Семенов В.Ф.

Одеський державний економічний університет, Україна

Формування інноваційної економіки як стратегічного напряму розвитку регіону

В складних умовах зміни технологічних укладів, нерівноваги та невпорядкованості трансформаційного періоду, коли практично не відбувається злагодженої взаємодії інститутів державного управління, бізнесових виробничо-господарських структур, влади на місцях, актуальними є пошуки стратегічних напрямків розвитку регіонів. З метою покращення економічної ситуації в окремих адміністративно-територіальних територіях актуальності набуває орієнтація регіональної політики на формування та реалізацію інноваційної моделі регіонального розвитку, що являє собою цілісну й збалансовану систему взаємодії об'єктів виробництва та сфери послуг на принципах програмування з застосуванням нових форм і методів управління розвитком регіону.

У регіональній економіці застосовуються відомі теоретичні розробки інноваційної теорії П. Самуельсона, Р. Солоу, Й. Шумпетера, М.І. Туган-Барановського, що доповнюються у наш час працями вітчизняних науковців: О.І. Амоші, В.М. Геєця, А.П. Голікова, М.І. Долішнього, М.О. Кизима, які мають значні доробки з розробки теоретичних і методичних питань, пов'язаних з оцінкою інноваційного потенціалу, формуванням і реалізацією інноваційної стратегії та її ролі в забезпеченні стабільного соціально-економічного розвитку регіонів.

Серед традиційних видів потенціалів важливим поняттям є інноваційний потенціал регіону як якісно нова характеристика тієї частини ресурсів, можливостей і трансформаційних сил певної території, що здатні забезпечувати кардинальні зміни в промисловості, виробництві продукції, сфери послуг і формах взаємодії учасників інноваційного процесу в регіоні. Інноваційним потенціалом регіону слід вважати максимально можливу кількість не ресурсів узагалі, а тільки тих видів, які в поєднанні з механізмом їх використання забезпечують економічний розвиток регіону за рахунок науково-технічних, інформаційно-комунікаційних та інституційних досягнень. Інноваційний потенціал регіону реалізується під впливом привабливого інвестиційного клімату та спирається на природно-ресурсні можливості і готовність регіону до впровадження інновацій. Теоретично можна говорити про подвійну сутність інноваційного потенціалу регіону, а саме: потенціалу внутрішньої самодостатності; потенціалу зовнішньої конкурентоспроможності. Структурно інноваційний потенціал регіону складається з промислового потенціалу, соціально-культурного, кадрового, науково-технічного, інтелектуального, інфраструктурного, управлінського й інформаційного потенціалів. Взаємодія цих складових відбувається в регіональному інноваційному процесі [1,c.32].

У наукових публікаціях описані моделі інноваційного процесу. Зокрема, у моделі Клайна-Розенберга наявні п'ять стадій інноваційного процесу: 1 стадія - ідентифікація потреб на потенційному ринку; 2 - винахід і створення аналітичного проекту нового процесу або товару, що задовольнить потребу ринку; 3 - проектування, випробування та фактична розробка інновації; 4 - започаткування виробництва інновацій; 5 - пропозиція інновації на регіональному та міжрегіональному ринках.

На думку Смірнової О.О. [2,c.9] для повнішої характеристики інноваційного процесу, до моделі Клайна-Розенберга слід ввести два нових стратегічних блоки - блок інституціонального забезпечення (6) та блок управління інноваційним розвитком (7). Модифікована Смірновою О.О. модель Клайна-Розенберга розширює структуру елементів інноваційного процесу. Проте їхнє кількісне розширення не стільки відображає саму послідовність, скільки з'єднує різновиди діяльності для створення і впровадження інновацій. З іншого боку, модифікована модель включає елементні та процесні характеристики забезпечення розвитку, що орієнтовані на отримання прибутку від інноваційної діяльності за рахунок конкурентних переваг товару. Ми ж пропонуємо схему інноваційного процесу, в якій центральне місце посідає не конкурентоспроможність товару, а конкурентоспроможність усієї інноваційної економіки регіону (Рис.1).

Рис.1. Схема регіонального інноваційного процесу.

