ПОВЕДІНКА СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В СИТУАЦІЯХ  КОНФЛІКТУ

Індиченко Л.С., Черевко С.Д.

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

Черевко А.Д.

Державна Митна академія України м. Дніпропетровська

ПОВЕДІНКА СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В СИТУАЦІЯХ КОНФЛІКТУ

Актуальність. В сучасному світі йде активна перебудова всіх сфер життя суспільства і великий інтерес представляє проблематика соціальних конфліктів. Наростання такого інтересу обумовлене широким розповсюдженням конфліктів в суспільному житті. Тому існує великий інтерес до проблем міжособистісної взаємодії та можливостей людської особистості в такій взаємодії. Практично всі суспільні науки звертаються до цього предмету дослідження: проблема особистості та міжособистісної взаємодії стоїть в центрі філософського, соціологічного, психологічного та педагогічного знання і ін.

Конфлікти – одне з найважливіших явищ сучасного соціального і політичного життя, вони супроводжують людину в усіх сферах її життєдіяльності. Конфлікт (від лат. «confluctus») означає зіткнення сторін, думок, сил. Відомі дослідники конфлікту А.Я. Анцупов і А. І. Шипілов вирізняють 11 галузей науки, що займаються конфліктами.

Педагогічна наука досліджує певну специфіку виникнення та функціонування конфліктів в педагогічному процесі. В системі освіти конфлікти, безумовно, також мають місце, оскільки основною формою педагогічного процесу є професійно-педагогічна комунікація, продуктивність якої обумовлюється цілями і цінностями спілкування, прийнятими всіма його cуб’єктами за норму індивідуальної поведінки. Педагогічний процес розгортається у процесі спільної комунікативної діяльності людей (суб’єкт – суб’єктної взаємодії), опосередкованої взаємообміном інформацією, за якої кожен з його учасників засвоює загальнолюдський досвід, суспільні, педагогічні, комунікативні, моральні та інші цінності, знання і засоби комунікативної діяльності, виявляє, розкриває і розвиває власні психічні функції, формується як особистість і як суб’єкт комунікації [4; 5; 7; 11; 13].

В зарубіжній літературі педагогічне спілкування зводиться в основному до педагогічних технологій. З кінця 30-х років ХХ ст. в закордонній педагогічній психології інтенсивно досліджувалися типології стилів поведінки педагога. Дану проблему поставив відомий психолог К. Левін. Досить тривалий час педагогічне спілкування досліджувалось як спілкування вчителя з класом в цілому. Дещо пізніше більше уваги приділялося дослідженню спілкування вчителя з окремими учнями [4].

У вітчизняний дослідженнях педагогічного спілкування є більш різноманітним. По-перше, досліджені психологічні аспекти спілкування. Цей аспект досліджували І.В.Страхов, А.О. Реан, Я.Л. Коломінський, О.О. Леонтьєв, Г.В. Гусєв, А.Б. Добрович. По-друге, спілкування розглядають як науку та мистецтво А.Б. Добрович, Л.В. Власова, Є.Н. Ільїна. По-третє, з’явилися фундаментальні роботи з питань педагогічного спілкування О.О. Леонтьєва, О.О.Бодальова, В.О.Кан-Каліка, О.М.Лутошкіна, Ф.М.Рахматуліної і ін.

Однак, приходиться констатувати, що проблема педагогічного спілкування розглядалася, як в закордонній, так і в вітчизняній літературі переважно в плані спілкування вчителя школи і учнів. Педагогічні аспекти взаємодії між педагогом та учнями тепер досконало досліджують Волкова Н.П., Белоусова З.І, Міщик Л.І., Гордін А.Ю., Грейліх О.О., Грехнев В.С., Добрович А.Б., Рибакова М.М., Риданова І.І., Хусаінова Н.Ю., Фіганова І.С., Чернишов О.С. і ін. Що ж стосується вузу і технікуму, то в цьому аспекті проблема педагогічного спілкування, одним із аспектів якого є конфліктна поведінка, розроблена значно менше.

