Якушко К.Г.

НУБІП( м.Київ)

ЗНАКОВІСТЬ ЯК ПРОВІДНА ПІЗНАВАЛЬНА КАТЕГОРІЯ

У ПРОСВІТНИЦТВІ Г.С. СКОВОРОДИ

В статті аналізуються барокові поняття „активізація одкровення”, „прозріння”, „розшифрування кодів життя” як провідні пізнавальні категорії кожної творчої особи в контексті загальних історичних вчень та стосовно вироблення правил існування в суспільстві Г. С.Сковородою

На даний час актуалізуються питання залучення історико-педагогічного досвіду ( зокрема, барокових настанов) для вироблення правил існування у сучасному суспільстві.

Мета даної статті- розглянути , як певні складові «педагогіки здоров’я» як індивідуального та загального досвіду, філософського спостереження - викладалися Г.С.Сковородою не лише через конкретні відповідні висловлювання про значення освіти , але й опосередковано, через натяки - життя власне у самій мові як «республіці духу» через самоактуалізацію , самовиховання індивіда.

Надалі розглянемо, як життя для суспільства, за Г.С. Сковородою. обумовлено також у мові через знаковість у ролі просвітництва як достойної діяльності активізації суб’єкта та самовдосконалення об’єкта.

Містичні діалоги Г.С. Сковороди - це пошук учнем коду істинної відповіді за прикладом катехізиса, що також можемо назвати елементами системи життєздійснення. Репрезентуючи Світ, слово відкриває завісу над таємницями буття. Мета містика - увійти в середину Давіра (слова). Просвітництво та інтерпретація в якості осягнення «педагогіки здоров’я» виражено Г. Сковородою в рамках історичної доби. Діяльність полемістів XVI-XVII ст. широко виражала духовну місію слова в посланнях, проповідях, повчаннях, книжна мудрість була духовної святості і божественної істини. Ф.Прокопович вважав слово всеосяжним явищем духовного розвитку. У Києво-Могилянській Академії курс риторики, насамперед, був спрямований на культурно - просвітницьку, морально - суспільну форму об’єднання народу через мову. Ці проблеми хвилювали також І.Величковського, І.Галятовського, І.Гізеля, К.Транквіліона - Ставровецького, Д.Туптала та ін. Наприклад, Ф.Прокопович наголошував, що, якщо ми присвятимо себе наукам, то нам « не пошкодить плин часу, не зробить чужоземцем зміна місця, не зрадить ласкава доля і не зламає зла. Ми будемо спокійно зносити тисячі всіляких зручностей, незручностей і небезпек» [ 1, 80].

Активізація одкровення, прозріння – коду – загадки , як провідної пізнавальної категорії, відповідала пріоритетам Г.С.Сковороди як просвітителя - народника. Складне його мовлення - не від неуваги та зачитаності , а від навмисно створеної загадки – коду. Він ,носій барокових цінностей , з метою розворушити творчий потенціал читача, просвітити його, навмисно тяжіє до кривої лінії, до динамізму та авантюри, до гротеску, гіперболи, парадоксу, притчі, антитези, зберігаючи зовні форму часів Ренесансу.. Як просвітитель, він продовжує і барокове відношення до філософії як поезії науки, застосовує гостру, несподівану, багатомовну думку при пізнанні «мистецтва життя», піднесене мовлення , орієнтовані на освіченого читача - співрозмовника. Це підтверджується , наприклад, біля 35 поясненнями до «Брані архистратига Михаила» як «Сусанна – слово єврейське, по- грецьки kpivov, по - римськи lilium. По- слов’янськи крип, по- малоросійськи лілея»

[ 2 ,82]. Це ж має місце в епістолярній спадщині Г.С. Сковороди.( „ зневажаю Крезів, не заздрю Юліям, байдужий до Демосфенів”[ 3,268]. Листи Г.Сковороди взагалі регламентовані давніми риторичними настановами, основний зміст яких філософсько – етичні ідеї і повчання, частина цих листів написана різними. мовами, скажімо, до М.Ковалинського - латинською і частково грецькою. Переклади Г. Сковороди також мають , на нашу думку, велике значення у цьому смислі, бо є вільними, напівсамостійними творами. Так, в «Книжечці Плутарховій» усунуто імена язичеських богів, перетлумачено взагалі філософію Плутарха відповідно до своїх світоглядних ідей. Несподіваним є і залучення досить дивних імен у філософських трактатах: Памва, Квадрат, Друг, Наєман, Клеопа тощо[ Див. 4].

Взагалі сковородинська мова складна, в його творах переважають дієслова як заклик до перетворень, однак є особливо поширені речення в пояснювальних творах, звернених до читачів. Це виявилось, наприклад, в «Передмові до «Вступних дверей до християнської добронравності» : « І цей корабель...посередині заспокоїш» [ Див.5].

Г. Сковороді, як наставнику - просвітителю, властиве і застосування поширених «школярських» прийомів викладу думок через укладання тексту у питаннях- відповідях. Роздуми про зміст «мистецтва життя» такого типу найяскравіші в діалогах «Боротьби Архистратига Михаїла з Сатаною», «Убогого Жайворонка» та «Кільця» : «Афанасій. Кільце немає кінця, за прислів’ям, і твоя мова. - Єрмолай. Не заважай йому, Афанасію. Мені багато хорошого привела на пам’ять мова його!»тощо[ Див.2; 6; 7].

