Завальнюк Л.В.

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя

До проблеми фоностилістичної диференціації німецької мови

Відомо, що в кожній, навіть літературній, мові існують великі коливання у вимові. У німецькій мові вони досить значні, тому питання про орфоепію стоїть у Німеччині дуже гостро і належить до найбільш дискусійних. Стандартна німецька вимова не є однорідною, а має свою внутрішню варіативність. І це цілком природно, адже наше мовлення не є завжди однаковим, воно змінюється залежно від того, в яких умовах ми говоримо, до кого звертаємось і з якою метою. У процесі спілкування мовець щоразу обирає такі мовні засоби, які відповідають всім елементам даної мовленнєвої ситуації. Мовленнєва ситуація впливає на вибір лексичних, граматичних та фонетичних засобів. Поняття мовленнєвої ситуації, на думку С.М.Гайдучика, включає в себе такі позамовні чинники: 1) мета і предмет висловлювання, 2) ступінь підготовленості мовця, 3) стосунки між мовцем і слухачем, 4) соціальний статус мовця, 5) ставлення мовця до змісту висловлювання, 6) взаємодія мовця та слухача, 7) соціальні умови спілкування, 8) зовнішні умови спілкування [1,5].

Основним серед цих факторів є, очевидно, характер стосунків між співрозмовниками, хоча кожний елемент мовленнєвої ситуації впливає на вибір того чи іншого варіанту реалізації фонем.

Одну й ту саму інформацію можна передати по-різному. Велику роль відіграє при цьому не лише зміст повідомлення, а й стиль, тобто спосіб вибору мовних засобів для вираження своїх думок і упорядкування їх в одне ціле. Перед широким загалом треба говорити правильною літературною мовою. Чим вищим є ступінь офіційності, тим суворіші вимоги ставляться до правильності мовлення. У вузькому колі, в розмовах з друзями можна відхилитися від суворих рамок літературної мови і перейти на розмовну.

Ще в Cтародавній Греції та Римі оратори були свідомі того, що мову і стиль треба пристосовувати до різних обставин та складу слухачів і розрізняли три види стилю – звичайний, середній (елегантний) і піднесений. Вони дотримувалися думки, що кожному з цих стилів відповідає певний вид промови, своя структура виступу та склад речень. Звичайним стилем користувалися, коли йшлося про буденні справи, середнім – у виступах, метою яких було переконати слухачів у чомусь. А піднесеним – для розкриття життєво важливих тем. Вважалося, що справжній промовець повинен уміти застосовувати всі ці стилі, тобто різні форми мовлення, пристосовані до різних соціальних умов та різних цілей.

Різні стилі відрізняються один від одного з лексичного, синтаксичного та фонетичного погляду. С.М. Гайдучик визначає фонетичний стиль як різновид сукупності фонетичних засобів усіх рівнів фонетичної системи мови, властивих висловлюванню в даній формі та в певній мовленнєвій ситуації [1,7].

Слід зазначити, що в сучасній лінгвістиці нема єдиної загальноприйнятої класифікації фонетичних стилів. Поряд з терміном «фонетичний стиль» вживаються терміни «стиль вимови», «тип вимови», «вимовний стиль».

Щодо кількості та назв фонетичних стилів також відсутня єдина думка.

Л.В.Щерба пропонував для простоти розрізняти два основних стилі: повний, коли всі склади вимовляються більш виразно, і розмовний, що характеризується значно меншою чіткістю вимови. Проте він сам зазначав, що не варто обмежуватись цим розподілом, оскільки мовлення, що звучить, є багатогранним і не завжди вкладається у певні рамки. Він наголошував, що цілком очевидно, що тут можливою є безкінечна кількість перехідних ступенів і що повні форми, по суті, у звичайному мовленні ніколи не вживаються [2].

М.В.Панов розрізняє три стилі: високий, нейтральний та розмовний [3, 8].

С.М. Гайдучик виділяє п’ять типів фонетичних стилів сучасної німецької мови: стиль урочистий, стиль науково-діловий, стиль офіційно-діловий, стиль побутовий та стиль невимушений [1,13] .

Суттєвим є те, що вимовні стилі пов’язані зі стилістичними співвідношеннями в лексиці; певною мірою вони є похідними від лексичних стилів [3,5].

Р. Клаппенбах запропонувала чітку класифікацію стилістичних шарів лексики: високий стиль, до якого належить також поетичний, нормальний, що включає також розмовний, розмовний знижений, вульгарний [4, 13].

Аналогічну класифікацію фонетичних стилів знаходимо у Г. Майнгольда. Розглядаючи фонетичні стилі – високий та розмовний, Г. Майнгольд виділяє в рамках кожного з них по два рівні: для високого стилю – це високий та помірно високий, а для розмовного стилю – це високий розмовний та недбалий розмовний [5:291].

Л.І. Прокопова, підкреслюючи тісний зв'язок між лексикою та фонетикою, вказує на можливість розгляду тотожності функцій їхніх стилістичних одиниць і їхньої класифікації в єдиному лексико-фонетичному стилістичному полі. Пропозиція Л.І. Прокопової про можливість представлення лексичних і фонетичних стилістичних ознак на підставі єдиної класифікації Р.Клаппенбах за шкалою: високий стиль, нейтральний, розмовний, знижено-розмовний і вульгарний [6] видається дуже перспективною для подальших досліджень фонетичних стилів.

Література:

1. Гайдучик С.М. Фоностилистический аспект устной речи: Автореф. дис…докт. филол. наук:10.02.04. – Ленинград, 1973.-31с.

2. Щерба Л.В. Фонетика французского языка. – М.: Издательство литературы на иностранных языках, 1957.– 311 с

3. Панов М.В. О стилях произношения // Развитие современного русcкого языка. – М.: АН СССР, 1963.- с.5-38.

4. Wörterbuch der deutschen Gegenwartssprache / Hrsg. von R.Klappenbach und W.Steinitz: Berlin, 1967. – Bd.1. – S.013.

5. Meinhold G. Phonostilistische Ebenen in der deutschen Standardaussprache // Deutsch als Fremdsprache 5, 1986.– S.288-293.

6. Прокопова Л.І. Лексичні та фонетичні особливості німецької мови в єдиному стилістичному полі // Мовознавство. – 2007. – №6. – С.44-47.