Але, необхідно зазначити, що останній час психологічні та педагогічні аспекти освіти у вищій школі досліджені надзвичайно мало. Існує незначна кількість емпіричних досліджень особистості студента і педагога, особливостей їх взаємодії та взаємовпливу.

Дослідження в області педагогічної психології показують, що значна частина педагогічних труднощів обумовлена не стільки недоліками наукової і методичної підготовки викладачів та студентів, скільки деформацією сфери професійно-педагогічного спілкування. Адже педагогічна діяльність – це процес активної взаємодії між педагогом і студентами. Але взаємодія не завжди відбувається сприятливо та безконфліктно для обох сторін такої взаємодії. Серед існуючих наукових робіт з педагогіки та психології вищої школи ще менша кількість досліджень присвячена проблемі конфліктної взаємодії між викладачем і студентом в навчальному процесі.

Метою статті є презентація результатів емпіричного дослідження вікових та особистісних передумов поведінки людини в ситуаціях педагогічного конфлікту.

Гіпотезою нашого дослідження є припущення, що поведінка в ситуаціях педагогічного конфлікту має специфічні особливості, що зумовлено: по-перше, індивідуальними особливостями суб’єктів навчальної діяльності (стилем поведінки в конфлікті, особистісними характеристиками, такими як властивості темпераменту, рівнем агресивності, комунікативного контролю та віковими особливостями, що супроводжують поведінку людини в ситуаціях педагогічного конфлікту); по-друге, специфікою навчальної діяльності в процесі педагогічної взаємодії в певній навчальній системі.

В системі вищої освіти батьки не мають визначальної ролі, тому нас цікавить специфіка конфлікту в системі «викладач – студент».

Педагогічну діяльність можна охарактеризувати як процес активної взаємодії між педагогом і студентами, в результаті якого у студентів формуються певні знання і уміння на основі їх власної активності. А педагог створює для активності учнів необхідні умови, спрямовує її, контролює, застосовує для неї потрібні засоби і інформацію. Педагогічне спілкування – специфічна форма спілкування, що має свої особливості і, в той же час, підкоряється загальним психологічним закономірностям, властивим спілкуванню як формі взаємодії людини з іншими людьми. Педагогічне спілкування – сукупність засобів і методів, що забезпечують реалізацію цілей і завдань виховання, навчання, що і визначають характер взаємодії педагога і студента [4].

Процес спілкування викладача із студентами може складатися з двох крайніх варіантів: 1) взаєморозуміння, злагодженість виконання навчальної діяльності, розвиток здібності прогнозувати поведінку один одного і 2) розлад, відчуженість, нездатність зрозуміти і передбачати поведінку один одного, прояву конфліктів [4].

У чому специфіка педагогічного конфлікту?

1. Соціальна нерівність суб’єктів конфлікту.

2. Складність процесу розвитку вихованця.

3. Необхідність спільного інтересу в педагогічному конфлікті.

4. Специфікою педагогічного конфлікту можна вважати його публічність, розгортання, як правило, в присутності інших, що робить їх із свідків учасниками конфліктної взаємодії.

5. Вихід із педагогічного конфлікту потребує перемоги обох сторін. Усяка помилка педагога у вирішенні конфлікту – це й поразка студента, усяка поразка студента – поразка педагога [4].

Крім того, специфіка конфлікту типу «викладач – студент» полягає в тому, що студент переважно є самостійним суб’єктом педагогічного процесу, здатний усвідомлено оцінювати зміст і якість пропонованих йому навчальних послуг. Високий професійний статус викладачів у середовищі навчального закладу, не завжди підтверджується їх соціальним благополуччям. Це іноді провокує конфлікти зі студентами із заможних сімей. Причинами конфліктів типу «викладач – студент» є відмінності в їх ціннісних орієнтаціях, взаємних очікуваннях, нетактовність у спілкуванні, рівень професіоналізму викладача і успішності студентів [5].

