Экономические науки/3.Финансовые отношения

доц., к.е.н. Алескерова Ю.В., Царенко О.Б.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Страхування аграрних ризиків : зарубіжний досвід та перспективи розвитку в Україні

Постановка наукової проблеми. Сільськогосподарське виробництво завжди характеризується високим рівнем ризику, адже воно є видом діяльності, на прибутковість якої значною мірою впливають різноманітні погодні та кліматичні фактори, дію яких у багатьох випадках контролювати неможливо. До того ж сільськогосподарські виробники стикаються і з таким ризиками, як коливання цін, зміни врожайності, непослідовність державної політики.

Аграрні ризики можна ідентифікувати як один із різновидів підприємницького ризику, що виникає в аграрному секторі продовольчих ринків і генерує загрозу втрати ринковими суб’єктами частини їх доходів.

Наявність даної сукупності ризиків визначає об’єктивну необхідність виникнення такого елементу стабілізації фінансового стану аграрних підприємств як страхування, що гарантує безперервність розвитку аграрного виробництва та може слугувати джерелом інвестицій у сільськогосподарське виробництво.

Аграрне страхування, як один із найбільш ефективних способів управління ризиками, надає змогу вигідно поєднувати інтереси учасників ринку аграрного страхування та держави, як сторони, першочерговим завданням якої є забезпечення стабільного економічного зростання, добробуту громадян та їх соціального захисту.

Нинішній стан розвитку ринку страхових послуг в аграрному секторі не дає підстав для оптимізму: страхові послуги аграріям надає лише незначна
кількість компаній, інформація про умови та порядок страхування неповна
та важкодоступна, перелік ризиків, від яких страхують страхові компанії,
часто не відповідає потребам страхувальників-аграріїв.

Актуальність даного дослідження полягає в виявленні ролі держави та страхових компаній у сфері страхування аграрних ризиків, побудові ефективних взаємозв’язків між учасниками даних відносин.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Дослідженням проблеми страхування аграрних ризиків займається велика кількість зарубіжних та вітчизняних вчених, таких як Базилевич В.Д., Балабанов І.Т., Бутова В.Г., Воблий К.Г., Гайдук В.С., Гінзбург А.І., Кліс П.Ф., Матвієнко Г.А., Минкіна Г.О., Осадець С.С., Ротова Т.А., Свістунов О.С., Райхер В.К., Руденко Л.С., Якубович В.А. та інші.

Так, Осадець С.С. визначає страхування аграрних ризиків як один із найскладніших і найризиковіших видів страхування, що є найважливішим засобом зменшення ризикованості сільськогосподарського виробництва.

Гайдук В.С. зазначає, що без ефективної підтримки держави та застосування сучасних методів регулювання питання подальшого розвитку та поширення страхування сільськогосподарських ризиків є досить проблематичне.

Якубович В.А. займається дослідженням зарубіжного досвіду страхування АПК та можливістю його впровадження в Україні.

Мета дослідження. Метою даної статті є виявлення особливостей розвитку зарубіжного аграрного страхування, аналіз проблем аграрного страхування в Україні, як одного з найбільш ризикових та складних видів, та виявлення перспектив його розвитку.

Виклад основного матеріалу. Світовий досвід аграрного страхування складається з великого різноманіття моделей і форм взаємодії учасників ринку, який формується залежно від об’єктивних умов і традицій, характерних для економіки кожної країни, в т.ч. країн із перехідною економікою. Однією з визнаних і прогресивніших систем аграрного страхування нині є система з державною підтримкою.

Критеріями для оптимальної системи аграрного страхування мають бути: відповідність потребам сільськогосподарських товаровиробників; доступність для сільськогосподарських товаровиробників; можливість вибору для фермерів, добровільність; прибутковість для приватних страхових компаній; доступність для держави; прозорість, відсутність зловживань [6].

