Малий М.Ю, Чемирисов В.В., Корзаченко М.А., Зибер Ю.В., Писарєва К.О.

Лікарня на станції Нижньодніпровськ-Вузол,

Дніпропетровська державна медична академія

Обласний цент медико-соціальної експертизи, м. Дніпропетровськ

ІНВАЛІДНІСТЬ ПІСЛЯ ЛІКУВАННЯ КАЛЬКУЛЬОЗНОГО ХОЛЕЦИСТІТУ

Калькульозний холецистіт є одним з найбільш розповсюджених патологічних станів травної системи. Як правило, діагностика хвороби утруднень не виявляє, оскільки УЗД дозволяє виявити холедохолітіаз (навіть безсимптомний) практично у 100% випадків. Основним методом лікування даного захворювання залишається хірургічний. Провідним способом операції при цьому є класична (відкрита) холецистектомія. Ендоскопiчна хiрургiя за останній час широко застосовується при захворюваннях жовчевивiдної системи, i, насамперед, жовчного мiхура. Основними перевагами лапароскопiчної холецистектомiї в порiвняннi з "вiдкритою" холецистектомiєю є мiнимальна травматичнiсть, зниження iнтенсивностi болю після операції, більш короткi строки стаціонарного лiкування хворого та відновлення працездатності. Однак, цей метод може, в основному, застосовується при неускладнених формах холециститу. Не дивлячись на те, що тактика хірургічного лікування калькульозного холециститу досконально розроблена, вихід хворих на інвалідність після хірургічного втручання залишається досить високим. По нашим даним кількість інвалідів після холецистектомії з приводу калькульозного холецистіту коливається від 7% до 12% від всієї кількості інвалідів внаслідок захворювань травного тракту.

Вивчено 15 медичних справ інвалідів після холецистектомії, 8 чоловіків та 7 жінок, яким операція поводилась у працездатному віці. З цього числа 6 чол. (40%) оперувалися в ургентному порядку, 9 чол. (60%) – в плановому. При цьому у 2 чол. (13,4%) захворювання виявлено вперше. Просту холецистектомію виконано 12 чол., 3 чол. холецистектомію з дренуванням холедоху, 1 чол. холецистектомію з гепатикоеюноанастомозом. В подальшому, 3 хворим проведено релапаротомія з накладанням гепатікоеюноанастомозу, 2 з приводу евентерації проведено ушивання передньої черевної стінки, 1 оперативне закриття нориці дванадцятипалої кишки.

Як показав аналіз провідною інвалідізуючою патологією у контингенту, що вивчався, є постхолецистектомічний синдром (ПХЕС) – 14 чол., який характеризується болями у череві, диспепсичними явищами, підвищенням температури та ін. Умовно, патологічні процеси при цьому можна розділити на три категорії. До першої категорії можна віднести такі ускладнення: холангіт, холангіопанкреатіт, діскенезія жовчних протоків, спайки в області холедоху, рецидивування каменеутворення); до другої – дефекти операції: синдром великої культі, синдром недостатності жовчного міхура, залишення каменів у холедоху, стенозування загального жовчного протоку, післяопераційни рубці та кили; до третьої – супутні захворювання, які мають тенденцію до загострення через операцію: панкреатит, гепатит, виразка шлунку та дванадцятипалої кишки, коліт, ентероколіт. Унiфiкована клiнiко-статистична класифiкацiя хвороб органiв травлення визначає вищезазначені стани, як такі що можуть спричиняти постхолецистектомiчний синдром. Додатково до них залучаються такі захворювання, як дуодено-холедохеальний рефлюкс; резидуальний холедохолiтiаз; стенозуючий папiлiт; ятрогенне пошкодження жовчних протокiв; рубцева стриктура жовчовивiдних протокiв; внутрiшньопечiнковий холелiтiаз; хронiчний холангiогепатит. Ця патологія може ускладнюватися механiчною жовтяницею, перемежованою жовтяницею, холангiтом, внутрiшньопечiнковими абсцесами, сепсисом. Крім постхолецистектомічного синдрому причиною інвалідності були множинні нориці жовчовивідного протоку та дванадцятипалої кишки (1 хворий).

При вивченнi медико-експертної документацiї 14 хворих з постхолецистектомiчним синдромом (8 чоловіків, 6 жiнок) , встановлено, що у 6 хворих ПХЕС став наслiдком ургентних операцiй, у 8 – планових. У всiх 14 хворих, крiм власне ПХЕС мала місце супутня патологія, у виглядi больового синдрому (4 випадки), диспептичного синдрому (10), спаєчної хвороби (3), занепаду живлення (3), хронiчного панкреатиту (12), хронiчного гепатиту (7), хронiчногохолангiту (3). Патологічні стани, як правило були не поодинокі, а зустрічалися комплексно.

При первинному огляді у МСЕК 5 хворих були визнанi iнвалiдами другої групи, 10 – третьої. Пiсля проведення на протязi одного року комплексних реабiлiтацiйних заходiв 3 паціента залишилися iнвалiдами другої групи, 4 – третьої, не визнано інвалідами при повторному огляді 8 хворих.

Основними факторами, які привели хворих до інвалідності на нашу думку були технічні помилки у процесі оперативного лікування (8 випадків), несвоєчасне звертання хворого про допомогу (4 випадки), індивідуальні особливості перебігу (2 випадки).

Оцiнка стану життєдіяльності та встановлення групи інвалідності повинна базуватися, перш за все, на об'єктивних медичних критеріях – характері i особливостях захворювання, пiсляоперацiйного перебiгу хвороби з урахуванням ускладнень та супутніх захворювань, характеру клiнiко-морфологiчних i функціональних порушень, клiнiко-трудовому прогнозi з обов'язковим урахуванням соцiально-побутових факторiв, санітарно-гігіенічних умов праці та особливостей професійного труда. Також повинен враховуватися психологічний настрій на продовжування трудової дiяльнiсті.

Треба зауважити, що своєчасне виявлення холедохолітіазу шляхом проведення УЗД усім пацієнтам групи ризику та планове оперативне лікування (перевагу треба віддати лапараскопічним оперативним втручанням, які проводяться у спеціалізованих хірургічних центрах) після адекватної передопераційної підготовки дозволить значно знизити кількість післяопераційних ускладнень, та відповідно рівень інвалідності після лікування зазначеної патології.