Конфліктність особистості визначається комплексною дією чинників: як психологічних (особливостей темпераменту, рівня агресивності, психологічної стійкості і саморегуляції, актуального емоційного стану, соціально-психологічних установок і цінностей, відношення до опонента, компетентності в спілкуванні і ін.), так і соціальних (особливостей умов життя і діяльності, середовища і соціального оточення, загального рівня культури і ін.) [3; 7]. В нашому дослідженні нас цікавлять саме особистісні передумови поведінки людини в ситуаціях педагогічної взаємодії.

Наше емпіричне дослідження й було спрямовано на з’ясування особливостей вибору стилів поведінки студентської молоді в ситуаціях педагогічного конфлікту, а також особистісних характеристик, які обумовлюють певну поведінку людини в цих ситуаціях.

В дослідженні взяли участь:

· старшокласники (15–16 років) СШ № 86 м. Дніпропетровська, загальна кількість – 20, серед них: 17 – дівчат і 3 – хлопця;

· студенти (20–22 роки) ДНУ, загальна кількість – 20, серед них: 17 – дівчат і 3 – хлопця;

· досліджувані зрілого віку (37–49 років), викладачі факультету психології та факультету географії ДНУ м. Дніпропетровська, загальна кількість – 20, серед них: 15 – жінок і 5 – чоловіків.

1) Методика визначення стилів поведінки в конфліктній ситуації К.Томаса; 2) Особистісний опитувальник визначення темпераменту В.М. Русалова; 3) Методика оцінки агресивності у відносинах А. Ассінгера; 4) Методика діагностики оцінки самоконтролю в спілкуванні М. Снайдера.

Емпіричне дослідження дозволило нам зробити такі висновки:

1. Стилі поведінки в конфліктних ситуаціях, в тому числі педагогічних, за ступенем значущості та пріоритетом вибору в підлітковому та ранньому юнацькому віці (у старшокласників віком 15-16 років) розподілилися таким чином: суперництво, компроміс, уникання, співпраця, пристосування. Отже, найбільш конфліктною в ситуаціях педагогічного конфлікту виявиться поведінка старшокласників, оскільки в їх поведінці переважає суперництво і повністю відсутнє пристосування. Поведінка в конфліктних ситуаціях, обумовлена певними особистісними характеристиками, а саме такими властивостями темпераменту, які переважають у старшокласників віком 15-16 років: пластичність і соціальна ергічність, темп, соціальна емоційність, що характеризує цю групу досліджуваних як таку, яка прагне до різних видів діяльності, лідерства, різноманітності, з високим темпом перебігу всіх психічних процесів, рухливістю, мінливістю настроїв та видів діяльності, а також надзвичайною емоційною чутливістю в комунікативній сфері, особливою чутливістю до невдач в спілкуванні та оцінок з боку оточуючих людей та високою реактивністю у взаємодії, обираючи навіть недостатньо ефективні засоби соціальної взаємодії. Для цієї вікової групи також властивими виявилися помірний рівень прояву агресивності з незначним проявом надмірної агресивності у відносинах, а також середній рівень комунікативного контролю з тенденцією до зниженого.

2. Стилі поведінки в конфліктних ситуаціях, в тому числі педагогічних, за ступенем значущості та пріоритетом вибору в студентському віці (20-22 роки) розподілилися таким чином: компроміс, співпраця, пристосування, суперництво, уникання. Отже, найбільше налаштованими на взаємодію виявилися студенти, оскільки на перших позиціях в їх поведінці переважають компроміс, співпраця і пристосування. Ці стилі поведінки, на наш погляд, найбільше сприятимуть безконфліктній педагогічній взаємодії, які, напевно, обумовлені особистісними характеристиками, серед яких найбільш вираженими виявилися такі властивості, як соціальна ергічність, соціальний темп, дещо нижчий, ніж у старшокласників - загальний психічний темп, але вищий, ніж у викладачів. Дещо нижчим, ніж у старшокласників, але вищим, ніж у викладачів, у студентів є показник пластичності. Тому студентській молоді найбільше притаманні прагнення до соціальних видів діяльності, спрямованість на соціальні контакти, гнучкість та швидка орієнтація в комунікативній сфері, що є сприятливими характеристиками для успішної безконфліктної взаємодії. Для студентської молоді притаманними виявилися найнижчий показник агресивності у відносинах порівняно із старшокласниками та викладачами ВНЗ, а також середній показник комунікативного контролю, але найвищий із всіх вікових груп.

