Філософія/3. Історія філософії

К. філософських. н. Павлова Т.С.

Дніпропетровський національний університет, Україна

Правове і моральне у регулюванні відносин подружжя у філософії Г.В.Ф. Гегеля

Сім’я у філософії Г.В.Ф. Гегеля являє собою один з трьох елементів моральності. Вона ґрунтується на коханні, особа у сім’ї відчуває себе частиною цієї єдності. Філософ дає визначення коханню: кохання є взагалі усвідомлення моєї єдності з іншим, те, що я не ізольований для себе, а набуваю мою самосвідомість тільки як відмову від свого для-себе-буття і завдяки знанню себе як своєї єдності з іншим і іншого зі мною. Першим моментом у коханні є те, що я не хочу бути самостійною особою для себе і що, якщо б я був таким, я відчував би свою недостатність і неповноту. Другим моментом є те, що я знаходжу себе у особі іншого, що я володію у ньому значимістю, яку він у свою чергу знаходить у мені. Тому кохання – саме жахливе протиріччя, яке розум не може вирішити, оскільки немає нічого більш не підпорядкованого, ніж ця пунктирність самосвідомості, вона заперечується, і я все-таки повинен аффірмативно нею володіти. Кохання є одночасно створення і вирішення протиріччя; у якості його вирішення вона – моральне єднання [1, 208-209].

Сім’я виступає як шлюб, як спільнота, що піклується і захищає своє майно, як спільнота, що займається вихованням дітей. Шлюб слід вважати непорушним, оскільки мета його носить моральний характер, і вона настільки є високою, що у порівнянні з нею все інше представляється слабким і підпорядкованим їй, шлюбу не повинна заважати пристрасть, оскільки вона підпорядкована йому. Звісно, що у даному випадку Г.В.Ф. Гегель говорить про поняття шлюбу, а не про якійсь окремий приклад сім’ї. Оскільки у шлюбі міститься момент почуття, він не є абсолютним, а є нестійким і містить у собі можливість розірвання. Але законодавства повинні всіма засобами утруднити здійснення цієї можливості та охороняти право моральності від випадкового бажання [4, 48]. Розлучення можливе якщо подружжя втратило кохання і повагу один до одного. Оскільки особа не може бути примушена у вступ до шлюбу, таким же чином вона не може бути примушена і жити з кимось. Філософ наводить тут приклад з державою, шлюб може бути розірваний, оскільки ґрунтується на суб’єктивному почутті, а от держава розділена бути не може, оскільки вона заснована на законі.

Але кохання у шлюбі Г.В.Ф. Гегель визначає не просто як почуття, а й як «правове моральне кохання», тобто воно є відповідальним і виключає все скороминуще, що залежить від настрою і просто суб’єктивне. Шлюб філософ розглядає як об’єктивне призначення особи і моральний обов’язок. У шлюбі особа вступає до єдності, гарантує і отримує кохання, довіру. Індивідуальне існування особи стає спільним, поєднаним з іншими глибоким духовним зв’язком, що підноситься над випадковістю пристрастей і тимчасового особливого бажання. Співжиття, на думку філософа відрізняється від шлюбу тим, що у співжитті головним є задоволенні природної потреби, тоді як у шлюбі вона відтісняється на другий план. У шлюбі особистість виключає свою одиничність і разом з іншою особою вона досягає свого права усвідомлювати саму себе в іншому, а іншого у собі. Філософ скептично відноситься до дошлюбного досвіду подружжя щодо близькості, звички до сумісної діяльності, це все повинне мати місце у шлюбі і досвід цей буде тим цінніший, чим більш чисельнішими будуть його частини. Сім’я має власність і може нею розпоряджатися.

Батьки до своїх дітей застосовують покарання і метою їх виступає не встановлення справедливості, а у приборканні сваволі, оскільки свобода дитини багато у чому ще залишається у полоні природи. Інстинктивно людина не знає того, якою вона повинна бути, це знання їй ще необхідно одержати, тому діти мають право на виховання. При цьому свобода дітей не заперечується, вони не є річчю і не належать ні іншим, ні батькам.

Сім’я являє собою велику соціальну цінність. Вона є першою спільнотою, до якої потрапляє людина, коли з’являється на світ. У подальшому, коли діти виростають, вони створюють нові сім’ї. Громадянське суспільство, яке має на меті задоволення інтересів суб’єктивних, а разом з тим і загальних, об’єднує у собі ці всі разом взяті сім’ї, що існують у державі. Саме у сім’ї, людина отримує перший досвід і розуміння необхідності не лише власного існування і задоволення власних інтересів, але і інтересів загального. Цікавим є розуміння Г.В.Ф. Гегелем сім’ї як реалізації «правового морального кохання». Сім’я таким чином виступає як правова и моральна спільнота. Дійсно майнові питання подружжя є предметом правового регулювання, а от питання взаємовідносин, поваги, кохання є виключно моральними і не можуть регулюватися правом, таким чином філософ встановлює певні межі між правовим регулюванням и внутрішніми моральними почуттями.

Література:

1. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990.

2. Ойзерман Т.И. Философия Гегеля как учение о первичности свободы // Вопросы философии. 1993. № 11.

3. Пушкарева М.А. Анализ понятия «деятельности» в учениях Фихте, Шеллинга и Гегеля //Философские науки. 2003. № 5.

4. Тимофеев А.И. Учение о человеке в философии Гегеля. СПб., Издательство Санкт-Петербургского университета, 2008.

5. Чижевский Д.И. Гегель в России. М.: Наука, 2007 .