Чернецька О.В.

Дніпропетровський державний аграрний університет

Економетрична модель залежності рівня витрат

від обсягів виробництва продукції

В статті розглянуто загальноприйняті методики розподілу виробничих витрат на змінні та постійні частини, запропоновані автором шляхи їх удосконалення.

Ключові слова: змінні витрати, постійні витрати, економетрична модель.

І. Вступ. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва характеризується співвідношенням результатів діяльності з витратами і виробничими ресурсами.

Характер реагування прибутку на зміни в діяльності сільськогосподарських підприємств залежить від структури витрат, в тому числі і від співвідношення постійних і змінних витрат. Тому важливого значення в процесі управління витратами набуває поділ їх на постійні і змінні залежно від обсягу діяльності.

ІІ. Постановка задачі. Дослідженням цього питання в науковій літературі приділено достатньо уваги [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9]. Аналіз вивчених джерел показує, що всі вчені одностайно роблять акцент на тому, що при розподілі витрат на постійні та змінні необхідно поставити запитання: чи залежать досліджувані витрати від зміни обсягів виробництва? [7, с.231-236, 1, с.155, 7, с.123,]. Але при визначенні методики їх розподілу такої одностайності не спостерігається.

Так, деякі вчені в процесі своїх досліджень до постійних витрат відносять загальновиробничі, адміністративні та витрати на збут, а змінні витрати представляють у вигляді виробничих [9].

Інші ж вчені вважають, що доцільно звернути увагу на те, що при встановленні відмінності між постійними та змінними витратами важливу роль відіграє проміжок часу, оскільки для тривалого періоду (декілька років) практично всі витрати будуть змінними, для більш короткого терміну в залежності від коливань виробництва витрати можуть бути як змінними, так і постійними, тобто для цілей управління витрати доцільно аналізувати «…на дільниці, яка називається «область релевантності» [8]. Тому заслуговує на увагу розподіл витрат на змінні, умовно-змінні та постійні (напівпостійні) [3, с.82-86, 2, с.105-108, 1, с.156].

До того ж деякі вчені виділяють окремо інтервально-постійні витрати [4, с.24], які на певному відрізку значень обсягів виробництва залишаються незмінними, а при досягненні меж цього відрізка їх розмір різко підвищується і на наступному відрізку залишається також незмінним.

На практиці саме поділ витрат в залежності від обсягів виробництва створює проблеми, оскільки є трудомісткою та складною процедурою, що потребує наявність комплексної системи управлінського обліку. Деякі статі витрат містять в собі як постійну, так і змінну частини, тому необхідно розподіл витрат на постійні і змінні враховувати суб’єктивні чинники. Для проведення дослідження не має сенсу розділяти витрати окремо по кожному виду продукції, оскільки для аналізу необхідно використовувати лише загальну суму постійних і змінних витрат.

Метою даного дослідження є удосконалення методики розподілу витрат на змінні та постійні компоненти на сільськогосподарських підприємствах. Для проведення дослідження не має сенсу розділяти витрати окремо по кожному виду продукції, оскільки для аналізу необхідно використовувати лише загальну суму постійних і змінних витрат.

ІІІ. Результати дослідження. Науковці [7, 5] пропонують наступні методи поділу витрат на постійні і змінні:

- алгебраїчний;

- графічний;

- статистичний;

- селективний.

Алгебраїчний метод застосовується при наявності інформації про дві точки обсягу продукції в натуральному виразі і відповідні їм витрати (метод найвищої та найнижчої точки).

Графічний метод припускає застосування графіку з двома точками, що відповідають загальним витратам для мінімального та максимального обсягу виробництва.

Селективний метод побудований на змістовному аналізі кожної статті та елементах витрат.

На нашу думку, найбільш заслуговують на увагу статистичні методи поділу витрат. При виборі оптимального варіанту розподілу виробничих витрат вважаємо достатньо обґрунтованим висновок Нікітіна В.А., що «...у випадку більш широкого асортименту (при наявності об’єктивного критерію співставності) використання методу найменших квадратів та регресійного аналізу більш доцільно» [5, с.88].

Поділ витрат на постійні та змінні за допомогою регресійного аналізу заснований на побудові лінії тренду повних витрат за період шляхом занесення фактичних даних в хронологічному порядку. Використання лінії тренду того чи іншого виду визначається типом вихідних даних. Найбільш достовірна лінія тренду, для якої значення коефіцієнту детермінації дорівнює або близький до 1.

Науковці зазначають, що апроксимація за лінійним трендом для розподілу витрат на постійні та змінні витікає із самої природи функції витрат, яка має вигляд , де змінна складова витрат визначена в коефіцієнті [5, с.86-95].

