Физическая культура и спорт/2. Развитие физической культуры и спорта в современных условиях.

К. п. н. Осіпова І. В., Пастернацький В. В., студ. Природа Т.

Південноукраїнський державний педагогічний університет

ім. К. Д. Ушинського, Україна

Досягнення оздоровчих ефектів та появлення інтересу до занять фізичною культурою у молодших школярів засобами фізичних вправ (на прикладі учнів 1 класу).

Фізичне виховання учнів 1 - 3 класів має свою специфіку, зумовлену їх анатомо-фізіологічними та психологічними особливостями а також тим, що приходячи до школи, учні попадають у нові умови, до яких вони повинні пристосуватися, звикнути. З початком навчання значно зростає об'єм розумової праці дітей та в той же час обмежується їх рухова активність та можливість перебування на відкритому повітрі. Саме тому правильне фізичне виховання в молодшому шкільному віці є не тільки необхідною умовою всебічного гармонійного розвитку особистості учня, але й деяким фактором підвищення його розумової працездатності.

Діти молодшого шкільного віку відрізняються більшою руховою активністю, прагненням до самостійності. Вони вже впевнено, хоча й дещо своєрідно виконують найбільш вживані основні рухи: ходьба, біг, деякі види лазіння, підскіки, стрибки, елементарні рухи окремими частинами тіла. У них є деякий руховий досвід, надбаний в дитячому садку, побуті, в іграх з іграшками та наочностями, є визначене коло уявлень про оточуючі явища. Таким чином, діти вже готові до спеціально-спрямованих вправ.

Спеціально-спрямовані вправи займають значне місце в загальній системі фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку та необхідні для своєчасного та гармонійного розвитку організму, свідомого керування рухами, є засобом для оздоровлення організму.

Систематично впливаючи на великі групи м'язів, спеціально-спрямовані вправи значно активізують обмінні процеси, створюють сприятливі умови для живлення усіх кліток та тканин організму. Спеціально-спрямовані вправи - це спеціально розроблені рухи рук, ніг, тулуба, шиї та інших частин тіла, які можуть виконуватись з різним напруженням м'язів, різною швидкістю, амплітудою, в різному ритмі й темпі. Спеціально-спрямовані вправи сприяють розвитку рухових, психічних якостей дитини, готують її до оволодіння складними діями, сприяють розвитку сили м'язів, швидкості скорочень м'язів, рухомістю суглобів, формують правильну підставу. Крім того, спеціально - спрямовані вправи мають ряд особливостей: вони точно дозуються, можуть застосовуватися в різноманітних варіантах та комбінаціях, що забезпечує виборчий характер впливу на окремі групи м'язів та на означені системи організму. В результаті систематичного повторення спеціально-спрямованих вправ створюється своєрідний фонд рухового досвіду, рухових якостей та складностей, необхідних як у життєвий практиці, так і для формування складних навичок.

Але, оскільки кора головного мозку дитини, не дивлячись на швидкі темпи розвитку, ще недостатньо сформована, та спостерігається незрілість аналізаторів, то рухи ще не можуть сприйматися в усій повноті характеристик: простору, часу, сили. Нові умовно - рефлекторні зв'язки створюються легко, але відрізняються нестійкістю, тому необхідно постійно повертатися до одних й тих же вправ та не поспішати з їх ускладненням. Рухи, рухові дії діти виконують схематично, неузгоджено, часто повільно. Виходячи з вищеописаного, при підборі вправ, необхідно враховувати особливості фізичного та психічного розвитку дітей, дотримуючись повільного зростання складності, які можна розглянути в декількох напрямках:

1. При фізичному навантаженні на опорно-руховій апарат та інші системи організму (півнахил, нахил, торкаючись пальцями підлоги, пружинні нахили, тощо.);

2. По їх структурі - кількості елементів, просторових та часових
відношеннях між окремими частинами вправ - напрямку амплітуди, темпу, ритму рухів частин тіла (підняти обруч над головою, продіти впродовж тулубу, покласти на підлогу, вийти з нього. Зробивши крок вперед. Те ж саме – у швидкому темпі);

3. По формі, можливостям чіткого виконання (вправи імітаційні, з конкретними завданнями, вправи аналітичні).

Методи й прийоми навчання.

У роботі з дітьми цього віку особливо яскраво виражене комплексне застосування наочних, словесних й практичних методів навчання. Дітям є необхідним постійний зразок для наслідування. Словесні методи й прийоми у роботі з маленькими дітьми спрямовані на те, щоб посилити дії відмови, домогтись яскравості, спонукальності образу, створити позитивний настрій. Всі вправи засвоюються малюками тільки в процесі багаторазового повторення, кожні вправи повторюються в цілком, в незмінному вигляді. Спочатку вчитель називає вправи, а потім перевіряє готовність дітей, пропонує їм прийняти необхідне початкове положення, при цьому часто звертається до образних порівнянь. Потім вправи показуються й одночасно пояснюються вчителем й виконуються учнями. Передбачений образ повинен бути знайомий дітям. Характерною особливістю пояснення є те, що воно носить цілісний характер. Правильно виконати рухи, рухові дії допомагає здорові орієнтири, якими бувають предмети, що є в залі. Це подається в ігровій, захоплюючій формі. По ходу виконання вправ вчитель часто дає вказівки. Вони активізують дітей, важливі для розвитку просторових орієнтирів, підготовлюють до усвідомленого самостійного виконання рухів та рухових дій. Вказівки в процесі виконання вправ служать також розвитку у дітей почуття ритму й темпу, допомагають одночасно почати і закінчити вправу. Крім того, при проведені кожної вправи вчитель користується оцінкою. Більшою частиною вона індивідуальна й носить позитивний характер, незалежно від того, як учень виконав рухи, рухові дії. Підкреслюються характерні моменти рухів, часто в образній формі. Таким чином, оцінка сприяє закріпленню правильних рухових уявлень. "Добре, легко підказує Оленка, як м'ячик!" Іноді оцінка дається дитині ще раз до виконання рухів, рухової дії: "Зараз Сергійко теж підніматиме руки вгору та подивиться на них." Таким чином вчитель нагадує дитині, як потрібно правильно виконати вправу.

