„Економічні науки”/ економіка підприємства

Примак І.О.

Херсонський національний технічний університет

Методи управління інноваційним розвитком підприємства

Cучасне виробництво характерне інноваціями та намаганням використати більш новітні технології, нові товари та послуги. Впровадження у виробництво нових технологій потребує приведення змісту і організації виробництва, кваліфікації та наукового рівня у відповідність з вдосконаленими технологічними системами [1, c.48].

У 2007 році інноваційною діяльністю у промисловості займалося 1472 підприємства, або 14,2% загальної їх кількості.

Впроваджували інновації 1186 підприємств, у т.ч. 515 –впроваджували нові технологічні процеси, кількість яких склала 1419, з них 634 маловідходних і ресурсозберігаючих; 564 підприємства впровадили 2526 найменувань інноваційних видів продукції, з яких 881 - нові види машин, устаткуваання, прилади, апарати [2, c.193].

Незважаючи на глибоку економічну кризу, яка виникла внаслідок значних прорахунків на рівні макроекономічної політики, відбуваються кардинальні зміни методів управління інноваціями.

Проблеми управління інноваціями на рівні підприємства:

-скорочення затрат на інновації, що спричинене практично повною відсутністю інвестицій не тільки на наукову сферу, але й на технічне переоснащення виробництва і продукції;

-зростання темпів відставання від свого рівня науково-технічного прогресу в широкому спектрі якісних параметрів розвитку техніки;

-різке скорочення чисельності науково-дослідних груп кооперативів, шкіл та інститутів;

- відсутність гнучкості у роботі існуючих матеріально-технічних , виробничо-економічних і соціально-організаційних структур;

-надмірна тривалість інноваційних процесів у часі (особливо на заключній стадії життєвого циклу інновацій);

-обмеження розповсюдження інновацій (введення на одному-двох підприємствах);

-надзвичайно низька питома вага радикальних інновацій у загальному об’ємі;

-практично повне припинення інноваційної піжтримки програм технічного переоснащення і модернізації виробництва за останні майже 10 років, розпад галузевої академічної і вузівської науки, відсутність ефективної промислової і науково-технічної політики, що поставило першочергову проблему фактичного виживання наукомісткого сектора.

У високорозвинутих країнах діють добре відпрацьовані механізми ринкового регулювання, такі як вибіркове оподаткування, гнучка амортизаційна політика , методи боротьби з надконцентрацією виробництва і монопольним володінням збуту, режим стимулювання розвитку малих підприємств швидкого реагування для досягнення науково-технічного прогресу і змін ринкового попиту[1, c.48-49].

Управління інноваційним розвитком повинне орієнтуватися на досягнення визначених цілей (завоювання більшої частки ринку, збільшення прибутку в поточному періоді чи в перспективі, забезпечення високих темпів сталого економічного розвитку і т. ін.) в умовах конкурентного середовища, коли цілі інших господарюючих суб’єктів можуть з ними не збігатися (і, як правило, не збігаються ). Це протиріччя слід належним чином враховувати, узгоджуючи намічені цілі з можливостями їхнього досягнення.

У цілому, в масштабах ринку, таке узгодження цілей і інтересів господарюючих суб'єктів відбувається за допомогою ринкових механізмів (механізму рівноваги виробництва і споживання, механізму конкуренції і ринкового ціноутворення, механізмів економічних циклів і т. д.), організаційно-економічного механізму підприємства, а також механізмів державного і регіонального регулювання і підтримки.

Природно, конкретний, окремо взятий суб'єкт господарської (підприємницької) діяльності вплинути на дію цих механізмів не може, він здатний тільки враховувати їх у процесі свого функціонування, будуючи стратегію і тактику своєї поведінки таким чином, щоб максимально використовувати наявні сприятливі можливості і згладжувати деструктивний вплив несприятливих [3, с. 24].

Підприємство конкретизує варіанти своїх дій з пошуку шляхів розвитку ринкових можливостей, які спираються на безупинну і послідовну розробку і виведення на ринок різного роду новацій з метою забезпечення тривалого виживання і стійкого розвитку в конкурентному середовищі [3, с.27].

Основні функції управління інноваційним розвитком на рівні підприємства [4,5]:

- аналіз зовнішнього середовища і прогнозування його розвитку;

- аналіз внутрішнього середовища підприємства;

- виявлення напрямків та варіантів інноваційного розвитку ринкових можливостей щляхом зіставлення можливостей і небезпек, зумовлених зовнішнім середовищем, а також сили і слабкості підприємтсва;

- вибір сегментів ринку для реалізації проектів інноваційного розвитку господарюючих суб’єктів, розробка підходів до формування цільового ринку на базі визначених ділянок;

- аналіз і кількісна оцінка ризику на етапах інноваційного розвитку і всього процесу в цілому, коригування робіт за результатами аналізу;

-виділення пріоритетних напрямків діяльності ;

-формування організаційної структури управління інноваційним розвитком;

- планування виробничо-збутової і фінансової діяльності за обраними пріоритетними напрямами;

- контроль за виконанням заходів , спрямованих на реалізацію потенціалу інноваційного розвитку;

- підготовка рішень про своєчасну зміну пріоритетів і пошук нових напрямів інноваційної діяльності.

