Право/13. Международное право

Войтович Павло Петрович

Національний Університет «Одеська юридична академія»

Генезис права індивіда на інформацію у міжнародному праві

Свобода слова, як явище соціальне, виникло з моменту виникнення людства. Суспільство в процесі еволюції від первинного до інформаційного (де інформація є засобом виробництва і предметом праці) винаходило щоразу нові способи і засоби передачі інформації.

Поняття «свобода слова» багатопланове, пройшло певний еволюційний шлях, пов'язаний з розвитком суспільних відносин у сфері комунікації.

За своєю загальною соціальною суттю, право на свободу слова є природним, основним, невід'ємним, активним правом людини та інших суб'єктів (об'єднань людей, держав, народу, нації).

Свобода слова займає особливе місце серед політичних прав і свобод громадян, будучи одним з найважливіших конституційних прав людини. Відстоюючи ідею примату цієї фундаментальної свободи, ідеолог французького Просвітництва Вольтер писав: «... немає в людей ніякої свободи без свободи висловлювати свої думки» [1, c. 327].

За класифікацією прав людини, запропонованою П. Рабіновичем [2, c. 12], право на інформацію можна віднести до політичних і культурних прав.

Значимість свободи слова важко переоцінити: вона виконує гносеологічну, комунікативну, захисну, економічну функції, а також є гарантією прав і свобод, в чому і полягає її основна цінність.

Французька Декларації прав людини і громадянина 1789р. серед природних, невідчужуваних і священних прав людини особливе значення приділяла свободі слова. «Вільне вираження поглядів і думок є одним із дорогоцінних прав людини; кожна людина тому може вільно висловлюватися, писати, друкувати, відповідаючи за зловживання цією свободою лише у випадках, передбачених законом».

Це велике гасло французької революції у ХХ столітті стало демократичним принципом світового співтовариства, отримало своє наукове і філософське обґрунтування, лягло в основу міжнародних документів, що закріплюють права і свободи людини. Стало загальновизнаним, що вільне висловлювання поглядів і переконань - природний для людини стан, оскільки саме так вона висловлює своє ставлення до подій навколишнього світу, реалізує себе як особистість. Свобода слова - це право, без якого неможлива нормальна життєдіяльність суспільства [3].

Проголошення права на інформацію в якості одного з основних прав людини стало підсумком відповідної тенденції в міжнародному праві, яка намітилася після Другої світової війни [4, c. 112]. В 1945 році на міжамериканській конференції в Мехіко делегацією США було висунуте гасло «свободи інформації», яке розумілося як недоторканість з боку держави міжнародного обміну інформацією [5, c.117].

Закріплення права на інформацію подібні практично у всіх міжнародних документах, які стосуються прав і свобод людини. Відмінності стосуються в основному механізмів забезпечення здійснення цього права.

Першими країнами, в яких нормативно закріплене право на нформацію, були скандинавські країни: Швеція (де конституційний Закон «Про свободу преси був прийнятий у 1766р.), а потім, через два століття, Фінляндія (закон 1951р.). У 1966 р. був прийнятий Закон США про свободу інформації, в якому були представлені нові інтерпретації та легітимні форми захисту свободи інформації. У 1970 р. аналогічні закони були прийняті в Данії і Норвегії, у 1973р. – в Австрії, у 1978р. – у Франції і Нідерландах, у 1982 р. – в Австралії, новій Зеландії і Канаді, у 1990 р. – в Італії, у 1992 р. – в Угорщині , в 1993 р. – у Португалії, у 1994 р. – у Бельгії, у 1997 р. – в Ірландії і Таїланді. У 1998 р. – у Кореї та Ізраїлі, а в 1999 р. – у Чеській Республіці та Японії,а у 2001 р. – у Польщі [6, c. 36].

Необхідність участі індивідуума, груп індивідуумів у справах держави і суспільства, більш того, участь держав в процесах світової спільноти, необхідність зворотного зв'язку між ними, як би розсунули рамки поняття «свобода слова». Право особи, яке на початку стосувалося самої свободи мислення (коли людина могла мати власні погляди), залишаючись компонентом свободи слова, стало вбирати в себе поняття «свобода вираження» (коли людина могла передавати свої погляди іншим членам суспільства), а потім охопило можливість людини самій отримувати інформацію, яка стосувалася як її особисто, так і інших членів суспільства, була пов'язана з іншими ідеями, думками, висловлюваннями. З'явилася необхідність «виходу» з традиційних термінів «свобода друку», «свобода слова», які часто розумілися тільки як право вільно говорити.