У міжнародній практиці існують дві моделі страхування, які умовно можна назвати «американська» та «європейська». Ознакою «американської» моделі є широка участь держави у підтримці страхування аграрних ризиків. «Європейську» модель можна охарактеризувати як приватну. Це означає мінімальне втручання держави, а також те, що сільськогосподарські виробники купують страховий поліс за його повною ціною. Проте обидві моделі мають свої недоліки. Так, вадами «американської» системи є високі адміністративні витрати та складність для страховика контролювати моральну загрозу. Щодо «європейської» моделі, то серед її недоліків можна назвати незахищеність страхувальників та обмежені можливості розвитку системи [1].

Найбільшими та найефективнішими сферами страхування аграрних ризиків характеризуються Іспанія, Канада та США.

Страхування сільськогосподарських ризиків в Іспанії характеризується згодою страхувальниками, страховиками та державною адміністрацією.

Основними учасниками ринку страхування аграрних ризиків в Іспанії є: Державне Агентство аграрного страхування при Міністерстві сільського господарства (ENESA), Консорціум Компенсації страхування та Головне управління страхування при Міністерстві економіки, страховий аграрний пул (33 страхові компанії), Федерація сільськогосподарських кооперативів (4195 кооперативів) [2].

До основних характеристик системи страхування в Іспанії слід віднести: добровільний характер, покриття ризиків забезпечують приватні страхові компанії, держава підтримує дану сферу, сільськогосподарські виробники беруть активну участь в питаннях агрострахування.

Досить потужну систему сільськогосподарського страхування має Канада. Тут існують спеціалізовані «королівські корпорації», які є державними компаніями та основними постачальниками даного виду послуг. Також учасниками даного ринку є також приватні компанії, які пропонують послуги лише від деякого ризику.

Система страхування та фінансування сільськогосподарського виробництва в Канаді визначається двома головними факторами: вагомою участю уряду в програмах страхування та кредитування фермерів та інтегрований підхід до управління ризиками у сільському господарстві [3].

До учасників ринку агрострахування в США відносять: Федеральну корпорацію страхування врожаю (Federal Сгор Іnsurance Согрогation) Департаменту сільського господарства; страхові компанії; товариства взаємного страхування.

Сьогодні страхування сільськогосподарського виробництва та мінімізація ризиків розглядається в якості невід'ємного компоненту ведення аграрного бізнесу в США.

Функції визначення державної підтримки фермерів покладено на Агентство з управління ризиками при Міністерстві сільського господарства США. В його обов'язки входить також регулювання діяльності страхових компаній, контроль за виконанням контрактів та розподіл субсидій між приватними страховими компаніями.

У США програми підтримки страхового захисту фермерів розподіляються умовно на програми зі страхування врожаю і на програми страхування доходу. У даній країні для страхування врожаю або доходу виробник має сплатити Страхову премію, яка є платою за відшкодування у випадку настання страхової події. Ставка страхової премії визначається розміром очікуваних витрат чи відшкодування врожаю або доходу. Ставки премії є часткою від загальної суми страхування, яка називається страховою відповідальністю.

Недоліками даної системи є високі адміністративні витрати та складність контролювати моральну загрозу.

Такі країни, як Польща, Португалія, Франція, Австрія, Німеччина використовують систему страхування аграрних ризиків приватними компаніями під контролем або з допомогою держави.

Варто зазначити, що системи страхування не є статичними. Існуюча практика та помилки аналізуються, і держава спільно із страховими компаніями намагається знайти оптимальні рішення для функціонування системи сільськогосподарського страхування.

Страхування в закордонних країнах є частиною міжнародного страхового ринку. Воно є важливим сектором національних економік, забезпечуючи перерозподіл 8-12% валового національного продукту. Кошти, що акумулюються через страхування служать джерелом великих інвестицій. Фінансові потоки страхових компаній значною мірою орієнтовані на обслуговування державного внутрішнього боргу. Державне регулювання страхової діяльності за рубежем в основному спрямовано на контроль за фінансовою стороною роботи страхових компаній.

На сьогодні Україна має значний потенціал для розвитку сільського господарства та подальшого впливу на європейські ринки. При цьому одним з елементів ринкової моделі аграрного сектору є створення нової системи страхування з метою зниження рівня ризикованості виробничої діяльності [4].