3. Стилі поведінки в конфліктних ситуаціях, в тому числі педагогічних, за ступенем значущості та пріоритетом вибору в зрілому віці (у педагогів ВНЗ 37-49 років) розподілилися таким чином: компроміс, уникання, суперництво, співпраця, пристосування. Переважно безконфліктною в педагогічних ситуаціях також буде поведінка викладачів, оскільки в їх поведінці найвищими, порівняно з іншими віковими групами, є стилі компромісу і уникання, а також налаштованість на співпрацю, прояв суперництва є найнижчим з усіх вікових груп, а також існує тенденція до пристосування, на яке хоч і налаштована дещо менша кількість викладачів, ніж студентської молоді, і на яке повністю не налаштовані старшокласники 9-10 класів у віці 15-16 років. Із особистісних характеристик, які притаманні цій віковій групі і, напевно, обумовлюють поведінку в ситуаціях педагогічної взаємодії, є такі, як емоційність, соціальна ергічність та соціальна емоційність, що також свідчить про їх спрямованість на види діяльності, пов’язані з соціальними контактами, гнучкість в комунікативній сфері, емоційне реагування в різних видах діяльності та взаємодії в цілому. Значно нижчими для викладачів, порівняно з старшокласниками та студентами, є показники соціальної пластичності, ергічності, пластичності, темпу, що свідчить про значно меншу залученість в різні види діяльності, нижчий рівень рухової активності та нижчий темп всіх психічних функцій і процесів, що суттєво відрізняє представників цієї вікової групи та може стати умовою виникнення конфліктних тенденцій у процесі їх взаємодії, в тому числі педагогічної, як із старшокласниками, так і з студентами.

Отже, найбільшого порозуміння і безконфліктної педагогічної взаємодії досягнуть між собою студенти і викладачі ВНЗ, більш конфліктною може виявитися педагогічна взаємодія між старшокласниками і викладачами. Це, на наш погляд, обумовлено психологічними закономірностями вікового розвитку та особливостями провідної діяльності на певному віковому етапі життя кожної обраної нами групи досліджуваних.

Отримані результати повністю підтвердили нашу гіпотезу про те, що особливості поведінки людини в конфліктній ситуації в різні вікові періоди мають певні особливості. А також те, що мають місце вікові особливості та особистісні передумови поведінки людини в конфліктних ситуаціях, які, на наш погляд, будуть типовими також і в ситуаціях педагогічної взаємодії та конфлікту.

Також, ми розглянули прийоми і засоби організації оптимальної педагогічної взаємодії. Встановленню оптимальної педагогічної взаємодії на заняттях допомагає використання педагогами ВНЗ певних комунікативних прийомів.

• Прийоми профілактики і зняття блокуючих комунікативних афектів (комунікативної загальмованості, незручності, пригніченості, скутості, невпевненості в спілкуванні).

• Прийоми надання комунікативної підтримки в процесі спілкування.

• Прийоми ініціації зустрічної навчально-пізнавальної активності студентів.

