Ігнатенко Л.Ю.

Київський національний лінгвістичний університет

ВІДФРАЗЕОЛОГІЧНИЙ СЛОВОТВІР ЯК ФОРМА НОМІНАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

Утворення слів на базі фразеологічних одиниць, як і утворення нових cлiв взагалі, є різновидом творчої діяльності людини , „ословлюванням” світу і носить назву номінативної діяльності.. В продуктах номінативної діяльності факти дійсності перетворюються в знаки і категорії мови, що відображають суспільний досвід носіїв мови, їх суб’єктивні та прагматичні оцінки.

Порівнюючи три наукові парадигми : системно-структурну і антропологічну , наголошується на тому , що центр уваги дослідників з слова, як об’єкта пізнання у системно-структурній парадигмі, в антропоцентричній парадигмі перенесено на суб’єкт пізнання , що його розглядають у дихотомії: людина в мові і мова в людині.

З антропоцентричною парадигмою пов’язана поява терміну «мовна особистість». Запропoнував цей термін Ю.Н.Караулов і він же розробив трирівневу структуру мовної особистості, де виділені : 1) вербально-семантичний 2) когнітивний і 3) прагматичний рівень.

Для дослідника вербально-семантичний рівень передбачає традиційний опис формальних засобів вираження певних значень. Когнітивний рівень надає досліднику вихід через мову, через процес говоріння та розуміння до знання свідомості, процесів пізнання людиною оточуючого світу. Прагматичний рівень в аналізі мовної особистості забезпечує закономірний та обумовлений процес, що веде від оцінок її мовленнєвої діяльності до осмислення її реальної діяльності в світі.

Дослідження першого рівня проходять досить довго та успішно. Другий і третій рівень стали об’єктом уваги дослідників протягом останніх десятиліть , що пов’язане з розвитком психолінгвістики, теорії мовленнєвої комунікації, теорії мовленнєвих актів та когнітивної лінгвістики. Процес утворення нових слів надає дослідникові можливість розгляду останнього з позицій всіх трьох рівнів мовної особистості.

Когнітивний підхід до мовних явищ передбачає аналіз функціонування мови як різновид когнітивної діяльності, а когнітивні механізми і структури людської свідомості досліджуються через мовні явища. Підхід до розгляду словотвору, що йшов в аналізі цього мовного явища від слова, як одиниці номінації до думки, концепту, інтегрується з протилежним - від думки, концепту – до мовної одиниці.

Одним з принципів, що лежить в основі досліджень сучасної лінгвістики є експансіоналізм, залучення до лінгвістичних досліджень знань інших наук. Вивчаючи семантику натуральної мови ми, як наслідок, вивчаємо структуру мислення. Номінативна діяльність людини як мовної особистості не може бути зрозумілою без розгляду таких явищ як свідомість, мовна свідомість, картина світу та мовна картина світу, без розуміння способів зберігання інформації людиною і того як функціонують „одиниці зберігання” цієї інформації (концепти, образи і поняття).

Дійсність –це все. що існує, як матеріальне, так і ідеальне (наприклад, спогади про минуле, мрії про майбутнє, плоди уяви і фантазій, тобто все, що належить свідомості людини і те що лежить за межами її свідомості. [Красних 1998;С.57] Свідомість - це форма відображення дійсності. Таке відображення є активним процесом, процесом сприйняття інформації при одночасній її когнітивній обробці, ( хоча людина не завжди усвідомлює, коли саме цей процес обробки відбувається).

Людина – істота , що мешкає в суспільстві. Свідомість людини є відображенням дійсності через призму суспільно вироблених мовних значень , понять .

Мовна свідомість людини - одна із сторін свідомості, той бік свідомості, що пов’язаний з мовленнєвою діяльністю людини. Дослідники, розрізняючи свідомість і мовну свідомість, розрізняють картину світу і мовну картину світу. Поняття картини світу – це „світ, який сприймають як картину” [Красних 1998;С.70].Свідомість людини відображає предметну оточуючу дійсність, що опосeредкована предметними значеннями та відповідними когнітивними схемами.

Картина світу є більш складною ніж мовна картина світу. Не все, що сприймає або пізнає людина , набуває вербальну форму. Але найбільш звичний і найбільш досконалий тип мислення пов’язаний з мовою, найскладнішим видом людської діяльності є мовлєнево-розумова [Кубрякова1981,С.142 ].

