Лебедь Д.А.
Науковий
керівник Мармуль Л.О.
Херсонський
державний аграрний університет
Соціально-економічна
сутність та взаємозв’язок категорій “робоча сила”, “трудові ресурси”, “трудоресурсний потенціал”
З метою підвищення рівня та якості життя у дослідженнях ролі і місця людини в суспільно-економічному розвитку вітчизняна економічна теорія, економіка сільського господарства і АПК, з огляду на політичні орієнтири суспільства і методи розвитку командно-адміністративної економіки, оперувала такими категоріями, як робоча сила, трудові ресурси, трудоресурсний потенціал. Еволюційний розвиток цих категорій, що характеризували роль і місце людини в економічній системі суспільства, йшов від простіших його форм до складніших; супроводжувався і супроводжується введенням в науковий обіг нових понять, наповненням традиційних понять новим змістом.
Відзначимо,що багато дослідників
застосовують подекуди діаметрально протилежні трактування одних і тих же
економічних понять та термінів, вводять власні термінологічні симбіози за
відсутності належної уваги до обґрунтування їх змісту та доцільності
використання. Важливим завданням необхідно вважати не лише конкретизацію та
розуміння взаємозв’язку між такими економічними категоріями, як “робоча сила”, “трудові ресурси”, “трудоресурсний потенціал”, але й їх
змістовне уточнення і розширення у
відповідності до сучасних потреб ринкової економіки.
Поняття “робоча сила” використовується як провідна
характеристика людини в процесі трудової діяльності і розглядається як її
здатність до праці (як правило, фізичної), що реалізується в процесі
виробництва. Свого часу ця категорія була більш класовою за своєю суттю і
базувалася на вихідних основах марксистської теорії. Оперування поняттям робоча
сила у марксистській трудовій теорії зводилось практично до концентрації
досліджень на простій фізичній праці робітників при недооцінці розумової,
творчої та підприємницької діяльності у створенні національного багатства. У соціалістичному суспільстві, як
вважали, робоча сила не могла бути товаром: оскільки вільний від
капіталістичної експлуатації працівник вважався “асоційованим” власником
засобів виробництва, він сам організовував виробництво. Здатність до праці
членів соціалістичного суспільства реалізується у процесі виробництва через
відносини співробітництва. Робоча сила при соціалізмі існує тільки як здатність
живого організму до праці, вона невіддільна від її власника — людини. У зв'язку
з цим робоча сила повинна відтворюватися у таких кількісних і якісних
пропорціях, які необхідні суспільству на визначеному етапі його розвитку.
В деяких літературних джерелах
зустрічається поняття “робоча сила”, яке
застосовується для характеристики
забезпечення підприємств кадрами та ефективності їх використання. Категорію
“робоча сила” зарубіжні економісти застосовували, продовжуючи розуміння, що
започатковане Д.Рікардо, для характеристики економічно активного населення,
тобто тих, хто “може і бажає працювати”.
З метою практичного використання в процесах обліку,
планування, та прогнозування чисельності населення, здатного приймати участь у
процесі виробництва матеріальних та духовних благ, на початку 20-х років
минулого сторіччя академіком С.Г. Струміліним була введена до наукового обороту
категорія „трудові ресурси” [ 8, с.52]. Під трудовими
ресурсами він розумів все населення віком від 16 до 49 років (внаслідок меншої
тривалості життя, верхня межа працездатного віку в той час була нижчою). За умов розвитку наукових економічних
поглядів дана категорія з обліково-статистичної перетворилась на
соціально-економічну та набула більш конкретної визначеності. До 70-х років категорія „трудові ресурси”
була кількісною і використовувалась для складання балансів праці та обліку
кількості працездатного населення. Пізніше трудові ресурси розглядаються як
працездатне населення, робоча сила, працівники. Але Е.М. Лібанова відзначає відмінності між категоріями „трудові ресурси” і
„економічно активне населення” у наступному: у зв’язку з старшими контингентами
(всі бажаючі працювати чи тільки працюючі); з визначенням можливості участі у
трудовому процесі (дієздатність чи працездатність); у зв’язку з фіксацією
самого волевиявлення до трудової діяльності (у випадку з трудовими ресурсами –
це працездатне населення, а у випадку з економічно активним населенням – це
готовність, потяг до оплачуваної трудової діяльності) [3, с.28-29]. Це свідчить
про те, що кількісно поняття „трудові ресурси” ширше, оскільки відображає
максимально можливу чисельність населення яке може працювати. Поняття ж
„економічно активне населення” це та реальна частина трудових ресурсів, що
добровільно працює або ж хоче працювати. Такої ж точки зору дотримуються Д.П.
Богиня та О.А. Грішнова [1, с.56].
