Економічні науки / 10. Економіка підприємства

 

Ст. викладач Калашник Т. Е.

Харківський національний економічний університет, Україна

Проблеми удосконалення управління витратами

виробництва на вітчизняних підприємствах

 

В умовах ринкової економіки центр ваги в дослідженнях ефек­тивності управління витратами виробництва повинен зміщуватись від системи їх обліку і оцінки за попередній період часу, до прогноз­них оцінок їх можливої величини в перспективі та їх впливу на ефек­тивність роботи підприємства. При цьому слід ув'язувати питання, пов'язані із динамікою виробничих витрат на перспективу із змінами, які можуть відбуватись в технологічних процесах [1].

Виходячи із сучасних завдань менеджменту у сфері управління витратами на вітчизняних підприємствах промисловості автором виділено три напрями, згідно з якими мають формуватись системи обліку і контролю витрат [2].

Перший напрям – облік витрат з метою ви­значення собівартості продукції, робіт, послуг та розрахунку прибут­ків підприємства від їх реалізації. Цей напрям є найвідомішим у ві­тчизняній практиці господарювання.

Другий напрям є посилення уваги менеджерів і влас­ників підприємств до перспектив розвитку виробництва. При цьому витрати виробництва в багатьох випадках стають основним критері­єм у виборі варіантів розвитку. 3 метою визначення прогнозних величин витрат необхідно користуватися такою систе­мою їх обліку в теперішньому часі, яка забезпечує надійну і повну інформацію, охоплює всі основні місця виникнення витрат. Тоді про­гноз майбутніх витрат можна розрахувати на основі налагодженого обліку в теперішньому часі з внесенням тих змін, які мають відбутись у виробництві в перспективі з врахуванням відхилень.

Третій напрям пов'язаний з необхідністю активного впливу на виробничі ви­трати методами регулювання, контролю, внесення своєчасних змін у процеси виробництва або прийняття рішень про зміну асортименту продукції що виробляється. Цей напрям у зарубіжній практиці базується на методах обліку по центрах їх виникнення і центрах відповідальності. Реалізація цього напряму дає можливість забезпечувати своєчасний контроль за динамікою витрат виробництва.  Більше того, організація контролю по основних місцях виникнення витрат дає можливість оперативно розраховувати майбутні прибутки від реалізації продук­ти та оцінювати стан підприємства за рів­нем прибутковості продукції.

Важливими функціями в досягненні успіху у формуванні витрат на підприємствах слід вважа­ти систему стимулювання працівників за економію витрат. Нові умови господарювання вимагають розробки та впрова­дження адекватних систем управління виробництвом і мотиваційних механізмів, які б спонукали всіх учасників виробничих процесів до досягнення успіху і процвітання підприємства. Основними показниками і критеріями успішності роботи під­приємницьких структур є наявність прибутків, зростання обсягів виробництва, забезпечення конкурентноздатності продукції.

Узагальнення за­рубіжного і вітчизняного досвіду з цих питань дозволило авторові сформулю­вати наступні вимоги до побудови системи винагороди працівників за зниження витрат виробництва:

1. Основою для прийняття рішень щодо винагороди працівників за раціональне управління витратами виробництва мають бути реальні результати роботи підприємства: наявність прибутку, зростання показників ефективності при заданому рівні витрат або їх зниження порівняно із за­планованим рівнем.

2. Вихідною інформацією для визначення винагороди праців­никам за економію витрат мають бути звіти центрів від­повідальності і загальний кошторис витрат, що характеризує фактичний їх рівень по місцях виникнення та відхилення від запланованого рівня за певний період часу.

3. На рівні керівництва підприємством приймається рішення про можливість надання додаткової винагороди за зниження витрат тим працівникам, які безпосередньо забезпечили їх.

4. Керівництво підприємства приймає рішення стосовно винагороди за зниження витрат виробництва по центрах відповідальності.  Нижчий рівень розподілу винагороди приймається самостійно відповідальними особами.

5. Важливим фактором ефективності системи стимулювання працівників за економію витрат виробництва є і гласність інформації, доведення її до відома і свідомості всіх працівників.

6. Необхідно розробляти соціально справедливу систему винагороди працівників, яка б відповідала їх сподіванням на отримання певної винагороди у відповідності із затратами праці, інтелекту і робочого часу.

Cистема стимулювання працівників за зниження витрат виробництва повинна тісно пов'язуватись і узгоджуватись із загальною системою винагороди за результати роботи підприємст­ва [3].

Підвищення продуктивності праці може досягатись, як відомо, за рахунок багатьох факторів, в тому числі і таких які не впливають на зміну витрат виробництва. Тому при розробці положення про преміювання працівників доцільно досліджувати більш конкретно дію факторів, що вплинули на підвищення продуктивності праці та їх взаємозв'язки із динамікою витрат виробництва.

В умовах кризової ситуації і недосконалої законодавчої бази, яка має захищати права працівників, адміністрація вітчизняних під­приємств намагається вирішити проблему зниження витрат вироб­ництва не за рахунок впровадження прогресивної техніки і техноло­гії, а за рахунок скорочення чисельності працюючих, зниження заробітної плати, заборгованості по зарплаті, надання довготривалих неоплачуваних відпусток тощо. Тобто за рахунок людського фактору, використовуючи несприятливу для працівників виробничої сфери ситуацію на ринках праці. Однак таку політику адміністрації не мож­на вважати правильною та далекоглядною. Вже вітчизняний досвід показує, що економія витрат виробництва за рахунок зниження ви­трат на оплату праці призвів до того, що з промислових підприємств звільнились в першу чергу висококваліфіковані фахівці і робітники, більшість з яких перейшла в сферу бізнесу або виїхала за межі держави.

 

Література:

1. Давидович І. Методи обліку виробничих витрат та їх використання в контролілінгу // Наук. зап. Терноп. держ. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. Сер.: Економіка. – 2002. – № 5. – С. 85-89.

2. Вовченко Т. Учет и распределение общепроизводственных расходов // Главбух. – 2001. – № 19. – С. 66-71.

3. Бабич М. С., Гулько Л. Г. Калькулювання собівартості продукції: Сучасні українські реалії та світовий досвід // Наук. вісн. Волин. держ. Ун-ту. ім. Л. Українки. – Сер.: Екон. науки. – 2003. – №5. – С. 253-261.