Экономические науки/ 10.Экономика предприятия

Боднарюк І.Л.

ПВНЗ “Європейський університет”, Рівненська філія, Україна

Вдосконалення критеріїв класифікації

витрат торговельних підприємств

Класифікація – метод пізнання та вивчення явищ, процесів, об’єктів, який полягає в їх розподілі на класи на базі вивчених ознак, властивостей та закономірних зв’язків між ними. Класифікація складних економічних явищ проводиться з метою впорядкованого їх вивчення. Витрати торговельних підприємств якраз і є тією складною економічною категорією, яка у вартісній формі виражає витрати трудових, матеріальних та фінансових ресурсів на здійснення господарської діяльності. Поділ витрат за їх основними ознаками (критеріями поділу) дозволяє належним чином організувати управління ними: облік, аналіз, планування і контроль.

Провідний американський спеціаліст у сфері управління підприємствами торгівлі Р. Маркін зазначав, що класифікувати витрати означає згрупувати їх в уніфіковані класи чи категорії, спираючись на попередньо розроблені (чи прийнятні) принципи такого групування [1]. Цінність та корисність класифікації полягає в тому, що вона дає можливість контролювати і аналізувати витрати торговельних підприємств за їх різновидами в рамках деякої уніфікованої структури. Наявність такої структури, в свою чергу, дозволяє простежувати динаміку різних видів витрат. Адже так легше виявити зміни, тенденції, а чим раніше діагностувати якесь явище – тим легше ним управляти, впливати на нього. Крім того, єдина класифікація витрат в рамках підприємства (або галузі) дає можливість проводити і порівняльний аналіз.

З позицій мікроекономічної теорії витрати поділяються на постійні і змінні. Така класифікація витрат, на нашу думку, ґрунтується на суті витрат і методі логічних міркувань та суджень. Адже поділ цей є достатньо умовним і не може бути однозначно трактований або ж представлений графічно. «Поведінку» постійних та змінних витрат підприємства досліджував німецький вчений К. Меллерович. Для визначення співвідношення проценту зміни витрат і проценту зміни обсягу діяльності підприємства він ввів в економічну науку поняття коефіцієнта реагування витрат:

, (1)

де - темп зміни величини витрат за період, що досліджується;

- темп зміни обсягу товарообороту.

Цей коефіцієнт вказує на зміну величини операційних витрат торговельного підприємства за зміни обсягу товарообороту на 1%.

В період планово-адміністративної економіки російський економіст А.А. Якобі виділяв чотири основні групи витрат торговельних підприємств [2]. До першої групи ним були віднесені витрати на перевезення, навантажувально-розвантажувальні роботи; до другої групи – заробітна плата транспортно-складських працівників, витрати на оренду, утримання та ремонт приміщень, споруд, обладнання, витрати на сортування, упаковку та зберігання товарів, відсотки за кредит; до третьої групи – нестачі і втрати товарів в процесі перевезення і зберігання, що відносяться на витрати, а не відшкодовуються за рахунок винних осіб; до четвертої – витрати на заробітну плату адміністративно-управлінського персоналу, витрати на оренду, поточний ремонт і утримання адміністративних споруд і інвентарю, витрати на відрядження та поштово-телеграфні витрати.

Економіст А.А. Мазаракі зазначає, що вивчення сутності, механізму формування та обґрунтування заходів щодо управління витратами обігу підприємства потребує проведення їх системної класифікації [3]. Автор ґрунтовно підходить до класифікації витрат і виділяє 15 критеріїв їх класифікації, серед яких: економічний характер витрат; вид торговельно-технологічних операцій; вид (напрям) діяльності; об’єкт калькулювання витрат; характер віднесення витрат на об’єкт калькулювання; вид ресурсів, споживання яких призводить до витрат; період одержання результатів від витрат; порядок віднесення витрат на витрати конкретного періоду; ступінь доцільності; функціональна (правова) ознака; залежність від товарообороту (еластичність); метод оцінки витрат; номенклатура витрат.

Поділ витрат за номенклатурою статей вперше був запропонований економістом А. Чупровим у 1868 р., причому види витрат за цим критерієм як ні за яким іншим піддаються змінам. Так, у 1870 році номенклатура статей витрат налічувала 7 статей, у 1902 – 12, у 1931 – 18, у 1938 – 36, у 1962 – 48, у 1965 – 32, у 1985 – 26, 1989 – 24, 1991 – 20, 1996 – 15 статей.

На нашу думку, дуже важливим є поєднання у критеріях і видах витрат як наукового, так і практичного значення. Адже деякі, наведені авторами класифікації, мають чисто теоретичне значення, випливають із суті витрат і характеризують їх економічну природу. На практиці такі класифікаційні ознаки і види витрат є важко застосовуваними чи економічно недоцільними, як то поділ витрат на чисті і додаткові; продуктивні і непродуктивні.

На нашу думку, на рівні управління витратами підприємства, зокрема, аналізу, контролю і планування важливою і вкрай необхідною є класифікація за видами діяльності, за елементами, за статтями витрат і за центрами відповідальності (якщо підприємство має розгалужену територіальну чи структурну побудову). В процесі планування важливою є класифікація за ознакою еластичності (зміни витрат відповідно до зміни обсягу товарообороту).

Враховуючи вище наведене, ми пропонуємо класифікувати витрати відповідно до складових процесу управління ними:

- прийняття управлінських рішень (явні і альтернативні; релевантні і не релевантні; ефективні і неефективні);

- прогнозування (короткострокові і довгострокові);

- планування (планові і понадпланові);

- нормування (стандарти, норми, нормативи);

- організації (за місцем формування; за функціями діяльності; за центрами відповідальності);

- обліку (одноелементні і комплексні; за статтями калькуляції; за економічними елементами; постійні і змінні);

- контролю (контрольовані і неконтрольовані);

- регулювання (регульовані і нерегульовані);

- стимулювання (обов’язкові і заохочувальні);

- аналізу (фактичні і прогнозні; планові і стандартні; загальні і структурні).

Доцільність такої класифікації витрат обумовлена наступним. Управління витратами на підприємстві передбачає виконання всіх функцій, що притаманні управлінню будь-яким об’єктом – розробку, прийняття і реалізацію рішень, а також контроль за їх виконанням. Функції управління витратами реалізуються через елементи управлінського циклу: прогнозування і планування, організацію, координацію і регулювання, активізацію і стимулювання виконання, облік і аналіз. Характерним є те, що функції управління витратами є первинними відносно торговельного процесу, адже для досягнення певного економічного ефекту, необхідно понести певні витрати. Відтак, досягнення мети управління витратами – отримання запланованих результатів діяльності найбільш економічно вигідним способом потребує їх виваженої класифікації за критерієм складових процесу управління.

Література:

1. Маркин Р. Упарвление розничной торговлей. Пер. с англ. / Р. Маркин. – М.: Экономика, 1980. – 272 с.

2. Экономическая энциклопедия. Политическая экономия / гл. ред. А.М. Румянцев. М.: “Советская энциклопедия”, 1972. Т.1 “А-индексы”. – 560 с.

3. Мазаракі А.А. Економіка торговельного підприємства. Підручник для ВУЗів / Мазаракі А.А., Л.О. Лігоненко, Н.М. Ушакова. – К.: “Хрещатик”, 1999. – 797 с.