Філологічні науки / 8. Рідна мова та література

Кидалова В.О.

Бердянський державний педагогічний університет, Україна

КОНЦЕПЦІЯ АВАНТЮРНОГО РОМАНУ В УКРАЇНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ

Теорія жанрів та їх різновидів почала розвиватися в Україні доволі пізно. «Однак різнобій у тлумаченні термінів, зміна їх семантики тощо і сьогодні є однією з проблем генології». [2; 222]

На початку XX століття в українському літературознавстві активізується вивчення романних різновидів шляхом узагальнення уже відомого світового досвіду. Типологією роману займались В. Жирмунський, М. Конрад, М. Алексєєв, Г. Поспєлов, М. Храпченко, І. Неупокоєва, В. Кулешов, І. Волков, П. Ніколаєв, Д. Дюришин, Б. Нічев та ін. «Сьогодні це одна із актуальних проблем жанрології, оскільки жанрова форма роману, постійно революціонізує, утворюючи численні модифікації, то синтез стійкої типології роману лишається однією із нагальних теоретичних проблем, навіть незважаючи на численні спроби». [2; 59]

На сучасному етапі розвитку літературознавства склалося декілька точок зору на явище авантюрного роману. Особливе положення цього жанру літератури та різновиду роману пояснюється тим, що вчені не дійшли згоди щодо послідовного вживання термінів на позначення цього поняття. На сьогодні вчені використовують декілька термінів: власне «авантюрний» (М.М. Бахтін, П.А. Ніколаєв, Б.В. Томашевський, І.Я. Франко), «пригодницький» (Р. Гром’як), «плутовской» (Г.М. Поспєлов), роман «жильблазівського» типу (Н. Вердеревська). Деякі вчені розрізнюють поняття «авантюрний» та «пригодницький» романи, визначаючи ці обидва терміни як нетотожні, самостійні різновиди роману (Н.І. Бернадська, О. Галич, А. Ткаченко).

І. Франко у статті «Влада землі в сучасному романі» (1891) вперше чітко окреслив 7 етапів еволюції жанру роману, спираючись на його античне походження (пізніше цю теорію розвинув М. Бахтін). Першим етапом Іван Франко називає «древній грецький роман» («поганський») – «звичайне оповідання про дивовижні, страшні або веселі пригоди двох закоханих істот, яких розлучила неприязнь та інтриги злих людей і які, врешті, добиваються щасливого поєднання». [8; 176] Також ним уперше в українському літературознавстві було визначено основні різновиди роману як жанру: античний, середньовічний, християнській, лицарський, гумористичний, злодійський, дидактично-сентиментальний, педагогічний, сучасний (суспільно-психологічний).

Д. Загул і С. Гаєвський продовжують традиції І. Франка у вивченні еволюції жанру, пов’язуючи її з лицарським романом, романом пригод, історичним, сентиментальним, романтичним, реалістичним.

Анатолій Ткаченко усі різновиди роману розгалужує на 2 аспекти: діахронний («античний роман, у Середньовіччі – рицарський роман, у добі Відродження – пасторальний та преціозний, авантюрний, готичний роман жахів, просвітницький роман виховання, романтичний, реалістичний, натуралістичний, соцреалістичний, модерністський і постмодерністський, антироман» [6; 85] і тематичний, до я кого відносяться такі різновиди роману як родинний, соціально-побутовий, історичний, філософський, сатиричний, утопічний, еротичний, пригодницький та ін. Отже, Анатолій Ткаченко у своєму підручнику з літературознавства визначає авантюрний роман як один з перших різновидів власне жанру роману (погоджуючись з М. Бахтіном) і наголошує на тому, що цей різновид не є статичним, а постійно культивується, набуваючи властивих рис тієї чи іншої епохи, в яку творять майстри слова цього жанру. Наприклад, Т. Бовсунівська вважає своєрідним подовження жанру авантюрного, пригодницького роману детективний роман, який має «півтора вікову традицію існування в літературі».

Деякі науковці схиляються до того, що сама назва жанру «роман» походить від середньовічних авантюрних та пригодницьких оповідань. Так, В. Домбровський зазначає: «… Звичайно вважають роман розкладом поетичного змісту в прозі… Саме ймення «роман» з’являється в середні віки: називано так оповідання про фантастичні, чудесні пригоди лицарські, зложені невіршованою, простонародною мовою (Автор: основні ознаки авантюрного роману), яка для відрізнення від латини, мови церкви й духовного письменства (lingua latina), називалась романською (lingua romana)».

Олександр Галич поділяє погляд Михайла Бахтіна на те, що перші грецькі романи мали авантюрний характер, які включали в себе нездоланні перешкоди героїв, насильне розлучання і щасливу розв’язку. Нової популярності авантюрний роман, на думку О. Галича, набуває у західноєвропейській літературі XVIII століття з виходом роману Лесажа «Жіль Блаз». У класифікації сучасної української прози як за тематикою так і за формою оповіді у науковця відсутній авантюрний роман як жанровий різновид.