Як результат, у міжнародних документах, конституціях більшості країн використовуються терміни «свобода вираження поглядів», «свобода вираження переконань», які означають і свободу мати будь-які власні погляди, і свободу передавати свої погляди іншим членам суспільства, і свободу отримувати інформацію.

Зміна акцентів, обов'язків держави призвела і до зміни термінології (з «свободи» на «право») і, зокрема, до застосування терміна «право на інформацію». Бо мова йде вже не про те, щоб не втручатися в приватне життя особистості, але про те, щоб прямим чином забезпечити цій особистості, як члену суспільства, доступ до інформації.

У 1947р. Підкомітет з питань свободи інформації і преси - один з підкомітетів Комітету ООН з прав людини - дав свободі інформації широке визначення: у розділі IV доповіді Комітету з прав людини, названого «Заяви про права, зобов'язання та практику, що підлягають внесенню в концепцію свободи інформації»: «Свобода інформації передбачає право безперешкодно мислити і дотримуватися своїх переконань, шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї будь-яким способом без обмеження, не дивлячись на кордони. Для співробітників засобів інформації перш за все, але також і для всіх інших, наскільки це дозволяють практичні міркування, дана свобода включає право мати самий широкий доступ до джерел інформації і безперешкодно подорожувати в пошуках останньої, а також захищати чесно використовувані джерела інформації».

Враховуючи сучасне розуміння «свободи слова» і весь обсяг правових можливостей, що виникають при реалізації цього права, поняття «свобода слова» включає: по-перше, суб'єктивне право кожної людини мати власну думку, переконання і вільно висловлювати їх у будь-якій формі, по-друге, право виробляти і поширювати інформацію будь-якими законними способами, в тому числі засновувати засоби масової інформації, володіти, користуватися і розпоряджатися ними, організовувати технічне забезпечення виробництва і розповсюдження інформації, по-третє, право отримувати інформацію з будь-яких питань суспільного життя, а також питань, що зачіпають інтереси особистості.

Для сучасного інформаційного середовища характерні висока технологічність і глобальність. Однак становлення єдиного інформаційного середовища відбувається вкрай нерівномірно. Найбільших успіхів досягли промислово розвинуті країни, досить інтенсивно цей процес проходить в нових індустріальних країнах (Малайзія, Мексика, Аргентина), але у більшості країн, що розвиваються, цей процес дуже повільний [7, c. 340].

В цілому зараз настав певний період переосмислення діяльності органів, що забезпечують розвиток інформаційної сфери, період, коли інститут вільного доступу до інформації має визначне значення для гарантування правильних демократичних відносин між державою і населенням, яке має ефективно впливати на прийняття і реалізацію рішень державних органів, забезпечуючи тим самим належну реалізацію своїх прав і свобод.

Література:

1. Вольтер. Избранные произведения. М., 1938. – С. 327.

2. Рабінович П. Соціальна сутність прав людини // Юридичний вісник України. – 2005. – 9-15 квітня. - № 14. – С. 12.

3. Международно-правовая регламентация свободы слова / http://belzhur.ru/pravovye_osobennosti_zhurnalistiki/mezhdunarodnopravovaya_reglamentatsiya_svobody_slova.htm

4. Хижняк В.С. Право человека на информацию: механизм реализации / Под ред. В.Т. Кабышева. – Саратов, 1998. – С. 112.

5. Колосов Ю.М. Массовая информация и международное право. – М.,1974. – С. 117-118.

6. Гонцяж Я., Гнидюк Н. Свобода інформації та виконавча гілка влади: Правові норми. Інституції. Процедури: Порівняльний аналіз. – К.: Міленіум, 2002. – 245с. – С. 36.

7. Соловьев В.Н. Человечество и информация: начало новой эпохи // Труды международной научно-практической конференции «Глобализация экономики, региональная интеграция». – М., 2002. – С. 339 – 343.