Якушко К.Г.

НУБІП( м.Київ)

ПРАКТИЧНА МОРАЛЬ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА

«ПЕДАГОГІКИ ЗДОРОВ’Я» Г.С. СКОВОРОДИ

В статті актуалізуються аспекти сутнісної філософії як практичні духовні вправи, практична розумна земна творчість вдячного циклічного «світлого» перетворення як складові «педагогіки здоров’я» Г.С. Сковороди

У 1980- 90-тих роках ХХ ст. набула поширення ідея пріоритетності плюралістичного, мозаїчного «входження» в суспільне життя як універсальна характеристика філософського мислення, детально проаналізована, наприклад, Н.Поліщук [ Див. 1].

Ціннісно - орієнтована етика консеквенціоналізму - етика практичних дій та їх наслідків. Вона наближується до прагматичного методу науки, тому є першочерговим об’єктом дослідження поданої статті стосовно світогляду Г. Сковороди, який відзначався саме практичним втіленням своїх філософських настанов у виробленні правил « педагогіки здоров’я».

Прагматичний підхід, на нашу думку, найбільш стосується сутнісної філософії як практичних духовних вправ. Оформимо первинно його назву

відповідно до сковородинських пріоритетів як практичну розумну земну творчість вдячного циклічного «світлого» перетворення.

Протягом цілих сторіч античності любомудри - філософи сприймались не як творці абстрактних філософських схем, а живі джерела Істини, врівноваженості, розуміння як жити в непередбачуваному світі. Це є співзвучним і сучасним тенденціям при наголошенні на укоріненості філософії у практичному житті: таким чином виникають філософії етики, медицини, довкілля тощо [Див. : 2].

Для українського мислителя найбільш значимі ,у першу чергу, людські якості. Розходження з просвітницьким ідеалом в тому, що Г. Сковорода істину та щастя, царство правди і розуму хоче досягти тут і зараз, а не в далекій перспективі. Упродовж усього життя ним здійснювалася постійна, надскладна духовна праця, турботливий догляд за полем сенсожиттєвих орієнтирів та цінностей. Сповідування ідеалу чистої совісті, як одного з визначальних чинників «мистецтва життя», гармоніює із його прагненням

щиро і відкрито зробити власний досвід надбанням людей.

Ще Аристотель наголошував, що прекрасного досягають ті, хто робить правильні вчинки – тобто, на практичному аспекті укладання правил мистецтва життя. Самореалізація через практичну діяльність - бути чимось постійно зайнятим корисним - має широку історико - філософську традицію. Вона переходить на нашому етнічному ґрунті у відповідну архетипну мудрість - органічне поєднання знання і переконань, вчинків та ідеалів, з вирішальним значенням практичного аспекту, який, за В. Горським, є домінаторною українською життєвою програмою «тут» і «тепер» без очікування примарного майбутнього, що проявилась , наприклад, в темах диспутів викладачів Києво-Могилянській академії про доброчинність як набуття навичок [Див.: 3].

Український вибір пріоритетності настанови «практичної корисності» доповнюється ,на нашу думку, бароковим розумінням філософії, як практичної моралі та практичної системи життя, що наближає філософські роздуми про «мистецтво життя» до широкого загалу. Таке розуміння важливості впровадження філософії в реальне життя, наближення високих матерій до широкого загалу часто виявляється у листах Г. Сковороди до М.Ковалинського, в інших творах (наприклад, «Іконі Аклівіадській»): «Невидимі блага душі знає той, хто має досвід ,...Нема години, не придатної для занять корисними науками ...., Я в цій книжечці показую досліди, яким чином можна входити у точний цих книг розум» [за 4, 5].

На час діяльності Г. Сковороди було поширеним барокове розуміння філософії як практичної моралі, коли під розмаїття природних та соціальних явищ підводилось морально - етичне обґрунтування, короткі висновки, правила поведінки. Особливо яскраво даний аспект виявляється у байках «Дві Курки»(«Наука та досвід не одне і теж. Вона не у знанні зовсім живе, а в роботі. Знання без діла - це мука, а діло - без природи), «Два коштовні камені –Діамант і Смарагд» («Освіта чи віра Божа, милосердя, великодушність, справедливість, постійність та цнотливість-ось ціна наша і честь» [ Див.6]. Дидактичні настанови осягнення «педагогіки здоров’я» в записах наявні, наприклад, у вірші «Фабула» та 3-й пісні «Саду»: « Попробуй пізнати зло з горя чужого... Ти завжди роби не як вітрогони, А як тебе вчать мудротні закони ». В «Годинникових Колесах» також підмічено, що , незважаючи на різні природні нахили й життєвий шлях, «всім один кінець - чесність, мир і любов», чим доводиться обов’язковість наявності додаткового морально- етичного компонента в прагматичній антропології для Г.Сковороди [ Див.7,8, 6 ].