Томашевський Б.В. у своєму підручнику з теорії літератури окреслює лише деякі форми роману, серед яких першим виділяє роман авантюрний, яскравим прикладом якого вважає роман «Рокамболь» Понсон дю Терайля. [7; 256]

Н.І. Бернадська у свої монографії спробувала узагальнити різновиди сучасної романістики. «Найчисленніша група різновидів роману виділяється за тематикою: авантюрно-пригодницький; авантюрно-філософський; біографічний (автобіографічний); виробничий; воєнний; детективний; еротичний; історичний; лицарський; любовний; любовно-авантюрний; любовно-сімейний … пригодницький; психологічний; роман-випробування … роман таємниць … фантастичний; шпигунський». [2; 222]

Н. Вердеревська виділяє чотири типи роману: роман лінійно-біографічний доль, роман кульмінації особистості, роман саморозвитку особистості, роман «жильблазівського» типу.

Згідно зі словником з літературознавства П.А. Ніколаєва: «Авантюрный роман – один из наиболее свободных от жанровых форм, он вобрал в себя черты других композиционно-стилевых явлений. Это не случайно: авантюрный роман появился позднее других явлений аналитического жанра. Точнее это новый продукт художественной литературы. Некоторые историки литературы справедливо связывают появление авантюрного романа (называя его приключенческим) с утверждением принципа свободного поведения человека и самодостаточности последнего».

Геннадій Миколайович Поспєлов замість традиційного терміну «авантюрний», використовує назву «плутовской» роман (термін «крутійний» як відповідник російського «плутовской» запропонував М.Т. Яценко у книзі «Питання реалізму і позитивний герой в українській літературі першої половини XIX століття». – К., 1979.). Науковець зазначає, що цей різновид роману сформувався у XVI–XVIII столітті з появою романів А.-Р. Лесажа «Життя Ласарільо з Тормесу» та «Історія Жіль Блаза з Сантільяни». «Плутовской роман широко осваивает стихию частной жизни и интерес конкретным воссозданием обычный житейских ситуацій ... Событийное начало преобладает в плутовском романе над психологическим, внешняя подвижность героя – над внутренним развитием характера». [4; 408]

І.В. Силант’єв розробив сюжетну концепцію жанрів, у якій запропонував кілька типів романних сюжетів. На перший план він розмістив авантюрний романний сюжет, в якому авантюра набуває романного значення. «Авантюра з її організуючим принципом випадкового зчеплення родієвих рядів та зіткнення героїв забезпечує необхідну свободу для розгортання романного сюжету».

Роман Гром’як виокремлює серед різновидів роману за змістом пригодницький роман: «Р. пригодницький (фр. roman d’aventures) – роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується несподіваним їх поворотом, великою динамікою розгортання» [5; 610] Одним із різновидів пригодницького роману науковець вважає і роман сенсаційним, у «сюжеті якого є подія або повідомлення, що справляють сильне враження».

Засновником українського пригодницького роману з елементом сенсації Р. Гром’як називає Г. Лужницького і його романи «Кімната з одним входом» (1930), «Гало, гало, напад на банк» (1935), а типовими прикладами пригодницького роману в українській літературі «Прекрасні катастрофи» Ю. Смолича, «Двері в день» Ґео Шкурупія.

Отже можемо з упевненістю говорити про неоднозначність і неоднорідність поглядів українських та російських учених на виокремлення такого жанру роману як авантюрний. Більшість літературознавців все ж таки виокремлює цей різновид романної форми, наділяючи її синкретичністю, властивістю постійно модифікуватися, трансформуючись у вже нові сучасні читачеві види роману.

Література

1. Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике / М. М. Бахтин // Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. – М. : Худож. лит., 1975. – С. 234–407.

2. Бернадська Н. І. Український роман : теоретичні проблеми і жанрова еволюція : Монографія / Н. І. Бернадська. – К. : «Академвидав», 2004. – 368 с.

3. Бовсунівська Т. В. Основи теорії літературних жанрів : Монографія / Т. В. Бовсунівська. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2008. – 519 с.

4. Введение в литературоведение : Учеб. для филол. спец. ун-тов / Г.Н. Поспелов ,П.А. Николаев, И. Ф. Волков и др. – 3-е изд., испр. и доп. – М. : Высш. шк., 1988. – 528 с.

5. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як. – К. : Видавничий центр «Академія», 1997. – 752 с.

6. Ткаченко А. Мистецтво слова : Вступ до літературознавства : Підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів / А. Ткаченко. – 2-е вид., випр. і доповн. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2003. – 448 с.

7. Томашевский Б. В. Теория литературы. Поэтика : Учеб. пособие / Вступ. статья Н.Д. Тамарченко; Комм. С.Н. Бройтмана при участии Н.Д. Тамарченко. – М. : Аспект Пресс, 1999. – 334 с.

8. Франко Іван. Влада землі в сучасному романі / І. Франко // Франко Іван. Зібр. творів : У 50-ти т. – К. : Наукова думка, 1981. – Т.28. – С. 176–195.