Сердюк С.М.¹, Бондаренко О.А.²

¹ доцент кафедри соціальної психології та психології управління ДНУ;

² студентка 5 курсу факультету психології ДНУ

ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ СТАВЛЕННЯ ЛЮДИНИ ДО ПРИРОДИ

Сучасне суспільство є багатокультурним утворенням, тому потребує інтегрованого знання різноманітних концепцій світосприйняття, а також шляхів організації соціального життя. Наявна схожість в характеристиках різних народів породжує однакові тенденції розвитку суспільств, економіки, політики, релігій і культур. Одна з таких тенденцій простежується в природокористуванні, в якому знаходить своє відображення відношення людини до природи.

У вітчизняній та пострадянській науці, особливо починаючи з 70-х років ХХ ст., такі вчені, як М.М. Будико, Е.К. Федоров, І.Т. Фролов, С.С. Шварц, В.А. Ясвін, В. Хесле [1] та ін., широко обговорювали гострі проблеми екологічної кризи сучасної цивілізації, аналізували етапи розвитку суспільства та соціокультурних цінностей у світлі взаємовідносин природної, технічної та соціальної систем.

Екологічна криза відбивається на всій планеті, а отже, на всьому її населенні. Тобто, екологічним фактором у даному випадку слід вважати особливості природокористування у кожній країні, кожного народу, котрі формуються під дією етнопсихологічних особливостей різних народів, їх традицій, відмінностей екологічної освіти і виховання. Етнічні спільноти є перш за все результатом розвитку і взаємодії. Етнокультуральні відмінності проявляються не тільки при порівняльному аналізі різних суспільств [4], але і при їх природній інтеграції – в наслідок трудової, політичної, освітньої міграції тощо. Людина привносить свої культурні особливості в нове суспільство і в той же час переймає деякі його характеристики.

Процес розвитку того або іншого суб'єктивного відношення особистості до природи пов'язаний зі змінами, які зачіпають її афективну, пізнавальну сфери, торкаються здійснюваною особистістю практичної діяльності та здійснюваних нею вчинків. Вчинковий компонент [6] є концентрованим виразом всього суб'єктивного відношення до даних об'єктів, в нім найбільшою мірою воно виявляється. Можна виділити дві основні стратегії взаємодії людини з природними об'єктами: прагматична і непрагматична [7]. Оскільки суб'єктивне відношення формується і розвивається в діяльності, то воно має прямий зв'язок з характером останньої: включення в прагматичну діяльність з об'єктами природи, формує прагматичне відношення, включення в непрагматичну взаємодію — непрагматичне суб'єктивне відношення.

Екологічні проблеми людства не будуть розв’язані до того часу, поки необхідність пошуку виходу з кризової ситуації не ввійде у свідомість людини як нагальна потреба, що формує поведінку. Актуальність даної роботи полягає у визначенні та аналізі характеристик людини, які формують екозберігаючу поведінку.

Об’єктом даного дослідження було ставлення до природи представників різних етнічних груп. Предметом дослідження виступив вплив етнопсихологічного фактору на особливості ставлення людини до природи.

Метою роботи було дослідження етнопсихологічних особливостей відношення людини до природи.

Новизна роботи полягала у спробі відійти від культурального підходу до вивчення відношення людини до природи до його психологічного аналізу.

Відповідно до виділених об’єкта та предмета дослідження була прийнята гіпотеза про те, що етнопсихологічні особливості є чинником формування ставлення людини до природи. В нашому емпіричному дослідженні дана гіпотеза отримала своє вираження у наступних припущеннях:

1. Існує зв'язок між основними параметрами ставлення людини до природи та їх репрезентацією у свідомості людини;

2. Існують значущі відмінності у показниках за параметрами ставлення до природи серед китайців, слов’ян та арабів.

Аналіз наукових і періодичних видань дозволив зробити наступні висновки. У культурі східних слов'ян відношення до природи у зв'язку з релігійними змінами зазнало істотної трансформації – від повного єднання з природою до розмежування через заборону звеличування людини до божественних висот і повного пояснення навколишнього світу за допомогою релігії. Християнське тлумачення взаємин людини зі світом природи кардинально відрізняється від трактування цих взаємин у філософсько-релігійних концепціях Сходу [5].

Для відношення людини до світу природи в східних культурних традиціях характерні: глибока психологічна включення людини в світ природи, відчуття єдності людини зі світом природи, відношення до природи як до духовної цінності. Також характерною є непрагматична взаємодія з природою.

