Психология и социология / 3 Современные тенденции в методологии психологических исследований

К.психол.н. Цимбал С. В.

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Україна

Психологічні особливості вивчення мови

Розширення Європи привело до радикальних змін у сфері освіти. Створення до 2010 року Європейського простору вищої освіти (Болонья, 1999 рік) висуває завдання більш ефективного міжнародного спілкування, легшого доступу до інформації та глибшого взаєморозуміння в суспільстві, що в свою чергу тісно пов’язано з розвитком вищої іншомовної освіти.

Інтеграція України у Європейський та світовий простір відображається на кожній сфері життя країни. Не виключенням стає і сфера освітньої діяльності. За останні роки широкого розміру набула реформа вищої школи. Одним з основних моментів даної реформи стало впровадження в навчальний процес основних засад Болонського процесу (що є необхідним кроком у світі європейської інтеграції України) та застосування інноваційних технологій, що в свою чергу є вимогою часу. Мова як найважливіший засіб людського спілкування є джерелом збагачення матеріальних та духовних культур.

Мова, перш за все, має семіотичний (знаковий) характер, що є її лінгвістичною стороною. Це мовний код, діюча мовна система, той засіб, за допомогою якого людина мислить і здійснює спілкування з світом і іншими людьми. Але, що дуже важливо, з іншого боку, мова - це ще і явище психіки людини (особи), його вища психічна функція, особливий психічний процес.

Як психічний процес, мова пов’язана зі всіма іншими психічними процесами, які традиційно розглядаються як когнітивні (пізнавальні): сенсорними відчуттями і сприйняттям, увагою і пам’яттю, мисленням і уявою, тобто з тими процесами, у ряді яких мова знаходиться, разом з якими розвивається, і за допомогою яких людина пізнає світ. В той же час, всі ці процеси не просто впливають на породження і розвиток самої мови, сприяють і супроводять їй, але є органічними мовними складовими. "Перетворені під впливом життя в суспільстві, навчання і виховання психічні процеси людини" [3, кн. 1, с. 655] одержали назву вищих психічних функцій. До цих понять, введених Л.С. Виготським і А.Р. Лурієй, відносяться, наприклад, довільні увага і пам’ять, логічне мислення. До них же належить і мовлення, що є складним системним психічним процесом, що довічно формується, має біологічну основу, але соціальний за походженням [5, с. 735]. Абсолютно природно, що і всі вищі психічні функції між собою пов’язані.

Необхідно, на наш погляд, додати, що останнім часом спостерігається плідна тенденція звернення до ідей, вже давно висловлених класиками психології, але чомусь незаслужено ігнорованим в минулі роки. Ми маємо на увазі ідеї розширеного тлумачення сфери когнітивного і включення в неї афектно-емоційних процесів: відчуттів афектного і емоційного характеру, власне емоцій і афектів, відчуттів і настроїв. Так С.Л. Рубінштейн стверджував, що "емоції ніяк не зводяться до голої емоційності, або афектності, як такої. Емоційність, або афектність, - це завжди лише одна, специфічна, сторона процесів, які насправді є разом з тим пізнавальними процесами, що відображають, - нехай специфічним чином - дійсність. Емоційні процеси, таким чином, ніяк не можуть протиставлятися процесам пізнавальним як зовнішні, один одного протилежності, що виключають. Самі емоції людини є єдністю емоційного і інтелектуального, так само як пізнавальні процеси звичайно утворюють єдність емоційного і інтелектуального" [4, с. 552].

Крім процесів емоційних в сферу когнітивного, пізнавального, необхідно включати і процеси вольові. У С.Л. Рубінштейна ми знаходимо і такий висновок. "Розрізняючи вольові процеси, ми не протиставляємо їх інтелектуальним і емоційним; ми не встановлюємо ніякої взаємовиключної протилежності між інтелектом, відчуттям і волею. Один і той же процес може бути (і звичайно буває) і інтелектуальним, і емоційним, і вольовим" [4, с. 587].

Схожі думки ми зустрічаємо і у Л.С. Виготського. Ще в 1934 році він стверджував, що "відрив інтелектуальної сторони нашої свідомості від її афектної, вольової сторони представляє один з основних і корінних пороків всієї традиційної психології ... Хто відірвав мислення із самого початку від афекту, той назавжди закрив собі дорогу до пояснення причин самого мислення зробив неможливим вивчення зворотного впливу мислення на афектну, вольову сторону психічного життя" [1, с. 18-19].

Пізнавальний зміст виявляється і в інших психічних актах, таких як, наприклад, естетичні переживання, що відобразилося в теорії когнітивної природи емоцій С. Шехтера. Останніми роками посилено розробляються також когнітивні концепції індивідуальних відмінностей (М. Айзенк) і особи (Дж. Келлі).

Ми повністю згідні з вищеописаним розширювальним трактуванням пізнавального і саме через цю призму розглядатимемо і описуватимемо надалі механізми мови і побудовану на них систему навчання. Ми вважаємо, що всі когнітивні процеси, і мова зокрема, мають "емоційну" основу, що докладніше розбиратиметься і обґрунтовуватиметься в подальших розділах.

Крім того, мова як засіб і форма спілкування зв’язана з явищами, про які частково вже згадувалося в аспекті когнітивної, і які регулюють спілкування і поведінку людини з іншими людьми. Такі явища звичайно називають психічними властивостями і станами особи. Сюди також включаються відчуття і емоції, оскільки вони входять в структуру не тільки будь-якого пізнавального психічного процесу, але і всіх властивостей і станів людини, таких як воля і інтерес, потреби і наміри, мотиви і цілі, характер і темперамент, схильності і здібності, знання і свідомість. Всі ці явища безпосередньо пов'язані з мовою, впливають на мову і формують її. Більш того, і саму мову з повним правом можна назвати психічною властивістю людини (на відміну, наприклад, від мавп), в якій поза сумнівом відображаються його психічні стани.

Разом з тим, особа не просто пізнає світ за допомогою когнітивних процесів (і мови, зокрема). Особа живе, діє і творить в цьому світі і суспільстві, свідомо перетворюючи їх і себе і, таким чином, мова включається в діяльність людини і сама по суті своїй організації є діяльністю. Згідно з О.М. Леонтьєвим, діяльність - це форма активності людини (загальної динамічної характеристики живого), спонукувана потребою; сукупність дій, що викликаються мотивом і що мають мету і предмет (матеріальний або духовний) [2, с. 303]. Мова як діяльність володіє тією ж структурою, тобто має наочний мотив і мету (що сказати і для чого), є сумою дій (мовних) і видом активності, що викликається потребою (у спілкуванні, самовираженні, поясненні і т.д.). Крім цього, мова як і всяка діяльність може складатися з таких послідовних фаз як орієнтування, планування, реалізація плану, контроль (ці фази вперше були визначені Л.С. Виготським). Адже в ідеалі, перш, ніж щось сказати, людині необхідно зорієнтуватися в ситуації, спланувати свою мову і, вимовляючи її, проконтролювати сказане. Існує думка (хоч і спірна), що внутрішні психічні процеси, які називають вищими психічними функціями (а мова є як зовнішнім, так і внутрішнім процесом), за походженням і структурі є діяльнісними.

ЛІТЕРАТУРА

1. Выготский Л.С. Мышление и речь. - М., 1999. - 352 с.

2. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. - М., 1972. - 575 с.

3. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. - М., 1997. Кн. 1-3.

4. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - СПб., 1999. - 720 с.

5. Словарь практического психолога / Сост. С. Ю. Головин. Минск, 1998. - 800 с.