Система страхування аграрних ризиків включає такі елементи (таких учасників):

1. сільськогосподарські виробники та їх об’єднання, які отримують страхові послуги;

2. страхові організації та їх об’єднання у вигляді пулу, які надають страхові послуги сільськогосподарським виробникам;

3. уряд, який реалізує політику держави щодо стабілізації сільськогосподарського виробництва та доходів сільськогосподарських виробників;

4. допоміжні організації (професійні та громадські об’єднання, експертно-правові структури, державні установи).

Взаємодія учасників системи визначається їхніми інтересами та можливостями. Сільськогосподарські виробники потребують страхового захисту та зацікавлені у зниженні його вартості. Страхові компанії прагнуть отримати прибуток від діяльності на аграрному ринку, проте обмежені у своїх можливостях отримувати інформацію про показники діяльності цього ринку, а також розвивати власну методологію роботи на цьому ринку. Уряд переслідує мету надання підтримки сільськогосподарському виробнику задля стабілізації його виробництва та доходу, але має обмежені ресурси, які він може спрямувати ці цілі.

Виходячи з інтересів та можливостей учасників системи, центральна роль у ній має належати уряду, який, реалізуючи державну політику підтримки аграрного страхування, забезпечує узгодження інтересів інших учасників системи та консолідацію їх зусиль, спрямовуючи їх на досягнення основної мети розвитку системи.

Найбільш активними компаніями по реальному субсидованому страхуванню є Оранта, ТАС, Провідна, АСКА, Спектр, Галактика, Кредо-Класик, Еталон, Вексель і ще близько 10 компаній. Ці компанії укладають більш як по 50 договорів на рік (не враховуючи несубсидованого добровільного страхування культур і тварин).

Роль держави обумовлена тим, що вона прагне створити умови для стабільної роботи аграрного сектора і захистити виробника, однак, маючи бюджетні обмеження, держава намагається інвестувати в нього якнайменше коштів. Найбільш раціональним способом у досягненні цієї мети є підтримка страхування, що, на противагу прямим виплатам потерпілим у результаті дії агроризиків сільгоспвиробникам, дозволяє більш раціонально використовувати бюджетні кошти [5].

В Україні рівень агрострахування залишається невисоким (близько 5%), що типово для східноєвропейських країн, де такі системи тільки починають розвиватися.

Причинами низького рівня страхування аграрних ризиків в Україні є:

1) низький попит на страхування з боку сільськогосподарських виробників (низький відсоток участі у страхуванні, застосування страхування переважно не як методу управління ризиками підприємства, а як допоміжного заходу при отриманні банківського кредиту, недовіра сільськогосподарських виробників до страхових компаній);

2) недостатня пропозиція з боку страхових компаній (низький відсоток сільськогосподарського страхування у портфелі страхових компаній, відсутність у портфелі страхових компаній розмаїття страхових продуктів, які б відповідали потребам страхувальників, недовіра страхових компаній до сільськогосподарських виробників);

3) нереалізовані завдання держави щодо стабілізації виробництва та доходів у аграрному секторі економіки (час від часу постає питання про необхідність надання прямої державної допомоги у випадку настання катастрофічних збитків);

4) недостатній досвід страховиків для провадження реального, а не формального страхування;

5) недосконала законодавча база та відсутність необхідних суспільних інституцій.

Нині в Україні обговорюються шляхи подальшого удосконалення системи агрострахування, у тому числі — й створення різноманітних елементів інфраструктури цієї системи. Вони покликані зробити її більш прозорою та технічно досконалою. Продумуються й механізми участі сільгоспвиробників у прийнятті рішень щодо субсидованих програм і підходів до розв'язання різноманітних проблем, які торкаються їхніх інтересів та прав споживачів страхових послуг.

Для створення ефективної системи агрострахування необхідно створити умови для ефективного функціонування ринку, суб’єктами якого будуть страхові компанії, товариства взаємного страхування, перестрахувальники, сільськогосподарські товаровиробники, держава. Тобто система має поєднувати в собі державну та приватну складову із балансом проблем щодо економічної ефективності та соціальної справедливості.