Державне, регіональне та галузеве управління включає елементи загальних регулюючих механізмів: державного регулювання ринкових процесів, правового регулювання підприємницької діяльності, соціального, політичного регулювання тощо (рис.1).

Рис. 1. Методи державного управління інноваційним розвитком підприємств

За допомогою методів економічного стимулювання держава стимулює розвиток пріоритетних галузей, регулює виробництво певних видів товарів, стимулює розвиток науки і техніки, інвестиційну й інноваційну діяльність, що у свою чергу надає можливість розвитку підприємницьких структур і окремих суб'єктів господарської діяльності (хоча в умовах України цей механізм далекий від досконалості).Наприклад, екологічні платежі змушують багато підприємств-забруднювачів зменшувати викиди, унаслідок цього виникають потреби у відповідному контролюючому устаткуванні й обладнанні з очищення шкідливих відходів. Отже, створюються ринкові можливості розвитку (переважно інноваційного) для підприємств - виробників цього обладнання.

Методи планування передбачають проведення планово-дослідницьких робіт, що передують соціально-економічному розвитку. Вони стимулюють розвиток певних галузей, регіонів, видів діяльності, що, у свою чергу, зумовлює розробку новацій різного рівня й інноваційний шлях розвитку в цілому. Так, наявність державного замовлення на виробництво деяких видів сільськогосподарської продукції стимулює їх виробництво, надаючи сільськогосподарським підприємствам можливості розвитку.

Правові методи здійснюють регулюючий вплив через правове регламентування конкретних видів діяльності, систему державних стандартів і методів прямого адміністрування. Наприклад, система жорстких стандартів на якість продуктів харчування дала поштовх розвитку фірм, що спеціалізуються на їх сертифікації.

Методи соціального регулювання впливають на розвиток ринку певних видів товарів через суспільні рухи (наприклад,«зелені»), різні недержавні організації (наприклад, професійні асоціації). Цей вплив може як стимулювати розвиток, так і протидіяти йому.

Методи політичного регулювання впливають на розвиток ринкових можливостей шляхом надання різного роду прав і свобод: права на підприємницьку діяльність, права на власність, надання певного правого статусу окремим територіям (вільні економічні зони, офшорні зони, що стимулюють розвиток конкретних регіонів і видів діяльності), захист інтелектуальної власності і т. ін. [3, с. 27].

Серед розглянутих методів провідна роль належить економічним, вплив яких може бути як прямим, так і опосередкованим. Однак в умовах нашої держави не можна нехтувати й адміністративними методами, вплив яких все ще досить помітний.

Інноваційною діяльністю протягом 2005-2007 рр. займалися 1820 підприємств (тільки 17,6% загальної кількості обстежених промислових), у т.ч. майже 73% здійснювали придбання машин, обладнання та програмного забезпечення для реалізації інновацій, 34,8 % займались навчанням та підготовкою персоналу для розробки та впровадження нових чи значно вдосконалених продуктів та процесів, 27,7% здійснювали внутрішні НДР і 13,5% придбали зовнішні НДР для розробки нових або вдосконалених продуктів та процесів ,17,2% займались ринком запровадження інновацій (з урахуванням ринкового дослідження та рекламної кампанії), 14,2% здійснювали придбання інших зовнішніх знань та 25,7% підприємств займались іншими роботами, пов’язаними із створенням і впровадженням інновацій. Як видно з наведених даних, показники інноваційної діяльності підприємств є невисокими [2, c.194].

Слід зазначити, що єдиної думки щодо необхідності втручання держави в систему вільних ринків не існує, ряд фахівців вважає, що сама система здатна координувати економічну діяльність без примусу і регулювання, а інноваційний розвиток являє собою процес, що самоорганізується. У той же час багато вчених і фахівців-практиків відзначають прямі порушення функціонування ринкового механізму, що формуються в результаті дії зовнішніх чинників. Звідси випливає, що тільки ринкові регулятори не здатні вирішити багатьох з існуючих економічних проблем, а тому необхідне державне регулювання ринкових процесів, тим більше щодо забезпечення тривалого виживання і розвитку підприємницьких (господарських) структур.

Таким чином, макрорівень управління визначає поле інноваційної діяльності підприємницьких структур, окреслює його межі. Мікрорівень конкретизує варіанти дій окремих суб’єктів підприємницької (господарської) діяльності у пошуку шляхів розвитку ринкових можливостей, які спираються на безупинну і послідовну розробку і виведення на ринок різного роду новацій з метою забезпечення тривалого виживання і стійкого розвитку в конкурентному середовищі.

Література:

1. Медынский В.Г. Инновационный менеджмент: Учебник.-М.: ИНФРА-М, 2008.-295 с.

2. Калачова І.В. «Наукова та інноваційна діяльність діяльність в Україні у 2007 році», Державний комітет статистики України , 2008 р.

3. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навчальний посібник. - Суми: ВТД „Університетська книга”, 2003. — 278 с.

4. Ильяшенко С. Н. Инновационное развитие субъектов хозяйственной деятельности // Механізм регулювання економіки, економіка природокористування , економіка підприємства та організація виробництва. — Вип. 1. — Суми: Вид-во СумДУ, 2000. — С. 110-116.

5. Ильяшенко С.Н. Управление формированием целевых рынков предприятий // Машиностроитель. — 1999. — № 8. — С. 43-47.