Вирівнювання по прямій є не єдино можливим способом опису витрат, також заслуговує на увагу відображення логарифмічної та поліноміальної апроксимації. Сукупним витратам підприємства характерне швидке зростання на початку життєвого циклу з послідуючою їх стабілізацією, а таку поведінку витрат більш повно відображає логарифмічна апроксимація. Але розмір сукупних витрат може істотно коливатись під впливом багатьох факторів, в тому числі притаманній сільському господарстві сезонності, тому вважаємо доречним дослідження також і поліноміальної апроксимації.

Отже, важливим моментом під час дослідження є вибір критерію, який дозволить представити обсяг виробництва саме в сільськогосподарських підприємствах, які відрізняються багатопродуктовим виробництвом. На наш погляд, застосування критерію співставності для оцінки ефективності формування витрат в процесі прийняття управлінських рішень більш реально відображає дійсний стан речей в господарській діяльності підприємства.

В процесі дослідження структури виробничих витрат сільськогосподарських підприємств Дніпропетровської області вважаємо виправданим у якості критерію співставності для розподілу витрат на змінні та постійні компоненти використовувати вартість валової продукції у співстаних цінах 2005року.

На нашу думку, хронологічна основа поділу витрат на постійні та змінні частини є найменш обґрунтованою та об’єктивною, оскільки можна помилитися у актуальності обраного періоду спостережень. Тому для розподілу витрат пропонуємо використання статистичних даних сукупності сільськогосподарських підприємств. В цьому випадку розмір обсягу виробництва вважаємо обгрунтованим представити у вигляді вартості валової продукції в співставних цінах.

Дослідження та проведені автором розрахунки показали, що поліноміальна апроксимація для розподілу витрат сільськогосподарських підприємств на змінні та постійні компоненти є більш достовірною, оскільки значення коефіцієнту детермінації в залежності витрат від обсягу виробництва є близьким до 1.

Відповідний параметр лінії тренду показує при цьому величину змінних витрат на гривню валової продукції в співставних цінах. Пропонуємо зазначену величину назвати «коефіцієнт питомих змінних витрат», який буде зазначений в наступній формулі:

,

де - запропонований автором коефіцієнт питомих змінних витрат.

Таким чином, використовуючи запропонований коефіцієнт питомих змінних витрат, розраховується загальна сума змінних витрат виходячи з обсягу виробництва, а постійні витрати складають різницю між загальними та змінними витратами.

На наш погляд, зазначена методика поділу витрат на постійні та змінні для оцінки ефективності витрат сільськогосподарських підприємств відповідає вимогам критерію співставності.

В процесі дослідження було проведено групування сільськогосподарських підприємств Дніпропетровської області за рівнем витрат на 1 га в рослинництві і на 1 умовну голову в тваринництві.

Для дослідження поведінки витрат в галузі рослинництва сукупність сільськогосподарських підприємств Дніпропетровської області було сформовано в 3 групи. Найбільшу кількість підприємств було віднесено до І групи з мінімальним рівнем вкладень. На даний час розвитку галузі сільського господарства спостерігається достатньо низький рівень вкладень коштів в одиницю ресурсів. Про це свідчать результати проведеного групування – до ІІІ групи віднесено мінімальну кількість підприємств.

За статистичними даними сільськогосподарських підприємств кожної групи була побудована економетрична модель залежності суми витрат від обсягів виробництва з метою отримання рівня змінних витрат на одиницю валової продукції в співставних цінах.

Параметри отриманих рівнянь лінії тренду ІІ порядку вказують, що для ефективного функціонування галузі рослинництва вкладення коштів на 1 га повинно бути не менше 206 тис грн., при цьому рівень змінних витрат на 1 грн. валової продукції в співставних цінах складає 0,32 грн. В той час як при рівні витрат на 1 га до 120 тис грн. зазначений показник дорівнює 0,65 грн.

Найвищого рівня питомі змінні витрати досягли в господарствах ІІ групи – 1,27 грн. Тобто вкладення коштів на середньому рівні зумовлює максимальний розмір питомих змінних витрат.

Аналогічно здійснений розподіл підприємств за рівнем витрат на одиницю ресурсу в галузі тваринництва. Більшість підприємств відносяться до І групи з мінімальним рівнем витрат на 1 умовну голову.

Узагальнюючи результати проведеного дослідження, можна відмітити, що в галузі тваринництва нижчий рівень питомих змінних витрат забезпечується середнім рівнем вкладень коштів на 1 умовну голову. Про недоцільність використання дорогі корми без забезпечення їх збалансованості свідчать параметри тренду за даними матеріалів підприємств з високим рівнем вкладень на 1 умовну голову – рівень питомих змінних витрат зазначеної групи максимальний.