Оптимальна система аграрного страхування має пропонувати різноманітні страхові продукти щодо об’єктів страхування (страхування витрат, страхування виробництва та страхування доходу), потреб сільськогосподарських товаровиробників (стандартні й специфічні) набору ризиків (мультиризикові та одноризикові), видів страхування (класичне індексне), які матимуть різний рівень покриття та відповідно різні ціни на пропоновані продукти [6].

Законодавством має бути визначений прозорий та ефективний механізм державної підтримки аграрного страхування, спрощений механізм відшкодування збитків і вимоги, за яких зберігаються умови забезпечення гарантій інтересів кожної із сторін тощо.

Розвиток аграрного страхування за державної підтримки потребує прийняття спеціального закону, створення саморегулівної організації страховиків, розроблення спеціального механізму перестрахування за участю українських страховиків, держави та міжнародних перестраховиків. Лише внаслідок якнайширшого розподілу ризиків, в т.ч. катастрофічних, можна вибудувати стабільну і ефективну модель аграрного страхування за державної підтримки. Ця модель має передбачати також диференціацію програм підтримки за ризиками, регіонами та способами страхування і повинна ґрунтуватися на тісній взаємодії страховиків і держави, залишаючи простір для конкуренції страховиків.

Головна ідея такої моделі – знайти баланс між вільною конкуренцією і узгодженими діями страховиків і держави з метою покриття ризиків, які не можуть бути покриті в інший спосіб на звичайних ринкових засадах.

Висновки. Отже, проаналізувавши зарубіжний досвід аграрного страхування, слід зазначити, що існують різні моделі страхування, кожна з яких має свої переваги та недоліки. Найбільш ефективно страхування аграрних ризиків здійснюється у таких країнах, як Канада, США та Іспанія.

Виникає доцільність створення в Україні ефективної системи страхування сільськогосподарських ризиків за державною підтримкою та формування ефективної системи сільськогосподарського страхування в добровільній формі.

Україна стоїть на порозі серйозних змін в організації системи аграрного страхування. Важливо, щоб ці зміни були послідовними та здійснювалися на основі узгодженої й прийнятої на державному рівні Концепції розвитку цієї системи, стабільного законодавства та домовленості про довіру та співпрацю між державою, страховим сектором і аграрним сектором економіки.

Удосконалення всіх процесів, як заходами правового, так і економічного характеру, повинне здійснюватися на рівні коригування діючих механізмів. Для координування програми створення системи аграрного страхування на початковому етапі та для подальшого здійснення функції державного нагляду й підтримки необхідно, щоб розробка усіх етапів розвитку аграрних формувань та його реалізація здійснювалися єдиною структурою національного рівня.

Розвиток агрострахування в країні може мати великий позитивний соціальний вплив, адже якщо сільгоспвиробники знатимуть, що у випадку часткової або повної втрати врожаю вони можуть розраховувати на відповідну компенсацію, то зможуть із впевненістю продовжувати займатися сільськогосподарським бізнесом. Це сприятиме збереженню робочих місць, зниженню міграції сільського населення та поліпшенню соціальної структури суспільства.

Література:

1. Якубович В.А. Використання міжнародного досвіду в процесі розбудови системи аграрного страхування в Україні: досвід Іспанії. // Економіка АПК – 2007. – № 6.

2. Фисун І. Зарубіжний досвід страхування аграрних ризиків та доцільність його застосування в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/1_NIO_2011/Economics/78211.doc.htm

3. Матвієнко Г.А. Організація підтримки розвитку приватного аграрного страхування в Україні на основі досвіду розвинених країн [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.library.dgtu.donetsk.ua/fem/vip33-2/33-2_25.pdf

4. Минкіна Г.О. Страхування як інструмент управління ризиками підприємств АПК [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnau/2010_154_3/10mgo.pdf

5. Загребний В. Принципи запровадження та практичний досвід мультиризикового аграрного страхування [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ufin.com.ua/analit_mat/strah_rynok/010.htm

6. Зоря О.П. Розвиток аграрного страхування в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/33_NIO_2009/Economics/54572.doc.htm