УДК: 376.1-053.67:37.013.42                                                                               

Саранча Ірина Григорівна

 

ТЛУМАЧЕННЯ  ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

ПРЕДСТАВНИКАМИ  РІЗНИХ НАУКОВИХ ГАЛУЗЕЙ.

     Сьогодні соціалізація особистості з філосовсько-соціологічної все більше стає проблемою психолого-педагогічною, розв’язання якої є найважливішим чинником оптимального розвитку окремої особистості й суспільства в цілому. Тільки соціально прийнятна соціалізація надає можливість людині повноцінно існувати в сучасному світі.

Дослідженням різних аспектів процесу соціалізації займалися такі вчені: Н.В.Андреінкова, С.А.Белічева, М.Й.Варій, А.Валлоном, Є.Б.Весна,  Г.В.Дворецька, Е.Дюркгейм, Ван Женнец, Л.Кольберг, І.С.Кон, А.Маслоу, В.С.Марков, Н.Є.Мойсюк, В.В.Москаленко, В.С.Мухіна, Г.Олпорт,  Б.Д.Паригін,  Ж.Піаже А.Ребер,  К.Роджерс,  А.Н.Сухов,  Г.Тард, В.А.Ядов  та ін.

Метою нашого дослідження є теоретичний аналіз тлумачення поняття «соціалізація» представниками педагогічних, психологічних та філософських наук.

Поняття "соціалізація" (від лат. sосіаlіs — суспільний) активно використовується представниками таких наук, як соціологія, психологія, політологія, педагогіка, філософія та ін. [4; с. 43].

Термін «соціалізація», незважаючи на його поширеність і більш як столітню історію існування, не має однозначного трактування серед різних представників педагогічних, психологічних та філософських наук. Пов’язану з ним галузь соціального знання почали розробляти Г.Тард і Ван Женнец. Г.Тард використовував цього для позначення процесу входження індивіда до нації, народу, суспільства шляхом універсального засобу наслідування        [5, с.186]. Проблеми соціалізації дискутувались А.Валлоном і Ж.Піаже.  Передумови для першого концептуального підходу були створені Е.Дюркгеймом [5, с.186].

Поняттям «соціалізація» різні дослідники виділяють ті чи інші сторони цього процесу в залежності від аспекту і мети, яка ставиться в дослідженні [26, с.186]. Зміст поняття  «соціалізація» деякі автори бачать у тому, що це процес «входження індивіда в соціальне середовище, пристосування до нього, освоєння  певних ролей і функцій»(Б.Д. Паригін) [5, с.186].  І.С.Кон вважав процесом соціалізації «засвоєння індивідом соціального досвіду, в ході якого утворюється конкретна особистість» [5, с.187].

У 1956р.  термін було внесено до реєстру американської соціологічної асоціації [5, с.187]. У кінці 60–х років проблема соціалізації стала виступати як міждисциплінарна  і увага до неї посилилася з боку спеціалістів різних наук – філософів, соціологів, педагогів і психологів.

           У вітчизняній психології також не існує єдиної думки з цієї проблеми. Так, серед механізмів соціалізації називають: наслідування (А.В. Мудрик) [7, с.57], навіювання (С. А. Белічева) [7, с.57], конформізм (А.Н.Сухов) [7, с.57].

         А.Ребер виділяє такі значення, в яких вживається термін «соціалізація»:

1. Соціалізація – процес, завдяки якому індивід набуває знань, цінностей, соціальних навичок і соціальної чуттєвості, які дозволяють йому інтегруватись у суспільство і поводитись там адаптивно. Соціалізація – це життєвій досвід.

          2. Процес взяття   державою під свій контроль послуг, промисловості  та інших      інститутів суспільства на користь (вигадану) всіх членів.

         Г.М.Андрєєва виокремлює три сфери, в яких розгортається весь зміст процесу соціалізації особистості: діяльність, спілкування і самосвідомість [5,с.195].

Процес розвитку людини представники різних філософських течій пояснюють по-різному. Представники ідеалістичної філософії вважають, що розвиток людини е процесом стихійним, некерованим, спонтанним; розвиток відбувається незалежно від умов життя, він детермінований лише «вродженою потенцією»; розвиток людини фатально зумовлений її долею, в якій ніхто нічого змінити не може, - це лише невелика частина думок. Науково-матеріалістична філософія трактує роз­виток як властивість живої матерії, що притаманна їй одвічно завдяки властивим матерії руху й саморуху. Результатом розвитку є становлення людини як біологічного виду i соціальної істоти.

Обставини, умови, які спонукають людину до активності, дії називають факторами coціалізації. У вітчизняній i західній науці є piзні класифікації  факторів соціалізації. Найбільш логічною i продуктивною для педагогіки, на наш погляд, є класифікація, яку запропонував А.В.Мудрик. Основні фактори соціалізації  він об'єднав у три групи: макрофактори, ме-зофактори, мікрофактори [3; с.133].

На думку І.І.Миновича, головними трансляторами соціальних i культурних цінностей були i залишаються батьки дитини [3; с.68].

Протягом усього життя людини діють такi фактори coціалізації, як етнос, ментальність; регіон, село.

