Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Ромашевська М.А., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Творчість як психолого-педагогічна проблема

Здатність до творчості є однією з найважливіших умов для успішного самовираження особистості її всебічної самореалізації та адаптації в сучасному світі.

Інтерес до проблеми творчості активізувався з кінця 60-х років XX ст., тому вона стала предметом аналізу багатьох сучасних наук. До неї зверталися психологи, педагоги, соціологи, естети.

Провідні психологи визначають творчість, як діяльність людини, що перетворює природний та соціальний світ відповідно до цілей та потреб людини й суспільства на основі об'єктивних законів дійсності. Вони виділяють у своїх роботах такі умови розвитку креативності: інтерес і схильність до технічної діяльності; професійно-технічні знання; потреби в технічному осмисленні трудової діяльності з метою її раціоналізації; рухомість професійних знань, вмінь та навичок; цілеспрямованість, готовність до подолання труднощів на шляху досягнення мети в галузі технічної творчості; усвідомлення значення новаторства та винахідництва.

Педагоги розглядають креативність як засіб виховання дивергентного мислення людини з точки зору розвитку її творчих здібностей. Однак єдиного підходу до визначення поняття «творчості» немає, хоча є спроби створити єдину теорію, тобто перейти від емпіричних до більш фундаментальних досліджень творчого процесу. За умови такого підходу найбільш загальним буде визначення креативної людини як особи, що стверджується, формує і розвиває себе.

Творчість – це така діяльність особистості в результаті якої створюється щось нове, до цього ще не існуюче. Це – створення нових конструкцій, вдосконалення старого, реконструкція і винахідництво.

Творчість нерозривно пов'язана з вирішенням питання про виникнення нового. У розумінні творчості як діяльності, що породжує зовсім нове, міститься твердження про відсутність у звичайної людини творчого начала і його наявність у обдарованих особистостей. У зв'язку з цим відомий психолог Виготський Л. писав: «Звичайно, найвищий вияв креативності і досі доступний лише не багатьом обраним геніям людства, але у повсякденному житті, що оточує нас, творчість  є необхідною умовою існування, і все, що виходить за межі рутини і в чому міститься хоча б йота нового, зобов'язане своїм походженням креативному процесу людини”.

Американський психолог К.Тейлор, після тривалих досліджень автобіографічних даних життя видатних особистостей, довів, що творчим людям притаманна сукупність характерних для них рис:

· намагання бути на передньому краї;

· незалежність і самостійність;

· схильність до ризику;

· активність, допитливість;

· невтомність у пошуках;

· невдоволеність існуючим;

· бажання змінити існуюче;

· нестандартність мислення;

· готовність приймати рішення;

· мають талант передбачення.

Проте, сказати, що творчість є рідкісним і властивим лише окремим особам явищем, було б недоцільно. Адже, всі люди творять, створюють щось нове у своєму повсякденному житті. Кожна особистість тією чи іншою мірою (і хоча б у найелементарніших формах) використовує свою здатність до творчості. Творчий акт  – це максимальна і глибока реалізація своєї індивідуальності.

Творчість  – надзвичайно складна діяльність, що реалізується у багатоманітності форм. Це не одиничний акт, а складний процес, в якому однаково важливими є й інтуїтивні стрибки, і тривалі ретельні дослідження. Творчий процес (у будь-яких його проявах) неможливий без гри уяви, здатності фантазувати, інтуїтивно відчувати і міркувати.

Але пов'язувати креативність лише з інтуїцією, грою уяви і фантазії, зводити її тільки до продуктивного ряду дій, обмежувати виключно створенням нового, що не має аналога в минулому, – таке уявлення, як справедливо зауважив Овчінніков В., є однобічним. У свою чергу Мялков О. твердить, що творчість доступна кожному і виявляється не лише в створенні нового. Нерідко креативні зусилля мають своє продовження у виконавській діяльності, яка переростає  у творчість.

Наведемо такий приклад. Швачка, шиючи одяг на замовлення, розв'язує свої професійні задачі. Вона добре знає, як їх розв'язувати, бо вчилась цьому у професійно-технічному закладі, та вдосконалювала свої вміння та навички протягом років роботи. Звична для неї робота називається виконавською діяльністю. Навчаючись професії, вона розвинула свої виконавські здібності, які дають їй змогу в будь-якій звичній діяльності діяти за раз і назавжди встановленим правилом, інколи навіть машинально. Та якось до швачки принесли обрізки різних видів тканини і сказали пошити з них костюм. Така ситуація є незвичною для людини, яка увесь час працювала за єдиним алгоритмом, виконуючи викрійки та зшиваючи конкретні деталі. Перед нею постає нова задача. Треба самому поміркувати, знайти її розв'язок. І, хоч вона не дуже складна, її вже можна віднести до творчих задач, діапазон яких за складністю дуже широкий.

Перераховані етапи можна назвати інакше, та й саму їх кількість можна збільшити або зменшити, проте принципово творчий процес характеризується саме такою структурою.

Творча діяльність складніша за будь-яку іншу, вона доступна лише людині. А простішу – виконавську – можна перекласти і на машин, і на тварин, для неї не потрібні творчі здібності.