Надобко Сергій Володимирович

Національний Університет «Юридична академія України ім. Я. Мудрого»

Монархія як форма державного правління

Монархія – це така форма державного правління за якою державна влада належить главі державі – монархові, влада якого здебільшого передається у спадок.

Характерні ознаки монархії:

– главою держави є представник правлячої династії – монарх (король, цар, імператор, султан ) ;

– влада монарха є безстроковою, формально незалежною та спадковою (проте існують винятки, коли монарх обирається населенням – це т.з. виборна монархія);

– у більшості випадків влада монарха вважається священною і часто носить релігійний характер;

– головнокомандувачем збройних сил держави виступає монарх;

– монарх нікому не підлеглий і не підзвітний, він також не несе відповідальності за результати власного правління;

– наявність персональної власності монарха, що забезпечує сім’ю та династію та передається у спадок.

Залежно від наявності вищих органів державної влади та розподілу повноважень між ними в науці розрізняють необмежені та обмежені монархії.

I Необмежена монархія – форма державного правління, за якою влада монарха є необмеженою, сам монарх нікому не підзвітний та не підконтрольний, очолює всі гілки влади в державі. ЇЇ різновидами є деспотична, абсолютна та теократична монархії.

Деспотична – влада монарха обожнюється, наділяється особливими , надлюдськими якостями та спирається на могутній військовий апарат у державі. Влада монарха здійснюється на основі примусу і свавілля, відсутність політичної свободи у суспільства та демократичних ідей чи принципів (держави в країнах Стародавнього Сходу, зокрема: Єгипет, Вавилон. Сучасні держави: Фіджі, Мавританія, М'янма).

Абсолютна – є характерною для пізнього етапу роздробленості феодальних держав, влада монарха не визнавалась як божественна, але влада все ж носила необмежний характер у зв’язку із приналежністю до правлячої династії. В історії відомі такі держави із абсолютними монархіями як царька Росія , Франція у XVIII ст., сучасні держави: Марокко, Саудівська Аравія, Оман, Бруней, Катар, Тонга, Свазіленд, Об'єднані Арабські Емірати. Сучасні абсолютні монархії як правило мають власну конституцію і парламент, проте саме в конституції і закріплюється абсолютний характер влади монарха, а парламент виступає лише як консультативний орган, який в будь-який час може бути ліквідований чи реорганізований монархом.

Теократична - главою держави та джерелом державної влади є монарх, який одночасно виступає і главою церкви, світська влада монарха поєднується із владою духовною. (Ватикан)

II Обмежена монархія – форма державного правління, за якою влада монарха обмежена тією чи іншою мірою, чи то конституцією, чи то парламентом. Різновиди: станово – представницька, дуалістична, конституційна та парламентська.

Станово – представницька – влада монарха обмежена владою станово-представницького органу, наділеного власною компетенцією. Станово-представницька монархія є проміжним ступенем між монархією періоду феодальної роздробленості та абсолютною монархією. В країнах Європи вона виникла в умовах оформлення станів і ознаменувала певну централізацію управління державою, порівняно з феодальною роздробленістю. У період Станово-представницької монархії до станово-представницьких органів входили представники духовенства, світських феодалів, городян (купців, ремісників). Цими органами були: в Англії — парламент (з 1265); у Франції — Генеральні штати (з 1302 року); в Іспанії — кортеси (з кін. 12 — поч. 14 ст.); у Швеції — риксдаг (з 1435 року); у Данії — ригсдаг (1468—1660); у Польщі, Угорщині, Чехії — сейми (з 14—15 ст.) та ін. Станово-представницькі органи скликалися монархами для схвалення їхньої політики у найважливіших галузях державного управління.

Дуалістична - влада монарха обмежується певними законодавчими повноваженнями парламенту та наявністю уряду. Монарх має право вето на акти парламенту та особисто формує уряд, який підзвітний не парламенту, а монарху. Як правило, дуалістичні монархії – це «даровані» монархії, так як повноваженнями парламент чи уряд був наділений шляхом видання відповідного указу монархом (Туніс, Таїланд, Ефіопія, Бруней).

Конституційна – влада монарха за даного типу монархії обмежується наявністю конституції, в якій чітко визначено розподіл державної влади на три гілки законодавчу, виконавчу та судову, чітко визначено повноваження монарха, парламенту та уряду. Фактично монарх поступається своїми повноваженнями на користь парламенту, який обирається шляхом виборів громадянами держави, уряд формується партійною більшістю, яка отримала найбільшу кількість голосів на чергових виборах, голова даної партії і очолює уряд (Бельгія, Норвегія, Великобританія, Данія, Ямайка, Австралія, Іспанія, Канада, Люксембург, Монако, Швеція та ін.).

Парламентська – характеризується особливим порядком управління: наявністю вищого органу законодавчої влади – парламенту, уряд формується парламентом та підконтрольний і підзвітний йому. Повноваження монарха здійснюються через членів уряду – міністрів, він позбавлений будь-яких законодавчих повноважень. Монарх має право видавати державні акти, які мають юридичну силу лише після їх схваленням главою або членами уряду (Нідерланди, Японія).