У віці 6-7 років в учнів є вже визначена готовність до усвідомлення поставлених перед ними задач, вміння оцінювати ситуацію, керувати своїми рухами, саме тому з'являється можливість за допомогою словесних вказівок й роз'яснень сформувати у молодших школярів достатньо міцні знання й вміння в їх руховій діяльності. Засвоєння й розвиток основних видів рухів відбувається у ходьбі, під час бігу, у рівновазі, стрибках, метанні, лазінні, а також засвоюються елементи спортивних ігор - волейболу баскетболу, футболу, тощо.

Вправи в ходьбі й біті.

Задачею вправ у ходьбі та під час бігу є виробка легких, вільних рухів з непоганою координацією в рухах рук та ніг. В цьому віці учні набувають вміння зберігати спрямованість й рівномірність бігу та ходьби. Для розвитку швидкісних якостей пропонується біг на швидкість (дистанція 20 м), для розвитку спритності та координації – човниковий біг протягом 1,5-2 хвилин в уповільненому та середньому темпі.

Вправи в стрибках.

В молодшому шкільному віці арсенал вправ значно збільшується. Спостерігається більш сильне відштовхування від ґрунту, енергійний змах рук, краща узгодженість рухів у всіх фазах виконання стрибків у висоту, в довжину, тощо. Поряд з повторенням стрибків на двох ногах на місці або з просуванням уперед, навчають ще стрибкам в довжину та висоту з розбігу; в довжину з місця, через перешкоди, зі скалкою.

Вправи в метанні.

Учні цього віку здатні аналізувати рухи. Що допомагає їм засвоїти різні завдання: точно попасти в ціль (вертикальну, горизонтальну, енергійно замахуватися та, прийнявши правильне початкове положення, кидати м'яч на дальність. Характерним для молодших школярів є те, що вони правильно сприймають вказівки вчителя й виконують вправи відповідно до своїх можливостей.

Вправи в рівновазі.

Відомо, що рівновага (її збереження та підтримка є достатнім та необхідним компонентом будь-яких рухів. Затримка або недостатній розвиток функції рівноваги впливає на точність рухів, темп, ритм. Покращення результату відбувається у зв'язку з достатньо гарним розвитком координації тонусу м'язів. Пропонуються вправи в рівновазі на зменшеній й збільшеній опорі, виконання на ній завдань з різними предметами. Всі вправи на розвиток рівноваги потребують від учнів зібраності, уваги, вольових зусиль; саме тому їх належить проводити в середньому або повільному темпі при спостеріганні вчителя, та при необхідності надати допомогу й страховку окремим учням.

Вправи в лазінні.

При виконанні вправ у лазінні, до роботи притягуються різні групи м'язів. Поруч з засвоєними раніше в дитячому садку вправами, пропонується лазіння по гімнастичній стінці до 2,5 м із зміною темпу; перелізання з одного прольоту на інший, пролізання між рейками, тощо.

Вищеописане дає можливість уявити загальні задачі фізичного виховання школярів у такій класифікації:

1. Оздоровчі задачі. Сприяння зміцненню здоров'я, всебічному й гармонійному фізичному розвитку: формування правильної постави,
розвиток різних груп м'язів тіла, правильний та своєчасний розвиток
усіх систем організму та їх функцій, зміцнення нервової системи, активізація процесів обміну. Забезпечення оптимального для відповідного віку рівня фізичних якостей та фізичної працездатності. Сприяння загартовуванню
організму, підвищенню рівня опірності негативним факторам.

2. Освітні задачі. Формування життєво важливих рухових умінь й
навичок в природних рухах (діях), які широко застосовуються в побуті, умовах трудової діяльності. Збагачення рухового досвіду за рахунок
оволодіння технікою рухових дій, вправ, що вимагають вміння свідомо
регулювати зусилля у відповідності зі заданими параметрами рухів.
Розвиток здатності керувати рухами власного тіла в ускладнених
умовах, в тому числі при засвоєнні нових форм рухів. Формування системи знань, засвоєння яких сприяє, по-перше, підвищенню загально
освітньої культури школярів і, по-друге, забезпечує свідому основу
оволодіння різними видами фізкультурної діяльності.

3. Виховні задачі. Об'єктивна необхідність цілісного формування особистості передбачає використання в цілях допомоги моральному, розумовому, естетичному й трудовому вихованню школярів.

Загальні задачі фізичного виховання школярів при постановці й вирішенні їх в реальному навчально-виховному процесі належать конкретизації у відповідності з виховними особливостями школярів, специфікою змісту навчального процесу, етапами навчання й виховання.