому його доцільно використовувати коли при прийнятті інвестиційного рішення постає проблема вибору між кількома об’єктами. Якщо ж питання про інвестиції в інновації виникає перед власником підприємства, то доцільно проводити порівняльну характеристику із іншими підприємствами тієї ж галузі.

Література:

1. http://www.ukrstat.gov.ua/

2. http://www.in.gov.ua/index.php?lang=ua&get=55&law_id=17 (Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" та інших законів України»)

3. Василенко В.О. Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 104-110. 2. Концепція Державної цільової економічної програми "Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2008-2012 роки", розпорядження КМУ від 6 червня 2007 р. № 381-р.