С.С. Богатчук

доцент кафедри історії України

Вінницького державного аграрного університету

Кадрове забезпечення українських

залізниць в кінці ХІХ ст.

Історію України другої половини ХІХ ст. першими досліджували історики Лось Ф.Е., Белінський Е.Ф., Лугова О.І., Степанович Е.П., Терещенко Г.І., Кізченко В.І., Е.Луценко, які розкривають питання кваліфікованої підготовки залізничних кадрів¹.

Після скасування кріпосного права в Україні селяни, що не отримали землі, йшли працювати на фабрично-заводські підприємства, у цукрову, кам'яновугільну й металургійну промисловості.

Будівництво залізниць розпочалося в другій половині XIX ст. і поглинуло близько 600 тис. робітників, які раніше працювали в сільському господарстві². Вони працювали на спорудженні Києво-Балтської, Лозово-Севастопольської залізниць³.

Інтенсивне залізничне будівництво потребувало кваліфікованої робочої сили. Саме тому виникає потреба у навчальних закладах, які готували б висококваліфіковані залізничні кадри. В 1869 р. під керівництвом головного інспектора залізниць Дельвіга була створена комісія для розгляду питання про підвищення технічного і професійного рівня залізничників. Вона розробила ряд пропозицій, зокрема, про набір і підготовку кваліфікованих техніків і машиністів з числа досвідчених фабрично-заводських робітників, обізнаних з технікою.

Для надання вищої технічної освіти 28 липня 1864 р. був заснований Інститут інженерів шляхів сполучення у Петербурзі, який готував інженерів-спеціалістів залізничного

транспорту, приймаючи переважно дітей дворян. Із стін цього інституту вийшла велика плеяда вчених-інженерів, що піднімали залізничну справу в Україні, як Ю.В. Ломоносов, Г.Д. Дубелір, О.П. Бородін та інші⁴.

Незважаючи на певні фінансові труднощі, в 70-х рр. XIX ст. в Росії починають відкриватися технічні залізничні училища, що частково задовольняли потреби залізниць у кваліфікованих робітниках, надаючи перевагу підготовці машиністів паровозів, їх помічників та шляхових майстрів.

В 1870-х рр. першими в Україні почали працювати Харківське, Київське, Одеське технічні училища, програма навчання в яких передбачала підготовку кваліфікованих кадрів різних спеціальностей для обслуговування залізниць⁵.

В 1873 р. на ст. Ольвіопіль Херсонської губернії було відкрито училище для підготовки майстрів залізничного шляху⁶, випускники якого після трьохрічного теоретичного курсу повинні були два роки працювати на залізниці і лише тоді отримували свідоцтво про освіту⁷.

Так, у 1878 р. таке училище відкрилося в Кременчуці Полтавської губернії⁸. В 1881 р. - Донецьке технічне залізничне училище у Луганську Катеринославської губернії⁹.

З 1880-х рр. Державною Радою був затверджений проект "Положення про технічні залізничні училища", згідно з яким, до технічних залізничних училищ приймали лише громадян Російської імперії віком від 14 до 17 років. Обов'язковою умовою щодо зарахування до учбового закладу було закінчення міського училища або гімназії. Вступники складали іспити з математики та російської мови. Після закінчення курсу трирічного навчання учні технічного залізничного училища одержували свідоцтва і направлялися на дворічну практику, під час якої набували відповідну спеціалізацію.

З 1890 р. в м. Конотопі Курсько-Київській залізниці почало працювати технічне училище з високим рівнем викладання. Про це свідчить відсоток успішності, що досягав до 95%, на відміну від інших училищ, де він тримався на рівні 30-50%¹⁰.

В 1896 р було відкрите залізничне училище в Севастополі для підвищення рівня кваліфікації кадрів Лозово-Севастопольської залізниці. Його випускники отримували спеціальність залізничних техніків-будівельників ¹¹.

Таким чином, за період з 1870 до 1896 рр. в Україні було відкрито 9 технічних залізничних училищ, тоді як у Росії їх налічувалося 33 ¹². Кількість учнів постійно збільшувалася. Якщо в 1888 р. в усіх училищах України навчалося 1443 учні, то вже в 1898 р.- 2825 учнів¹³.

І все ж, відкриття технічних залізничних училищ не давало можливості забезпечити залізниці висококваліфікованими кадрами сповна.

Високі темпи розвитку промисловості на Півдні Росії та поширення залізничного будівництва виявили необхідність утворення вищих технічних учбових закладів в Україні. 14 березня 1897 р. цар видав наказ про відкриття у Києві політехнічного інституту. До вступних іспитів допускалися ті, хто мав атестат про закінчення гімназій та інших середніх учбових закладів.

