Филологические науки/

3.Теоретические и методологические проблемы  исследования языка

Зайцева Т.А.

Миколаївський державний університет імені В.О.Сухомлинського, Україна

Орнітоніми у складі антропонімів

(на матеріалі прізвищ Бузько-Інгульського межиріччя)

Назви тварин з найдавніших часів поряд з іншою апелятивною лексикою служили джерелом творення іменувань людей. У прізвищах, основи яких співвідносні з назвами тварин, відбито символи українства, серед яких актуальними є назви лелеки, зозулі, сича, горобця, півня, лиси, вовка, що зумовлено високим ступенем антропонімізації цієї лексики.

З-поміж слів лексико-семантичної групи “назви тварин” великою продуктивністю при творенні прізвищ досліджуваного нами Бузько-Інгульського межиріччя відрізняються назви птахів.

З птахами пов’язана незліченна кількість народних легенд, прислів’їв, приказок, казок. За народними уявленнями “птахи поділяються на “чистих” (святих, добрих)” і “нечистих” (диявольських, злих). До “чистих” належать голуб, ластівка, жайворонок, журавель, лелека, лебідь, дрізд, чайка; до “нечистих” – всі воронячі (ворон, ворона, галка, грак), нічні (сова, сич, пугач), а також сорока, шуліка, яструб, горобець, качка, кулик” [2, с. 489].

Різні обставини могли вплинути на виникнення антропооснов від орнітонімів: зовнішня подібність людини із птахом; поведінка, манери особи, що нагадували повадки птахів; птах, який міг бути еталоном для людини, на який через певні причини хотілося бути схожим [6, с. 65]. Епоха тотемізму спричинила значну персоніфікацію тварин, що й відбито у прізвищевому іменнику [5].

Антропооснови Бузько-Інгульського межиріччя, мотивовані назвами птахів, можна розподілити на дві лексико-семантичні групи:

– дикі птахи (68 прізвищ; 0,65%). Ця група прізвищ чисельніша. В антропонімічному словнику Бузько-Інгульського межиріччя поширені прізвища, в яких відображено назви різних диких птахів:

– голуб < “птах ряду голубоподібних із різнобарвним пір’ям та великим волом” [1, с.251]: Голуб, Голубев, Голубенко, Голубєв, Голубієвський, Голубничий, Голубов, Голубовський, Голубченко;

– лебідь < “великий перелітний дикий водоплавний птах з довгою, красиво вигнутою шиєю і білим (рідше чорним) пір’ям” [1, с. 608]: Лебідь, Лебедев, Лебеденко, Лебедєв, Лебедик, Лебединський, Лебедянець, Лебєдєв;

– воробєй (горобець, воробець) < “маленький сірий птах, який живе поблизу житла людини” [1, с. 254]: Воробець, Воробєй, Воробйов, Воробкало, Воробьов, Горобець, Горобченко;

– орел < “великий хижий птах родини яструбових, що водиться в горах або степах різних частин світу” [1, с. 854]: Орлев, Орленко, Орлик, Орлов, Орлянський;

– чайка < “морський водоплавний птах родини сивкових” [1, 1593]: Чайка,Чайкін, Чайковський, Чайчук;

– кулик < “невеликий болотяний птах з довгими ногами та довгим дзьобом” [1, с. 595]: Кулик, Куликов, Куликовський, Куличек;

– чиж < “невеликий співучий птах родини в’юркових” [1, с. 1601]: Чиж, Чижак, Чижик, Чижов;

– шуліка < “великий хижий птах родини яструбиних з довгими крилами і загнутим дзьобом” [1, с. 1634]: Шуліка, Шуляк, Шуляченко, Шуляшко;

– галка < “птах родини воронових із чорним пір’ям, блискучим на спині” [1, с. 219]: Галка, Галкін;

– соловей < “маленький перелітний корисний птах родини горобиних, з сірим оперенням, самець якого чудово співає, особливо в період гніздування” [1, с. 1354]: Соловей, Соловйов;

– домашні птахи (39 прізвищ; 0,37%). У розглядуваному регіоні фіксуємо три семи на позначення свійських тварин в антропоосновах:

– курка < “свійська птиця, яку розводять на м’ясо і для одержання яєць; самка півня” [1, с. 598 ]: Курков, Курковська, Куроп’ятніков, Куропятник, Курочка, Курочкін, Куpчан, Курчицький;

– гусь (гусак) < “великий водоплавний свійський і дикий птах з довгою шиєю” [1, с. 267]: Гусев, Гусятін, Гусятніков, Гусь;

– качка < “водоплавний свійський і дикий птах, цінний своїм м’ясом, яйцями й пір’ям; самка качура” [1, с. 530]: Качинський, Качков, Качковський.

Отже, найбільше прізвищ, мотивованих назвами птахів, зафіксовано від назв таких диких птахів, як голуб (9 одиниць), лебідь (8), горобець (воробєй) (7) та орел (5). Найпродуктивнішою у творенні прізвищ семою серед назв домашніх птахів стала курка (8 прізвищ).

Поширення прізвищ, мотивованих такими назвами птахів (переважно диких), можна пояснити символічними віруваннями людей в силу самої назви, здавна закріпленої в їх свідомості. Так, в українському фольклорі та літературі голуб – “символ щирої любові, злагоди, ніжності. Поширеним було вірування, що душа людини після смерті може втілюватися у голуба” [2, с. 117]. Лебедя вважають “символом богів; цнотливої наготи та незаплямованої білизни; повноти задоволення бажань; відродження; самотності; смерті; краси, вірного кохання; вродливої дівчини; щасливого дитинства” [5, с. 201]. Горобцеві притаманна символіка спритності, моторності, злодійства [5, с. 34]. Орел – символ відваги, сміливості; гордості; чоловічої краси; далекоглядності; емблема сили й могутності окремих людей (царів, героїв), королівств, народів [2, с. 354].

Один із основних домашніх птахів курка в українській мові образно позначає недалеку, обмежену, слабку людину: пам’ять як у курки, розум як у курки. Водночас курку вважають уособленням “прекрасних материнських якостей, ніжної і турботливої вдачі; розсудливої та мудрої виховательки” [3, с. 214].

Друга причина виникнення “пташиних” прізвищ – зовнішня подібність перших носіїв вуличних прізвиськ (що згодом набули статусу прізвищ) до певних птахів. Так, довгоногу струнку людину могли називати Чаплею, Куликом; особа із носом незвичної форми отримувала прізвисько Шуліка, Кулик, Яструб, а довгошия особа – Лебідь, Гусак тощо. За особливостями ходи або постави виникли прізвиська Качка, Орел, Чиж та ін.

Отже, птахи, позначені широкою народною символікою, здавна стали об’єктом культу. Завдяки орнітонімам, що виступають антропоосновами, ми дізнаємося про уявлення українців про світ, про роль тих чи інших птахів у їхньому житті.

Література:

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – Київ–Ірпінь, 2001. – 1719 с.

2. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. – К.: Довіра, 2006. – 703 с.

3. Наулко В. І. Культура і побут населення України. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.

4. Панцьо С.Є. Рослинний і тваринний світ у прізвищах галицьких лемків // Лексика української мови в її зв’язках з сусідніми слов’янськими і неслов’янськими мовами: Тези доповідей. – Ужгород, 1982. – С.172 – 174.

5. Словник символів культури України / За заг. ред В. П. Коцура, О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка. – К., 2002. – 260 с.

6. Суперанская А.В., Суслова А.В. “Нестандартные” русские фамилии // Ономастика и норма. – М.: Наука, 1976. – С. 59 –71.