Аспірант Корнецький А.О.

Дніпропетровська державна фінансова академія, Україна

Напрямки розвитку НБУ в період кризи

Ефективна банківська система є однією з головних складових державності і фінансової незалежності. Саме тому до числа перших законодавчих актів незалежної української держави належить і Закон «Про банки і банківську діяльність», яким передбачалося створення дворівневої банківської системи: центральний і комерційні банки. Цей процес розпочався ще в часи перебудови, коли були створені й відокремлені від Державного банку СРСР спеціалізовані комерційні банки. Прийнятий закон проголошував власністю України всі банки, які входили до складу загальносоюзних системних банків, що перебували на території України. При цьому на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР передбачалося створення центрального банку країни — Національного банку України, що за правовим статусом є незалежною фінансовою інституцією.

У будь-якій державі, незалежно від економічної системи та способу організації суспільних відносин, банківська система відіграє визначальну роль. Недарма банківську систему порівнюють часто із кровоносною системою економіки держави. Адже саме вона забезпечує економіку потрібним обсягом фінансових ресурсів, забезпечуючи вільний рух капіталу, розрахунки суб'єктів господарювання, кредитування економіки, а також реалізацію цілої низки інших функцій та завдань. Без розвиненої банківської системи неможливо навіть уявити собі розвинену економіку держави.

Процес створення сучасної банківської системи в Україні, що розпочався ще в рамках СРСР, продовжується і, очевидно, буде продовжуватися досить довго. В умовах економічної нестабільності дуже складно забезпечити стабільність банківської системи. За десять років незалежності в Україні створено близько двохсот банків, збанкрутувало кілька десятків, у тому числі досить великі. Тому, розглядаючи реформи в банківському секторі, необхідно врахувати, що він поступово еволюціонує разом із розвитком економіки.

До кризи банки здійснювали адекватну економічній ситуації політику. У країні був економічний бум – банки вели бізнес згідно із ситуацією. При цьому ніщо не віщувало бурі: макроекономічні прогнози 2006-2007 рр. в усьому світі й, зокрема в Україні, були позитивними. Про можливу кризу за кордоном почали активно говорити лише в першій половині 2008 р., а в Україні – ще пізніше. Фінансова криза, яка розпочалась у жовтні 2008 р., вплинула на українську банківську систему та виявила ті фундаментальні дисбаланси системи, які в умовах економічного підйому були не помітні, або ж просто ігнорувалися.

Починаючи з вересня 2008 року і до сьогоднішнього дня валютно-курсова нестабільність в Україні довіру до національної грошової одиниці, стійкість банківської системи, фондового ринку. Негативні тенденції у валютно-фінансовій сфері України мають об’єктивне причини, що засвідчує необхідність комплексності підходів антикризової політики, які мають не лише протидіяти поточним ознакам кризи, але й забезпечувати необхідні структурні зрушення в цій сфері економіки для запобігання подібних ситуацій у майбутньому.

Сьогодні фінансова система країни повертається до стану початку 2000-х: банки займаються обслуговуванням компаній своїх акціонерів, поточних рахунків населення й бізнесу, а кредитуванням займаються лише одиниці. Але якщо в 2001-2003 рр. банки цілком непогано існували в таких умовах, то нинішня ситуація для них небезпечна. Разом зі скороченням кредитного портфеля зменшуються й доходи банків: позичальники поступово погашають свої борги і потік відсотків (велике джерело доходу для банків) всихає. При цьому навіть невеликий приплив депозитів у фінансову систему мало вплине на розміри кредитного портфеля банків: ставки за депозитами подолали позначку у 26 % річних у гривні, при цьому сьогодні небагато позичальників готові кредитуватися під ринкові ставки (мінімум 28-30 %).

Здійснені Національним банком України оперативні заходи відіграли важливу стабілізуючу роль. Проте в подальшому вони мають бути замінені на розгалужену мережу інструментів та регуляторних заходів, які спроможні модернізувати фінансову систему України в напрямку підвищення її антикризової стійкості. У світлі цього завдання недопущення надмірних курсових флуктуацій та підтримання стійкості банківської системи визначають необхідність:

1. Посилення ролі НБУ в процесах курсоутворення шляхом як активних валютних інтервенцій, так і підвищення жорсткості правил торгівлі на валютному ринку;

2. Розвитку механізмів управління гнучким валютним курсом з метою недопущення його різких стрибків і збереження оптимальної динаміки реального обмінного курсу гривні шляхом зниження темпів інфляції;

3. Зміни концепції регулювання руху капіталів у напрямі зняття обмежень на приплив капіталу і ужорсточення контролю за його відпливом за «тіньовими схемами»;

4. Зміцнення стабільності банківської системи, розширення її ресурсних можливостей та інструментів підтримки економічного зростання;

5. Активізації політики рефінансування, розгляду можливості зменшення норм обов’язкового резервування, збільшення лімітів і послаблення вимог до застави при отриманні банками кредитів від НБУ;

6. Посилення контролю за спекулятивними угодами на міжбанківському валютному і ресурсному ринках;

7. Посилення спроможності фінансового сектору до ринкової «стерилізації» частини надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення через розширення спектру цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток фінансової інфраструктури, зокрема – страхової мережі;

8. Розробки механізмів заміщення зовнішніх ресурсів у вигляді облігаційних позик, синдикованих кредитів і потоків спекулятивного капіталу внутрішніми ресурсами у спосіб підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефінансування, шляхом розміщення бюджетних коштів у банківській системі та залучення коштів населення.