На інженерно-будівельному і механічному відділеннях інституту з перших років його існування працювали видатний фахівець у галузі паровозобудування професор Ю.В. Ломоносов та ГД. Дубелір - визначний фахівець у галузі шляхового будівництва і теорії електротранспорту.

Термін навчання в Київському політехнічному інституті складав 4 роки. У підготовці висококваліфікованих інженерів велику роль відігравала робота науково-технічних гуртків та великої бібліотеки з питань будівництва та експлуатації залізничних мереж, де студенти розширювали свої знання. Першими утворилися інженерний і механічний гуртки під керівництвом професорів Г.Д. Дубеліра, Є.О. Патона, О.О. Радціга. На засіданнях цих гуртків заслуховували й обговорювали доповіді професорів та студентів про досягнення науки і техніки¹⁴. Протягом року для студентів організовували екскурсії на залізниці.

За соціальним походженням студентство було неоднорідним. За підрахунками Степанович Є.П. найбільше студентів було із дворян, як і в інших вищих навчальних закладах (у 1898р.- 47,7% усієї кількості студентів, з міщан - 34,6%¹⁵.

Для найбідніших студентів, матеріально-побутові умови яких були важкими (висока оплата за навчання -100 крб. щорічно, непомірна плата за квартиру, харчування), членом комісії з питань вищих технічних закладів Д.І.Менделєєвим було внесено пункт про право ради інституту звільняти від оплати за навчання близько половини студентів, які цього потребували. Ця допомога складала 5112 крб.¹⁶.

На початок XX ст. Київський політехнічний інститут був єдиним вищим учбовим закладом в Україні, який готував спеціалістів для шляхів сполучення. В 1890 р. у Жмеринці, а в 1898 р у Фастові Товариство Південно-Західних залізниць відкрило двокласне залізничне училище. Подібні училища відкривалися на ст. Ківерці (1899), на ст. Корсунь (1898), на ст. Вапнярка Південно-Західних залізниць. Ці училища утворювалися спеціально для дітей службовців за кошти залізниці¹⁷. Одночасно машиністів та їх помічників готували при залізничних майстернях.

На залізницях працювали технічні безкоштовні бібліотеки, які допомагали робітникам слідкувати за новими технічними досягненнями в залізничній справі¹⁸.

Таким чином, на кінець XІX ст. для підготовки та перепідготовки кадрів залізниць в Україні існувала досить велика кількість навчальних закладів.

ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА

1..Лугова О.І. Про становище України в період капіталізму // Український історичний журнал. - 1967.-№3.-С25; Лось Ф.Е. Формирование рабочего класса на Украине.-К.,1955.-С.65; 2. Бєлінський Е.Ф. З історії формування залізничного пролетаріату на Україні в другій половині XIX ст. В кн.: З історії соціально-економічного розвитку та класової боротьби на Україні ХVІ- початку XX ст.-К., 1960.-С44; 3. Рабочее движение в России в XIX в. Сборник документов и материалов. Под ред. А.М.Панкратовой.-М.,1963.-С416.; 4. Создатели новой техники в Украинской ССР – К., 1991.-С.153-164; 5. Пузанов М.Ф., Терещенко Г.И. Очерки истории профессионально-технического образования в Украинской ССР.-К,1980.-С.17-18.; 6.ЦДІА України.-Ф.707. Опис 225. Спр.196 Арк.13; 7. Вестник Юго-Западных железных дорог.-1906.-№25.-С.213; 8. ЦДІА України.-Ф.730. Опис 1. Спр.205, Арк.12-16; 9. История рабочих Донбасса. В 2-х т -Т 1 -К.,1981.-С130; 10. ЦДІА України. - Ф.707. Опис 227. Спр.14 Арк.355; 11.Краткий исторический очерк учебных заведений ведомства Путей сообщения.- СПб, 1900.-С.49; 12.Веселое А.Н. Профессионально-техническое образование в СССР. Очерки по истории среднего и низшего профтехобразования.- М., 1961.-С.З5. 13..Луценко Е.М. Развитие среднего специального образования на Украине во второй половине XIX ст. Автореферат на соиск. ученой степени канд. ист. наук.-К,1991.-С15; 14.Кізченко В.І. Культурно-освітній рівень робітничого класу напередодні революції 1905-1907рр-К.,1972.-С52 - С. 108; 15. Київський політехнічний інститут. Нарис історії (Г.Ф.Беляков, Є.С.Василенко та ін.). - К., 1995.-С. 16; 16. Степанович Е.П. Высшая специальная школа на Украине (конец ХІХ- начало XX в.).-К.,1991.-С.59; 17. ЦДІА України.-Ф.707. Опис 221. Спр.97. Арк.2-7; Спр.60. Арк.1-5; Опис 221. Спр.97. Арк.1-14; 18. Вестник Юго-Западных железных дорог.-1906.-№25.-С108.