На відміну від психології соціологія розглядає людину не як неповторну індивідуальність, а в сукупності її соціально-типових якостей.

Можна погодитися з визначенням особистості, яке дав В.А.Ядов: “Особистість — це цілісність соціальних якостей людини, продукт суспільного розвитку та включення індивіда в систему соціальних зв’язків у ході активної діяльності та спілкування” [7; с.75

Загальні соціальні умови існування активно впливають на якості особистості як об’єкта соціальних взаємозв’язків та їх діяльного суб’єкта. На думку А.П.Бовтрука, важливим компонентом впливу на особистість виступають економічні відносини [7;с.101].

Г.В.Дворецька виділяє ще один компонент загальних умов існування особистості — рівень розвитку громадянського суспільства, соціально-політичний устрій, стан інших соціальних інститутів (наприклад, освіта)              [7; с.103].

         Значний внесок у розробку теорії соціалізації зробив  Парсон [1].  Основна його концепція пов'язана із розу­мінням соціалізації як процесу інтеграції індивіда у соціальну систему шляхом "вбирання" у себе загальних цінностей, у результаті чого слідування загальнозначущим нормам поведінки стає потребою індивіда, елементом його мотиваційної структури  [2].

         У своїх наукових працях І.С.Кон розглядає соціалізацію як процес засвоєння індивідом соціального досвіду, певної системи соціаль­них ролей і культури [1; с.54].

Сучасні психологи та педагоги  дотримуються думки, що процес соціалізації триває все життя, і розрізняють кілька його стадій: дотрудову, трудову та післятрудову. 

Отже, головний висновок сучасної тео­рії соціалізації: особистість, що формується, — не об'єкт якихось зовнішніх впливів, а активний суб'єкт самоосвіти [7; с. 69].

Разом з моделлю "особистого контролю" З.Фрейда та моделлю "рольового тренінгу" Т.Парсонса досить поши­рена в західній соціології модель "соціального научення", що подається більшістю різновидів біхевіоризму (Дж.Доллард, Б.Скіннер, Р.Уолтерс та ін.) [6; с.258].

Важливу роль для організації виховного процесу становить положення Дж.Г.Міда про три стадії соціалізації. На першій з них — імітації — діти копіюють поведінку дорослих, не завжди розуміючи її. На другій — рольових ігор — діти, виконуючи в іграх дорослі ролі, "примірюючи" їх до себе, вчаться надавати своїм думкам і діям такого самого значення, що й дорослі. На третій, завершальній стадії — колективних ігор — дитина до розуміння очікувань окремих людей додає групові очікування [7; с.101].

Еріксон| вважав|лічив|, що розвиток кожної людини проходить|минає,спливає| декілька етапів, багато з|із| яких відповідає стадіям розвитку за Фрейдом. Проте|однак|, на відміну від Фрейда, його модель розвитку є|з'являється,являється| психосоціальною, а не психосексуальною[8, с. 148].

Еріксон| виділяє наступні|слідуючі| фази людського життя: 1. Довіра|довір'я| або недовір'я. 2. Автономія або сором та сумнів. 3. Ініціатива або відчуття|почуття| провини|вини|. 4. Працьовитість або відчуття|почуття| неповноцінності. 5. Ідентичність або змішання ролей. 6. Близькість або ізоляція. 7. Генеративність або стагнація. 8. Цілісність его| або відчай [8, с. 142].

Рівень вивченості проблем соціалізації у сучасній українській корекційній педагогіці навряд чи можна визнати таким, що задовольняє сучасні суспільні потреби. Найменшою мірою вивчені роль і можливості системи виховання щодо забезпечення успішної соціалізації. Не з'ясовано до кінця рушійні сили, механізми соціалізації індивіда.

Перспективним напрямком нашого подальшого наукового дослідження є визначення, теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка соціально-педагогічних умов керованої  соціалізації дорослих осіб із порушеннями опорно-рухового апарату, які є випускниками реабілітаційних центрів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

 

1.      Кон И.С. Ольшанский В.Б. Социализация. Философский словарь. — М.: Знание, 1970. – С.367.

  1. Минович І.І. Соціальна робота. – Ужгород, УДУ,1999

3.      Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навч. пос. – К:2007. – 656 с.

4.      Москаленко В.В. Социализация личности. -  К.: Вища школа, 1986. – 378 с.

  1. Москаленко В.В. Соціальна психологія. Підручник. Видання 2-ге, виправлене та доповнене – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 688с.

6.      Седов Л. А. Парсонс, Толкотт// Современная западная социология: Словарь. М.: Политиздат, 1990, с.257-260

  1. Соціологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / А. Ю. Брегеда, А. П. Бовтрук, Г. В. Дворецька та ін. — К.: КНЕУ, 1999. — 124 с.
  2. Соціальна педагогіка. Підручник. За редакцією професора Капскої А.Й. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 468с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відомості про автора:

 

Саранча Ірина Григорівна,

аспірантка Кам’янець-Подільського національного університету, 

заступник директора Вінницького обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів "Промінь"

м. Вінниця, вул. Червоних партизан, 10

тел. (0432)35-01-5

моб. 8-067-78-31-061