Як виразник барокових пріоритетів, мислитель застосував і діалог - перевірку знання незмінної істини, коли учасники складають єдність запитань – відповідей для розкриття прихованої істини репліки - загадки необхідний код, перетворення. На нашу думку, такий катехітичний діалог виявлений у «Суперечці Біса з Варсавою», на початку, подібного до перевірки вчителем знань учнів : «Демон. Що таке дерево життя?-Варсава. Це закон розуму.- Даймон. Що таке закон розуму? -Варсава... образ постаті...»[ 8, 88].

Ми погоджуємось , що для бароко властивий книжний характер мови - стимул розвитку філософської мови, який вивільняв смисл від повсякденного вжитку, висока душевна рефлексія просвітлювати зміст. Г. Сковородою таким чином укладені «Філологічні виписки» з рекомендаціями , як перекладати відомі твори на рідну мову, яких авторів слід читати в першу чергу, як робити виписки для просвіти тощо. В коментарях до «Оди» Г.С. Сковорода наголошував, що він її «не переклав, а витлумачив... тлумач , як ніжна годувальниця, кладе .годованцеві ... розжований хліб і сік мудрості » Багато тлумачень - пояснень і у творі «Кілька крихот та зерен із поганського богослів’я»з «Розмови, названої Алфавіт, або Буквар миру» [Див. 9; 10].

На нашу думку, Г.С.Сковороді властивий бароковий провокаційний поштовх від ученості до мудрості, від безперечного до здобутого власним досвідом. Між простими людьми мудрець застосовував мовні прийоми народності, оскільки виховання людини у дусі народних ідеалів може розглядатись і як «зрозуміла просвіта». Невипадковий для творів вибір жанру народної загадки як пізнавальної категорії передавання досвіду спілкування. Найважливіший засіб у цьому - рідна мова, рідне слово в якості символу, знаку Божої премудрості, бачення дійсності через наочні образи. Знаки Божої премудрості у Г. Сковороди – образи зерна, рослини, кола, змії, тіла та тіні, зірки та сонця, голуба та орла, ідея про «три світи». Невипадково в українському вихованні велике значення приділяється словесному фольклору, де народне слово доведене до найвищих зразків майстерності. Те, що Г. Сковорода майже в кожному з своїх творів посилається на мудрість прислів’їв, свідчить не лише про його добре знання фольклору, а й про те, що своє філософське вчення він прагне обґрунтувати з урахуванням здорового глузду народу, його духовно – практичного досвіду. В листі до Г.Якубовича Г. Сковорода підкреслював значення народної мови для вираження найкращих, неофіційних звірянь душі та розпізнання спорідненості в іншій особі:«Пісня наша проста, написана простонародною мовою, однак щира, чиста, безпосередня.... те, що тут сказано, викликане ... прихильністю» [11 ,382 ]. Ми вважаємо, що навіть вигуки на кшталт «Гей, поля, поля зелені».,«ах, долини», «ой ти пташко – жовтобоко» Пісні 13-ї, Пісні 18-ї тощо свідчать про підсвідоме налаштовування читача на ставлення до твору як натяку – мітки сприйняття свого, етнічного. Також вважаємо невипадковим вживання народного терміну « любомудри» в «Іконі Алківіадській»: «… главу мудрості любомудри в різні віки … різними фігурами ... зобразили: »[12 ; 17].

Одже, символічний світ Г.С. Сковороди закорінений у Біблії, єгипетській

та грецькій міфології, українському фольклорі та ідеях античної філософії, був контекстом барочного синкретизму, що урівноважує різнойменні ідеї просвітництва у виробленні правил існування в сучасному суспільстві, насамперед, через знаковість.

Література :

1.Прокопович Ф. Етика, або наука про звичаї// Філософські твори в 3-х томах.-Т.2.-К: Наукова думка, 1980.-550c.

2. Сковорода Г.С. Боротьба архистратига Михаїла з Сатаною // Григорій Сковорода.Твори у двох томах.-К: Обереги,1994.-Т.2.-С.61-85.

3.Cковорода Г.C. До М.Ковалинського//Григорій Сковорода.Твори у двох томах.-К: Наукова думка,1973.-Т.2.-С.218-359

4.Сковорода Г.С. Плутархова книжечка про спокій душі// Григорій Сковорода.Твори в двох томах.-К: Обереги,1994-Т.1.-C.413-463.

5.Сковорода Г.С. Начальная дверь ко христіанскому добронравію//Григорій Сковорода.Твори у двох томах.-К: Наукова думка,1973.-Т.2.-С.144- 153.

6. Сковорода Г.С. Кільце// Григорій Сковорода.Твори в двох томах.-К: Обереги,1994-Т.1.-С.359-412.

7.Сковорода Г.С. Убогий Жайворонок// Григорій Сковорода.Твори в двох томах.-К: Обереги,1994-Т.2.-С.124-137.

8.Сковорода Г.С. Суперечка Біса з Варсавою// Григорій Сковорода.Твори в двох томах.-К: Обереги,1994-Т.2.-С.88-100.

9.Сковорода Г.С. Ода (Єзуїта Сидронія Гозія)// Григорій Сковорода. в двох томах.-К: Обереги,1994-Т.2.-С179-181.

10. Разговор, называемый алфавит или букварь мира// Григорій Сковорода.Твори у двох томах.-К: Наукова думка,1973.-Т.1.-С. 411-464.

11. Сковорода Г.С. До Геврасія Якубовича// Григорій Сковорода.Твори у двох томах.-К: Наукова думка,1973.-Т.2.-С.380-382.

12. Сковорода Г.С.Книжечка,называемая Silenus Alcibiadis,сирЂчь Икона

Алківіадская(Израилскій змій).- Григорій Сковорода.Твори у двох томах.-К:

Наукова думка,1973.-Т.2.-С.6-31.