Для культури арабських країн характерне переважання когнітивного компоненту діяльності по відношенню до природи. Положення Корану, природні умови і інші чинники зумовили обережне поводження з ресурсами природи, прагнення до вивчення її явищ з властивостей, певні особливості представлення природи в мистецтві.

Емпіричну групу досліджуваних склали студенти трьох академічних груп, загальною кількістю 60 чоловік. До складу першої вибірки ввійшли студенти-українці (20 чоловік), другу вибірку склали студенти-китайці (20 чоловік), третя вибірка складається зі студентів-арабів (20 чоловік).

У нашому дослідженні ми використовували наступні методи:

1. Аналіз, синтез, узагальнення

2. Експериментально-психологічні методики: методика «Натурафіл» [7], методика «Альтернативної шкали поведінки з охорони довколишнього середовища» [3], опитувальники «Ситуації» та «Вибір місцевості»

3. Для обробки та аналізу отриманих результатів ми використали методи статистичної обробки даних: t-критерій Стьюдента для визначення значущих відмінностей між вибірками за основними параметрами ставлення людини до природи, та r-критерій Пірсона для визначення кореляційного зв’язку між рівнем репрезентації відносин «людина – довкілля» у свідомості людини та інтенсивністю ставлення до природи окремо для кожної групи досліджуваних.

Опитувальники «Ситуації» та «Вибір місцевості» є авторськими, синтетичними. Вони не претендують на психологічну точність, але при розробці ми спирались на вивчення великої кількості опитувальників з даної теми. Розробка опитувальників була зумовлена необхідністю їх адаптування для груп арабів та китайців. Дані, отримані в результаті опитування, забезпечили наявність великого обсягу інформації про досліджуваних без проведення діагностичного інтерв’ю з кожним респондентом.

В результаті аналізу даних за методикою «Натурафіл», перш за все, слід зазначити, що для студентів-українців провідним є перцептивно-афективний компонент, для студентів-арабів провідним є вчинковий компонент, для вибірки китайців – перцептивно-афективний та практичний компоненти ставлення людини до природи. Щодо рівня прояву поведінки з охорони довкілля, то він найвищий серед групи китайців.

Отже, за шкалою натуралістичної ерудиції найвищі показники були отримані серед респондентів з вибірки студентів-українців.

Загальну тенденцію особистості, у якій проявляються натуралістична ерудиція (як поєднання обізнаності з усвідомленою поведінкою) та провідна спрямованість на взаємодію зі світом природи, ми вирішили назвати «рівнем усвідомленої взаємодії з природою».

На підставі отриманих даних за опитувальниками «Ситуації» та «Вибір місцевості» були зроблені висновки щодо наявності провідної біоцентричної спрямованості у структурі ставлення до природи для групи українців (середній рівень включення у непрагматичні відносини зі світом природи), провідної екоцентричної спрямованості для груп китайців та арабів (високий рівень). Найвищі показники за опитувальниками «Ситуації» та «Вибір місцевості» простежуються у групах арабів та китайців.

Існує тісний кореляційний зв’язок між показниками рівня репрезентації відносин «людина – довкілля» у свідомості людини та рівнем інтенсивності ставлення до природи.

Узагальнюючи результати дослідження, слід зазначити, що слов’янам більш притаманна когнітивна зацікавленість у світі природи, але цей інтерес не спонукає до певної діяльності щодо об’єктів природи та перетворення оточення. Простежується високий рівень включення у непрагматичні відносини зі світом природи для груп арабів та китайців, тобто альтруїстичне ставлення до світу природи взагалі (вчинкова стратегія взаємодії), когнітивна зацікавленість природою не з метою споглядання, а з метою плідної та бережливої взаємодії.

Список використаної літератури:

1. Встреча на высшем уровне "Планета Земля". Программа действий. Повестка дня на XXI век и др. Документы конференции в Рио-де-Жанейро в популярном изложении. - Женева, 1993.

2. Дерябо С.Д., Ясвин В.А. Методики диагностики и коррекции отношения к природе. - М., 1995.

3. Лёвочкина А.М. Репрезентация отношений «человек—природа» в сознании старшеклассников // II Российская конференция по экологической психологии. - М., 2000. - С. 72—73.

4. Марахов В.Г. Научно-техническая революция и её социальные последствия. – М., 1975.

5. Юнг К.Г. О психологии восточных религий и философий. - М., 1994.

6. Ясвин В.А. Психолого-педагогические основы формирования субъективного отношения к природе: Дис. док. психол. наук. - М., 1998.

7. Ясвин В.А. Психология отношения к природе. - М.,2001.