В таблиці 1 узагальнено отримані результати побудованих економетричних моделей з урахуванням рівня витрат на одиницю ресурсів.

Таблиця 1

Рівень питомих змінних витрат за результатами економетричного моделювання

Показники	Групи підприємств за рівнем витрат на одиницю ресурсів
	І	ІІ	ІІІ
Середні витрати на 1 га сільськогосподарських угідь, грн.	89,4	147,6	183,9
Коефіцієнт питомих змінних витрат в галузі рослинництва	0,56	1,27	0,32
Середні витрати на 1 умовну голову, грн.	167,7	366,7	701,6
Коефіцієнт питомих змінних витрат в галузі тваринництва	0,65	0,46	1,29

Таким чином, запропонована нами економетрична модель залежності рівня витрат від обсягів виробництва показує коефіцієнт питомих змінних витрат для кожної групи сільськогосподарських підприємств.

Використовуючи коефіцієнт питомих змінних витрат в галузі рослинництва для підприємств кожної групи був здійснений розрахунок рівня змінних та постійних витрат. Зазначений розрахунок показав, що при зростанні рівня витрат на 1 га питома вага змінних витрат в загальній сумі має тенденцію до скорочення (рис. 1).

Рис. 1. Середня питома вага змінних витрат за результатами групування в галузі рослинництва

Отже, середній рівень вкладень в одиницю ресурсів зумовлює максимальну питому вагу змінних витрат на виробництво. На підприємствах з найбільшим рівнем витрат на 1 га спостерігається мінімальна частка змінних витрат, що свідчить про використання інтенсивних технологій, які зумовлюють високий рівень постійних витрат.

ІV. Висновки. Отже, враховуючи результати проведених розрахунків, вважаємо, що поліноміальна апроксимація для розподілу витрат сільськогосподарських підприємств на змінні та постійні компоненти є більш достовірною. Хронологічна основа поділу витрат на постійні та змінні частини є найменш обґрунтованою та об’єктивною, оскільки можна помилитися у актуальності обраного періоду спостережень. Тому для розподілу витрат пропонуємо використання статистичних даних сукупності сільськогосподарських підприємств. В цьому випадку розмір обсягу виробництва вважаємо обгрунтованим представити у вигляді вартості валової продукції в співставних цінах. Запропонована нами економетрична модель залежності рівня витрат від обсягів виробництва показує коефіцієнт питомих змінних витрат для кожної групи сільськогосподарських підприємств. Загальна сума змінних витрат розраховується виходячи з обсягу виробництва, а постійні витрати складають різницю між загальними та змінними витратами. На наш погляд, зазначена методика поділу витрат на постійні та змінні для оцінки ефективності витрат сільськогосподарських підприємств відповідає вимогам критерію співставності.

Література:

1. Задорожна Н.В. Мікроекономічна теорія виробництва і витрат: Навчальний посібник / Н.В. Задорожна. – К.:КНЕУ, 2003. – 219 с.

2. Ільків Л.А. Класифікація витрат виробництва як необхідна передумова об’єктивного обліку і дієвого контролю / Л.А. Ільків // Облік і фінанси, 2007. - №1-2. - С.105-108.

3. Костякова А.А. Розробка науково-обґрунтованої класифікації витрат на виробництво продукції рослинництва / А.А. Костякова // Облік і фінанси, 2007. - №6-7. - С. 82-86.

4. Мюллендорф Р. Производственный учет. Снижение и контроль издержек. Обеспечение их рациональной структуры / Р. Мюллендорф, М. Карренбауэр.- М.: ЗАО «ФБК-Пресс», 1996.

5. Никитин В.А. Проблема разделения постоянных и переменных затрат и некоторые подходы к ее решению / В.А. Никитин // Менеджмент в России и за рубежом, 2003. - №1. – С.86-95.

6. Ренев В.В. Бюджетирование как инструмент управления затратами производственных подразделений предприятий АПК / В.В. Ренев // Аграрная наука, 2007. – №4. - С.3-5.

7. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности / Г.В. Савицкая [5-е изд., перераб. и доп.]. - Минск: ООО «Новое знание», 2002. – 687с.

8. Слюсарчук Л. Вплив класифікації затрат на прийняття управлінських рішень / Л. Слюсарчук //Облік і фінанси, 2006. - №6. - .С 102-106.

9. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства: Навч. Посібник / Ю.С. Цал-Цалко. - Київ: ЦУЛ, 2002.- 656 с.