Плукар Л.А.

Інститут регіональних досліджень НАН України (м.Львів), Україна

РИЗИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРА УКРАЇНИ

Розширення ЄС до кордонів України надало відповідний імпульс у інтеграційних намаганнях нашої країни стати в перспективі повноправним членом ЄС. Євроінтеграційний курс України нині є основним вектором політичної, економічної, соціальної інтеграції України. Банківський сектор є складовою економічної системи України, тому інтеграція в економічний простір ЄС буде мати відповідні наслідки для неї – як позитивні, так і негативні. Незважаючи на переваги щодо залучення іноземного капіталу в банківську систему, існує також низка ризиків, які, за умови виникнення певних обставин, можуть негативно впливати на розвиток банківської системи та економіки в цілому. Так, у банківській системі Польщі більше ніж 75% капіталу банків належить зарубіжним інвесторам, що призвело до витіснення з ринку банків із польським капіталом та до фактичної втрати польськими інвесторами контролю над банківською системою. Така ситуація є рівнозначною втраті фінансової незалежності країни.

Досвід нових країн - членів ЄС дає змогу виділити такі основні ризики, пов’язані зі збільшенням частки іноземного капіталу в банківській системі.

По-перше, це втрата контролю за банківською системою з боку вітчизняних інвесторів. За цих умов можливим є зміна напрямів фінансових потоків у країні: з підтримки стратегічно важливих для економіки підприємств і виробників на фінансування виробництв за участю іноземного капіталу. В перспективі це може погіршити фінансову безпеку України або взагалі призвести до втрати фінансової та економічної езалежності.

По-друге, іноземні банки можуть бути менш схильними до здійснення кредитної діяльності в Україні, наприклад, коли економічна ситуація в країні різко змінюється (погіршується), або надавати кредити виключно великим компаніям, особливо компаніям з іноземним капіталом, лишаючи компанії з низьким кредитним рейтингом та роздрібний кредитний ринок українським банкам. Така ситуація може призвести до зниження стабільності роботи банківської системи України.

По-третє, різке збільшення частки іноземних банків у банківській системі, які мають вищий рівень конкурентоспроможності, призведе до порушення роботи конкурентного механізму ринку банківських послуг. Наслідком цього може бути монополізація українського ринку банківських послуг. До загострення цих ризиків може призвести низький рівень конкурентоспроможності українських банків, ступінь відкритості фінансової системи для іноземних інвесторів, механізми регулювання припливу іноземного капіталу, стабільність економіки. Поглиблення інтегрованості економіки України до європейського та світового фінансового ринків означає, що інструменти контролю за рухом капіталу втрачають свою ефективність. Як результат, вони лише призводять до зростання трансакційних витрат, пов’язаних із рухом капіталу, однак не обмежують його.

Україна контролює практично всі типи операцій з капіталом. Однак численні інструменти контролю за рухом капіталу є несистематичними і недостатньо узгодженими між собою. Крім того, інструменти контролю несиметрично визначають правила, що регулюють припливи та відтоки капіталу, операції резидентів і нерезидентів. Поточні обмеження на відтік капіталу є жорсткішими, аніж на приплив капіталу, що покликано обмежити відтік капіталу з країни. Обмеження на відтік капіталу зазвичай обмежують і надходження, що ускладнює процеси іноземного інвестування. Контроль за потоками капіталу здійснюється адміністративними методами через видачу регуляторами дозволів на здійснення певної операції.

Спрощення частини діючих обмежень є обов’язковим кроком, оскільки Європейська Комісія вимагає від потенційних країнчленів відкриття своїх ринків капіталу до моменту вступу до ЄС. Крім того, різні інструменти контролю за рухом капіталу показали свою неефективність у багатьох країнах. Вони лише значно збільшують витрати, однак технічно не запобігають руху капіталу через нелегальні трансакції. Безумовно, лібералізація короткострокового капіталу може мати певні ризики. Це пов’язано з тим, що політика лібералізації руху капіталу не завжди належним чином координується із макроекономічною політикою. Без виваженої макроекономічної політики та в умовах нестабільного та неефективного регуляторного середовища вільний міжнародний рух капіталу може призвести до високої волатильності припливу і відтоку.

Україна повинна мати сформовану фінансову систему, перед тим як проводити масштабну лібералізацію руху капіталу. Також вона повинна мати сприятливі макроекономічні передумови для зняття обмежень на рух капіталу. В умовах фіксованого валютного курсу (що підтримується в Україні) одночасний контроль за курсоутворенням і вільний рух капіталу посилюють ризики фінансової кризи. Тобто, фіксований валютний курс за умов вільного руху капіталу означає відмову від незалежної монетарної політики. Подальша підтримка фіксованого валютного курсу означає, що центральний банк повинен змінювати пропозицію грошей у відповідності до динаміки припливу/відтоку капіталу, щоб утримувати валютний курс стабільним, і є обмеженим у використанні інструментів монетарної політики для підтримання стабільності цін на внутрішньому ринку. Крім того, щоб була впевненість у сталості такої політики, необхідна розвинена фіскальна система, чого не можна сказати про українську фіскальну систему сьогодні. Тому застереження щодо «ранньої лібералізації» є цілком виправданим.

Однак, це не повинно стати перешкодою на шляху лібералізації руху капіталу. Основна складність полягає в тому, щоб спланувати лібералізацію таким чином, щоб мінімізувати та контролювати потенційні ризики, у тому числі ризики, що пов’язані з обмеженням можливостей проводити незалежну монетарну політику одночасно з підтриманням стабільності валютного курсу. Якщо це зробити, уразливість фінансової системи до волатильних фінансових потоків не буде високою.