У нашій етнічній свідомості органічно поєднані користь та естетична насолода - Краса, яка розглядається в синтезі Добра та Істини при написанні правил життя - як і в положеннях Аристотеля про шлях пізнання через практичну діяльність та атмосферу прекрасного , спільного середовища пробудження бажання та гарантії перетворення. У «Суперечці Біса з Варсавою» є влучне підтвердження тотожності «честь - ціна-краса-користь», чим , зокрема, актуалізується й сучасна пересторога уникати мистецтва для мистецтва. [ Див.9 ]. Для Г. Сковороди життя потрібно практично творити на філософських основах за допомогою «буття -в – істині», що має глибокі античні та древньохристиянські витоки, певною мірою, відрізняючись від раціоналістів, Нового часу в цілому.

Єдність обстоюваних ідей і життя, особистості і творчості – чи не визначальна спрямованість вчення Г. Сковороди, увиразнюючи велич постаті українського мислителя. Глибинність, напруга, суперечливість, – характерні риси його філософування. Маючи за взірець самого себе, свою власну «характерологічну» вдачу, мудрець. можна сказати, невтомно відпрацьовував

техніки протидії «безодні невдячної волі» , освоюючи «техніки спасіння» . В центрі його філософських пошуків – порушена глибокою стурбованістю долею людини, її майбутнім морально-етична проблематика, ідея боротьби доброго і злого начал, виявлення найбільш адекватних засобів, шляхів, умов життєдіяльності та досягнення душевного миру і щастя. У цій площині його філософський інтерес.

Життєвий шлях є водночас і творчим шляхом тією мірою, якою кожна особистість стає спроможною власною активністю через створити себе і свій мікрокосмос. Слід знайти можливість Гадамера гуманізувати ту чи іншу ситуацію в конкретному «тут- та тепер добре» особистісного вчинку - реальної цінності. Вихід у практику знімає ілюзію стосовно моральних цінностей, реальність вчинку дозволяє зафіксувати та обґрунтувати навіть абсолютні цінності. Значимість людини визначається реальною унікальністю її життя та поваги до унікальності світу.

Індивідуальне буття може розглядатись і як визначальне щодо буття соціального , бо доконечною цінністю в суспільстві є людина, умови її формування, культурної творчості - активності, потреби реалізуватися. У всіх процесах життєдіяльності , як мисляча істота, повинна визначити цілі, здійснювати вибір, зміст бажаного та значення його практичного втілення. Разом з тим, за Г. Сковородою, у мирах « педагогіки здоров’я» виправданим є дотримання і стилю « простонародної» мудрості, яка нас учить оглядатись завжди і раз у раз на наслідки... і, по- моєму, не можна вважати обережним, розсудливим того, хто діє так само.

Актуальною на даний час складовою духовної практики є проблема і вибору між добром і злом згідно спогаду - позитивного досвіду. Це духовне поривання і життєва практика доступні кожному. Саме християнство ввело поняття свободи вибору - людина вільна або обрати життя згідно релігійними нормами, або загубити душу.

Г.С.Сковорода ж повсякчас наголошував на духовно - очищувальному значенні обрання людиною свого життєвого шляху: хто чому хоче навчитись, до цього і повинен прагнути, коли щастя – це стан незалежності і душевного спокою.

Життєвий шлях Г.С. Сковороди був екзистенційно насиченим, а духовне наближення до Бога його людини відбувалося у повсякденному існуванні, у духовній боротьбі «тут» і «зараз». Ось чому вважаємо найважливішим компонентом сковородинської свободотворчості , насамперед «практику себе»- не боятися не лише розмірковувати, а й втілювати переконання у дійсності, оскільки упродовж усього життя мислителем здійснювалась постійна, надскладна духовна праця, напружена свободотворчість у сфері орієнтирів ціннісно - утворюючих компонентів . Життя – це « вистріл впритул» , бо кожний повинен творити своє життя, повсякчас активно вибираючи, вирішуючи з того, що має значення; людина –мятежна держава, що роздирається через різноголосся складових , в якій обов’язки царя виконує справедливий розум.

Література:

1. Полищук Н.П. Плюрализм и современная философия.- К:Наукова думка,1985.-175c.

2.Magill Frank N. World philosophy essay Reviews of 225 Major Works.-V1(Third century B.C-A.D 1713-Еnglewood Cliffs: Salem Press, 1985.-615p.

3.Горський В. Історія української філософії.-К: Наукова думка,1997.-252с.

4. Cковорода Г.C. До М.Ковалинського//Григорій Сковорода. Твори у двох томах.-К: Наукова думка,1973.-Т.2.-С.218-359

5. Сковорода Г.С.Книжечка,называемая Silenus Alcibiadis,сирЂчь Икона Алківіадская(Израилскій змій).//Григорій Сковорода.Твори у двох томах.-К: Наукова думка,1973.-Т.2.-С.6-31

6. Сковорода Г.С. Басни .Харьковскія// Григорій Сковорода. Твори у двох томах.-К: Наукова думка,1973.-Т.1.-С.107-135.

7. Сковорода Г.С. Фабула// Григорій Сковорода. Твори у двох томах.-К: Наукова думка,1973.-Т.1.-С.92-94.

8. Сковорода Г.С. Сад божественных пЂсней// Григорій Сковорода. Твори у двох томах.-К: Наукова думка,1973.-Т.1.-С.60-90.

9. Сковорода Г.С. Боротьба архистратига Михаїла з Сатаною про це : легко бути добрим// Григорій Сковорода.Твори у двох томах.-К: Обереги,1994.-Т.2.-С.61-85.