Магрламова КГ

Дніпропетровський Національний Університет

Позакласна виховна екологічна робота

Наразі домінує позиція, яка доводить необхідність, змінювати екологічне антропоцентричне мислення учнів. Найбільш виразно антропоцентричний стиль мислення зазвичай характеризується як усталена уява щодо: найвищої цінності людини. Усе, що існує у природі має приносити їй користь, натомість усе інше є для людини антицінним; ієрархічної побудова світу, вершину якої вінчає людина, нижче знаходяться різні об’єкти природи, значення яких полягає у корисності для людини; протиставленості людини світу природи; взаємодії людини з природою засобами задоволення прагматичних потреб людини, отримання «корисного продукту»; доцільності того що сприяє процвітанню людини тобто «прагматичному імперативі». Водночас сама природа виступає об’єктом маніпуляцій.

Водночас провідне завдання навчально-виховного процесу має спрямовуватися на формування екоцентричного стилю мислення. Його притаманними особливостями є:

·        людина не може бути власником природи. Навколишній природний світ має таку ж самоцінність як і людина й має право на існування не залежно від його ступеню  корисності для людини;

·        людина не має жодних привілеїв серед інших членів природного суспільства. Натомість розум надає їй лише більше обов’язків по відношенню до інших елементів єдиної природної системи.

·        мета взаємодії полягає у максимально-раціональному задоволенні потреб природного угруповання;

·        характер зв’язків з природою визначається «природним імперативом» – правий тільки той, хто не руйнує природну рівновагу;

·        етичні норми і правила поширюються на увесь спектр взаємозв’язків між людиною і природою;

·        активна природоохоронна діяльність має спрямовуватися на збереження  природи заради самої природи.

З урахуванням вищезазначеного особливої ваги набуває окреслення кінцевої мети екологічного виховання, поданого І.Суравегіною, яке у трактуванні ученої визначено як необхідність формування в кожного учня потреби свідомо дотримуватися норм відповідальної поведінки в навколишньому природному середовищі у різних видах діяльності. Екологічна відповідальність, як зазначає І.Суравєгіна, включає розуміння учнями цінності правильної поведінки в навколишньому середовищі, тобто наявності екологічної свідомості[1]. На думку Д.Кавтарадзе, головним завданням екологічної освіти як раз і є формування екологічної свідомості. Вчений вказує, що для вирішення екологічних проблем  необхідні нові форми екологічної освіти, а лекцій і навіть найкращих книг і фільмів недостатньо для формування активної екологічної свідомості. Свідомість може сформуватися тільки в процесі діяльності[2].

Українська педагогічна наука не обійшла увагою проблему формування ціннісного ставлення молоді до природи у процесі позакласної виховної роботи. Численні дослідження українських учених розкривають різні аспекти цієї проблеми.

Звернімося до аналізу наукового доробку вчених, які безпосередньо або опосередковано вивчали зазначене питання. Так, Г.Тарасенко визначає ціннісне ставлення особистості до природи як ставлення до життя загалом, необхідність налагодження діалогу між науковим і художнім пізнанням природи, що спонукає до нових форм екологічного мислення. З цією метою, вказує вчена, варто змінити агресивно-споживацький підхід до природи на любовно-творчий, який і стане основою розповсюдження етики і естетики на систему взаємовідносин людини і природи[3]. Естетичні фактори екологічного виховання є необхідною рушійною силою, обов’язковою умовою ефективності педагогічного впливу на ціннісне ставлення вихованців до природи.

А.Степанюк підкреслює, що функція екологічної освіти полягає у передаванні підростаючому поколінню накопиченого досвіду. Саме досвід обумовлює вибіркове ставлення особистості до світу, її діяльності, стимулює соціальну активність, сприяє розумінню власної ролі в дотриманні екологічної рівноваги та активної участі в її творенні. А зміст досвіду екологічно-ціннісного ставлення до дійсності полягає у поєднанні біолого-матеріальних, соціальних та ідеальних потреб, що обумовлюють спрямованість дій особистості на певні об’єкти, які включені до системи її цінностей[4].

Узагальнення сучасних тенденцій в теорії і практиці екологічного виховання дозволяє визначити роль позакласних виховних заходів, спрямованих на усунення певних проблем, зокрема таких як достатньо низький рівень ефективності формування ціннісного ставлення до природи в учнів основної школи:

1.     підвищення ролі екологічної освіти і виховання у розв’язанні сучасних екологічних проблем, а також цілісного процесу формування особистості третього тисячоліття;

2.     активізація міжнародного співробітництва у сфері екологічного виховання молоді, формуванні ціннісного ставлення до об’єктів живої природи;  

3.     забезпечення органічної єдності навчання, позакласної виховної роботи, практичної діяльності учнів у дослідженні, вивченні й охороні навколишнього природного середовища;

4.     розбудова системи екологічного виховання з урахуванням принципів наступності, системності; методів моделювання та історизму;

5.     посилення ціннісних аспектів екологічного виховання;

6.     диференціація й індивідуалізація еколого-виховних впливів на особистість;

7.     врахування у процесі формування в учнів ціннісного ставлення до природи психолого-виховних та індивідуальних особливостей особистості, а також специфіки її реального ставлення до природи;

8.     активне впровадження у практику загальноосвітніх шкіл нових форм екологічної освіти і виховання (рольові і сюжетні ігри, ігрове моделювання, учнівські конференції, походи-експедиції по вивченню й охороні природи рідного краю, рольові практикуми).

 

Література:

1 Колонькова О.О. Виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи: Дис. … канд.. пед. наук: 13.00.07. К., 2003. – 238 с.

2 Удовиченко І.В. Наступність екологічного виховання учнів початкової та основної школи в курсах природничого циклу: Дис. … кан. пед. наук: 13.00.07. – К., 2006. – 225 с.

 3 Тарасенко Г.С. Екологічна естетика в системі професійної підготовки вчителя. Монографія. – Вінниця: РВВ ВАТ «Віноблдрукарня», 1997. – 112 с.

4 Степанюк А.В. Методичні та теоретичні основи формування цілісності знань школярів про живу природу: Дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.01. – Тернопіль, 1999. – 474 с.

5 Суравегина И.Т. Организация экологического образования в школе / Под ред.акад.АПН СССР Зверева И.Д.и др. – Пермь «ППО Книга», 1990. – 150с.

6  Кавтарадзе Д.Н. Обучение и игра: Введение в активные методы обучения. – М.: Московский психолого-социальный институт, Изд-во Флинта, 1998. – 192 с.