Одиниці розумової діяльності людини, мають свою власну форму репрезентації, але вона необов’язково має бути мовною. Найближче за все мова контактує з дійсністю коли дає визначення окремим її фрагментам. Словниковий склад мови репрезентує ту частину мовної картини світу, яка вимальовується завдяки номінації її фрагментів. Він пов’язаний з розчленуванням оточуючої нас дійсності та виділенням в зовнішньому світі та внутрішньому світі людини окремих величин.

Потреба у створенні нового слова виникає у людини тоді, коли вона в своїй діяльності зустрічає предмет(явище, якість) сутність якого вона знає, але не „пам’ятає” його „ім’я”. Інколи слово, яке існує , заміняється „мотивованим” словом, з прозорою внутрішньою формою. Це явище лежить в основі народної етимології – російське: полуклиника, спинжак. Це ж саме явище спостерігається в дитячому словотворенні : намакаронилась, сумасошедшая тетя. На спробі знайти внутрішню форму, експлікувати її, базується і мовна гра дорослих , наприклад, барбос – хазяїн бару, зірвиголова – кат [Красних 1998,С.130 ]

Якщо значення одного слова може бути пояснене значенням інших слів,, одне із слів є похідним від іншого. Таке слово має „пам’ять”, його значення мотивоване іншим словом.

Похідне слово нерозривно пов’язане із словом, від якого воно утворене, як в діахронії, тобто своєю історією, так і при синхронному аналізі. Базою аналізу похідно ї лексики є лексика первинна. В системі мови крім лексичної підсистеми існує підсистема фразеологічна (Кунін О.В., Жуков В.П., Назарян В.Г.), хоча деякі дослідники і поєднують їх в одну лексико-фразеологічну підсистему мови (Баран Я.А.). Але незалежно від поглядів щодо існування або не існування окремої фразеологічної підсистеми мови, всі дослідники фразеології одностайні щодо специфічності унікальності фразеологізму як мовного знаку.

На думку В.Н.Телії, корпус фразеології, який характеризується чіткою номінативною спрямованістю його одиниць, не тільки розширює номінативний інвентар мови, а й доповнює її лексичний склад. Ця „додатковість” проявляється в утворенні прагматично орієнтованих знаків – фразеологізмів, що вони, завдяки своїй образній мотивації можуть забезпечити емотивність, тобто відобразити в цьому знаку емоційне відношення суб’єкта до того, що означає знак і тим самим створити експресивний ефект[Телія 1988;С.82-83].

Фразеологічний склад мови не тільки доповнює лексичний, але й служить джерелом його поповнення. Кругообіг слово > фразеологізм > слово є показником взаємодії різних складових мовної системи.

Слова утворені на базі фразеології отримують „пам’ять” слова, яка пов’язує його з мотивуючою одиницею і ознаки похідного слова, мовного знака, що утворюється за існуючими в мові правилами та моделями словотвору. Вони поєднують в собі ознаки двох мовних знаків так, що вони не протирічать одне одному, а утворюють органічну єдність.

Словотвір взагалі і словотвір на базі фразеологізмів нерозривно зв’язаний з діяльністю людини, яка „ословлює” матеріальний світ для того, щоб в процесі комунікації передати свої думки в словесній формі

Нові слова переважно утворюються за допомогою засобів словотвору, що вже існують в мові. Це пояснюється тим, що лексична система мови вже склалася і її закони накладають певні обмеження на творчу діяльність людини. Поява нового слова викликана потребами людини здійснити певні комунікативні наміри.

Утворення нових слів на базі фразеологічних одиниць фокусує увагу дослідника цього мовного явища на двох системах мови – системі фразеології та лексики, а також потребує врахування підходу до словотвору як до різновиду творчої діяльності людини. Система словотвору, що склалася в кожній конкретній мові надає людині зразки, моделі для утворення нових слів. Водночас проблема словотвору пов’язана з видами обмежень, що існують в системі кожної мови.

Вивчення будь-якого мовного явища і, звичайно такого процесу як утворення слів на базі фразеології включає як аналіз мовних явищ з позиції людини, що користується мовою в процесі пізнання світу, так і об’єктивні законі, що дозволяють мові розвиватися і служити неперевершеним знаряддям, що його використовує людина – мовна особистість.

Література:

1. Красных В.В. Виртуальная реальность или реальная виртуальность. Человек. Сознание. Коммуникация. – М.: Диалог. МГУ, 1998 - 230с.

2. Кубрякова Е.С. Типы языковых значений. Семантика сложного слова. М.:Наука, 1881 – 200с.

3. Телия В.Н. Русская фразеология. Роль человеческого фактора в языке. Язык и картина мира. М.: Наука,1988 – 214с.