Отже, найчастіше категорія трудових ресурсів
характеризується як якісна сукупність виробників, що створюють матеріальні та духовні
цінності, послуги та інші блага для всього народу. Слід відзначити, що
особливістю поняття „трудові ресурси” є підхід до людини як до пасивного
об'єкта зовнішнього управління, оскільки термін виник і використовувався в
умовах командно-централізованого управління людськими ресурсами. В наш час для
означення реальних людських ресурсів для праці доцільніше використовувати б
поняття економічно активне населення (як це визнано на міжнародному рівні).
З 80-х років у вітчизняній
економічній науці оцінка ролі людини у виробничому процесі поглиблюється на
основі визнання значення не тільки кількісних характеристик трудових ресурсів,
але й накопиченого ними інтелектуального й освітнього потенціалу та цілісного,
інтегрального підходу до людини через категорію „трудоресурсний потенціал”.
Такий підхід був обумовлений об'єктивним розвитком суспільства того часу, коли практично
були вичерпані можливості екстенсивного розвитку економіки і необхідно було
шукати механізми переходу на переважно інтенсивний шлях.
Існує
кілька визначень категорії “трудовий потенціал”, які віддзеркалюють відповідні
концепції. Так, професор Д. П. Богиня і професор О. А. Грішнова
вважають, що трудовий потенціал — це інтегральна оцінка і кількісних і якісних
характеристик економічно активного населення. Доценти Г. В. Осовська
та О. В. Крушельницька визначають трудовий потенціал як сукупність
працездатного населення з урахуванням інтелектуального розвитку, знань, умінь,
досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму. Вони
вважають, що поняття «трудовий потенціал» є ширшим, ніж поняття “трудові
ресурси” (яке донедавна широко застосовувалося в економічній літературі), тому
що, вважають ці вчені, воно характеризує не лише загальну чисельність
індивідів, а й включає сукупність різних якостей людей, що визначають
працездатність.
Отже, з наведених визначень можна зробити висновок: трудовий потенціал суспільства є інтегрованими кількісними та якісними характеристиками робочої сили, яка забезпечує певні можливості у створенні матеріальних і духовних благ суспільства. Трудовий потенціал є більш широкою економічною категорією, яка включає в себе трудові ресурси, але не дорівнює їм. Якби ці дві економічні категорії співпадали кількісно, то логічно, що вони співпадали б і якісно, а отже, були б тотожними. Але ж трудовий потенціал, маючи певні кількісні та якісні параметри, включає в себе трудові ресурси, які теж мають певні кількісні та якісні характеристики, що включаються в аналогічні характеристики всього трудового потенціалу. І трудовий потенціал, і трудові ресурси одночасно є носіями дуже важливої властивості, яка характеризує їх сукупну здатність до праці – робочу силу.
Запровадження в наукову думку поняття “трудовий потенціал” означало перегляд оцінки ролі людини у виробничому процесі, визнання значення накопиченого в суспільстві інтелектуального й освітнього потенціалу. Концепція трудового потенціалу передбачала вивчення не лише механізму його формування, а й використання. У зв’язку з цим зросла кількість досліджень, спрямованих на пошук шляхів підвищення трудової активності, розроблялися системи стимулювання ефективнішого використання трудового потенціалу, зріс інтерес до мотиваційних теорій управління працею. Людина вже розглядалася не як пасивний “ресурс”, а як активний учасник виробничого процесу.
Наукові дослідження в галузі трудового потенціалу
довели, що його якісні характеристики впливають на підвищення продуктивності
праці вагоміше, ніж кількісні. У зв'язку з тим, що ці дослідження проводились в
умовах командно-адміністративної економіки, де праця не визнавалася товаром, не
досліджувались та не оцінювались фактори приросту індивідуальної продуктивності
праці за рахунок удосконалення якості трудового потенціалу.
В сучасних
умовах дослідження факторів, що впливають на його формування й використання,
дало підстави для висновку, що основою формування трудового потенціалу є галузі
соціальної інфраструктури (освіта, наука, культура, охорона здоров’я ) і що їх
розвиток сприятиме підвищенню продуктивності праці.
Список використаної
літератури:
1. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи
економіки праці. - К:Знання-прес, 2001. - 313 с.
2.
Лібанова
Е.М., Палій О. Ринок праці та соціальний захист. – К.: „Основи”, 2004. – 491 с.
3.
Маркс К., Енгельс Ф. Твори. -
2-ге видання. - Т. 26.
4.
Осовська
Г. В., Крушельницька О. В. Управління трудовими ресурсами. – К.:Кондор, 2007.
– 224 с.
5.
Терещенко В.К., Шкільов О.В., Вайко П.А.
та ін. Формування ринкового механізму в агарному секторі АПК / Заг. ред. Терещенка
В.К. – К.: ЗАТ „Нічлава”, 2002. – 382 с.