Заїка Людмила Анатоліївна

ДВНЗ «Національний гірничий університет, м. Дніпропетровськ

РОЗВИТОК ЖИТТЄВИХ

КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ НА ЗАНЯТТЯХ

Компетентнісно орієнтований підхід у навчанні є одним з основних концептуальних орієнтирів, напрямів розвитку змісту освіти в Україні. Компетентнісний підхід – це процес навчання, спрямований на формування та розвиток життєво важливих умінь і навичок особистості, що дає змогу адаптуватися у соціумі. Результат цього процесу – формування загальної компетентності людини як інтегрованої характеристики особистості. Освітню систему компетентностей складають ключові (життєві) компетентності, що визначаються як здатність людини виконувати складні й полі функціональні види діяльності, ефективно розв'язуючи проблеми; загальногалузеві – студент набуває їх упродовж опанування змісту тієї чи іншої галузі; предметні – студент набуває їх у процесі вивчення того чи іншого предмета. Тобто, компетенція – це сукупність взаємозалежних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), що є заданими для використання відповідного кола предметів і процесів та необхідними для продуктивної дії щодо них; а компетентність – це обізнаність, володіння студентом відповідною компетенцією, що містить її особистісне ставлення до предмета діяльності. Тому компетенцію треба розуміти як задану вимогу, норму освітньої підготовки студентів, а компетентність – як їх реально сформовані якості та мінімальний досвід діяльності, основними складовими якої є: знання – це та інформація, що швидко змінюється, динамічна, різноманітна, яку потрібно вміти знайти, вибрати необхідну з великого масиву інформації, використати у власній діяльності; вміння застосовувати ці знання в конкретній ситуації; розуміння, у який спосіб можна одержати ці знання; адекватне оцінювання себе,світу,свого місця у ньому, конкретних знань, необхідності або непотрібності їх для своєї діяльності, а також метод їх одержання або використання. Тобто, компетентність – це мобільність знань плюс гнучкість методу та критичність мислення. Можна виділити наступні види компетентностей: соціальні, пов'язані з оточенням, життям суспільства, соціальною діяльністю особистості (здатність до співпраці, вміння розв'язувати проблеми в різних життєвих ситуаціях, навички взаєморозуміння, соціальні та громадські цінності й уміння, мобільність за різних соціальних умов); мотиваційні, пов'язані з внутрішньою мотивацією, зацікавленнями, індивідуальним вибором особистості (здатність до навчання, винахідливість, навички адаптування й мобільність, уміння досягти успіхів у житті, інтереси та внутрішня мотивація особистості, практичні здібності,вміння робити власний вибір); функціональні, пов'язані з умінням оперувати науковими знаннями й фактичним матеріалом (технічна й наукова компетентність, уміння оперувати знаннями в житті й навчанні, використовувати джерела інформації для власного розвитку). Можна виділити також наступні групи ключових (життєвих) компетентностей: соціальні (характеризують уміння людини повноцінно жити в суспільстві) – брати на себе відповідальність, приймати рішення, робити вибір, безконфліктно виходити із життєвих ситуацій; полікультурні – не тільки оволодівати досягненнями культури, а й розуміти та поважати людей інших національностей, релігій, культур, мов, рас; комунікативні – вміння спілкуватися усно й письмово рідною та іноземною мовами; інформаційні – вміння одержувати, осмислювати, обробляти та використовувати інформацію з різних джерел; саморозвитку і самоосвіти – потреба й готовність вчитися впродовж усього життя; продуктивної творчої діяльності –вміння творчо підходити до розв'язання життєвих проблем, отримуючи при цьому максимальний результат.

Отже, головним завданням сучасної освіти є створення умов для якісного навчання,а впровадження компетентнісного підходу – одна з найважливіших умов поліпшення якісної освіти. Компетентність – це конкретні, ключові знання, а також уміння і навички їх застосування для розв'язання проблем та завдань різноманітного життєвого змісту, необхідні людині будь-якої професії. Створення умов для розвитку й самореалізації студентів, розвиток потреби поповнювати свої знання впродовж усього життя – це основні стратегічні напрями й завдання педагогічної діяльності

При дослідженні проблеми розвитку життєвих компетентностей на заняттях необхідно дотримуватись того принципу, що головним є не предмет, якого викладач навчає, а особистість, яку викладач формує. Своєю діяльністю, пов'язаною з вивченням предмета, викладач формує особистість. Необхідно допомагати студентам опановувати найпродуктивніші методи навчально-пізнавальної діяльності, вчити їх учитися, привчати студентів думати й діяти самостійно, розуміти причинно-наслідкові зв'язки, які є обов'язковою умовою розвивального навчання, бо насправді предмет знає не той, хто відмінно переказує навчальний матеріал, а той, хто застосовує знання на практиці. Необхідно розвивати творче мислення студентів шляхом всебічного аналізу проблем, розв'язувати пізнавальні задачі кількома способами, часто практикувати творчі завдання, враховуючи індивідуальні особливості кожного студента. Важливо також навчити так, щоб студент переконався в тому, що знання є для нього життєвою необхідністю, намагатися окреслити студентам перспективи їх навчання, заохочувати студентів до дослідницької роботи на основі технологій спостереження, обробки першоджерел і довідкових матеріалів; вивчати і враховувати життєвий досвід студентів, їх інтереси, особливості розвитку; пояснювати студентам, що кожен знайде своє місце в житті,якщо навчиться всього, що необхідно для реалізації його життєвих планів. Керуючись цими принципами, можна сподіватися на досягнення успіху в формуванні та розвитку життєвих компетентностей студентів шляхом використання дослідницьких технологій навчання. Зміст навчального матеріалу, методичні засоби повинні створювати для студента освітнє середовище в якому можливо висловлювати та відстоювати власну точку зору, мислити критично, робити свідомий вибір між альтернативами, слухати та розуміти інших, вчитися працювати в команді.