При оцінці інноваційності економіки слід враховувати не тільки виробничу функцію регіонального господарського комплексу, а виокремлювати й такі сегменти економіки як сфера послуг, туризм, науково-технічну та інфраструктурну функції. Особливої уваги заслуговує принцип самоврядування, його дотримання та підтримка з боку центральної влади, самостійне економічне забезпечення з мінімальною підтримкою бюджетними коштами. Такий принцип має бути лідируючим як у регіонах, так і в інноваційній політиці великих міст України, якщо мати на увазі досягнення їхньої стратегічної мети – високої конкурентоспроможності й самодостатності. Як відомо, основний зміст стратегії розвитку регіону - це координація та розподіл ресурсів, тобто потенціалу території. Основними є також конкретні заходи щодо реалізації обраних стратегій з фіксацією індикаторів виконання намічених заходів, оцінок витрат і визначення основних стратегічних напрямів. Дослідження загальних економічних тенденцій, і особливо в кризовий період, дають можливість зробити досить важливий висновок стосовно стратегічних інноваційних позицій регіонів. Доведено, що позиції регіонів загалом близькі між собою, що кризовий стан проявляє себе не стільки в загальноекономічних показниках окремих регіонів, скільки в негараздах їхнього інноваційного ядра - науки, освіти, інтелектуального капіталу, інфраструктурного середовища, екологічної ситуації. До цього переліку слід додати й недостатній рівень розвитку нових форм територіальної організації, тобто, насамперед, регіональних кластерів. Впровадження кластерних систем, як новітніх організаційнхих форм господарювання і як самостійних суб’єктів господарювання за різноманітними функціональними напрямами діяльності, надає можливості підвищувати ефективність використання інноваційного потенціалу регіону. Кластер являє собою об’єднання зусиль кількох компаній по сумісному збуту продукції послуг, розподілу між собою ринків збуту и збутової мережі, проведення спільного маркетингу, науково-дослідної роботи, фінансових вкладень[3,c.56]. Основний мотив такого об’єднання полягає в тому, щоб купівля продукції або послуг однієї організації стимулювала придбання продукції у іншої. По суті, кластери дозволяють організаціям вступати в безпосередній контакт зі споживачами їхніх послуг, організовувати їхнє обслуговування на більш високому рівні й тим самим підвищити імідж торгової марки організації. В кластерах продукція однієї компанії відкриває можливості іншої вийти на ринок й шляхом розподілу фінансового ризику оминути банкрутство при несприятливому попиті.

Найважливішим моментом у дослідженні кластерів є з'ясування комбінації внутрішніх можливостей і зовнішніх стимулів для активізації кластерної активності та економічного зростання. Тут треба добре вивчити такі речі, як розміри постачання та рівень зв'язків з зовнішніми джерелами та відповідні їм постачання і зв'язки у своїх регіонах. Досягнення балансу є необхідною умовою ефективного функціонування кластеру. Досвід показує, що чим більше різних комбінацій між внутрішніми та зовнішніми джерелами існування кластерів, тим вищий рівень їхньої активності. Водночас, досвід країн Заходу показує, що вплив масштабів просторової структури на рівень розвитку кластерів може бути як позитивним, так і негативним. Не завжди великі міста сприяють розвитку кластерів, більш ефективними є поліцентричні агломерації, або новостворені інтегровані системи розселення.

Питання формування стратегії розвитку регіонів, утворення нових територіально-виробничих форм, наявність певних нерозв’язаних теоретичних та практичних проблем стосовно інноваційного розвитку потребують більш глибокого наукового дослідження.

Література:

1. Гранберг А.Г. Моделирование пространственного развития экономики / А.Г. Гранберг //Стратегическое планирование в регионах и городах России. Вып. 9, - СПб: 2009. с. 32 – 34.

2. Смірнова О.О. Науково-прикладні засади розвитку регіональної інноваційної системи. Автореф. канд. дис. Харків, 2011.-22с.

3. Семенов В.Ф . Кластерна політика в управлінні регіональним розвитком туризму / Вісник соціально-економічних досліджень. Зб. Наук. Праць.-Одеса ОДЕУ.- 2010, № 40.- С.56-63.