Засоби, які підвищують ефективність педагогічних впливів:

• «пристосування» - система прийомів (їх до 160 видів – мімічних, мовленнєвих, психологічних): схвалення, порада, незадоволення, натяк, прохання, осуд, гумор, наказ, глузування, довіра, побажання і ін.;

• «пристройка або підстройка» - пристосування свого тіла, своїх інтонацій, стиля спілкування до іншої людини для того, щоб потім її поведінка відповідала цілям педагога;

• підвищення голосу на початку фрази порівняно з попередньою; зміна засобів мовленнєвого впливу: перехід від складного до більш простого, від простого – до більш складного, рельєфне виділення окремих фраз і ін.

В разі імпровізації (в разі виникнення непередбачуваних ситуацій) можливі різноманітні види поведінки:

1) природна – плідні імпровізаційні дії не викликають у педагога будь-яких психологічних або емоційних утруднень;

2) напружено-перетворююча – мобілізація всіх сил та ресурсів організму людини на подолання труднощів, які виникли;

3) навмисно ухильна – свідоме ухилення педагога від вирішення несподіваних педагогічних ситуацій («не побачити»);

4) невимушено загальмована – розгубленість педагога і загальмованість його дій;

5) емоційний зрив – педагог діє безсистемно, чим лише усугубляє конфлікт, який виник, не вміючи управляти своїми емоціями або їх приховувати;

6) неадекватна поведінка – педагог приховує свої почуття, але не здатний до педагогічно доцільних дій.

Отже, педагогічне спілкування у вищій школі передбачає врахування всієї його специфіки, що в свою чергу, сприяє оптимізації навчально-виховного процесу.

Отримані результати емпіричного дослідження є цікавими та корисними для педагогів, оскільки можуть бути використані в ситуаціях педагогічної взаємодії для запобігання та врегулювання конфліктів в педагогічному процесі. Також результати нашого дослідження є актуальними в інших ситуаціях повсякденного життя, наприклад, в організаціях на виробництві, в сімейному житті, тобто, в усіх ситуаціях, де відбувається взаємодія людей в будь-яких соціальних групах.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ананьев, Б. Г. Избранные психологические труды [Текст] / Б.Г. Ананьев. В 2 т. Т.1. – М.: Педагогика, 1980. – 232 с.

2. Анцупов, А.Я., Шипилов, А.И. Конфликтология [Текст]: Учебник / А.Я. Анцупов, А.И. Шипилов. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 288 с.

3. Богданов, Е.Н. Психология личности в конфликте [Текст]: Учеб. пособие / Е.Н. Богданов, В.Г. Зазыкин. – 2-е изд. – СПб. и др.: ПИТЕР, 2004. – 221 с.

4. Буланова-Топоркова, М.В. Педагогика и психология высшей школы [Текст]: Учебное пособие / М.В. Буланова-Топоркова. – Ростов н/Д.: Феникс, 2002. – 544 с.

5. Волкова, Н.П. Професійно-педагогічна комунікація [Текст]: Навч. посіб / Н.П. Волкова. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 256 с.

6. Гордин, А.Ю. Формирование отношений педагогов и учащихся в современной школе [Текст] / А.Ю. Гордин. – М.: Педагогика, 1977. – 241 с.

7. Гришина, Н.В. К вопросу о предрасположенности к конфликтному поведению // Психические состояния [Текст] / Под ред. А.А. Крылова и др. – Л.: Лениздат, 1982. – С. 46-58.

8. Гришина, Н.В. Психология конфликта [Текст] / Н.В. Гришина. – СПб.: Питер, 2002. – 464 c.

9. Драгунова, Т.В. Проблема конфликта в подростковом возрасте [Текст] / Т.В. Драгунова // Вопросы психологии, 1972. – № 2. – С. 42-53.

10. Дьяченко, М.И., Кандыбович, Л.А. Психология высшей школы: особенности деятельности студентов и преподавателей [Текст] / М.И. Дьяченко, Л.А. Кандыбович.– Минск: Изд-во БГУ,1978. – 285 с.

11. Ковалева, В. Студент и преподаватель глазами друг друга [Текст] / В. Коваленко // Высшее образование в России. – 1996. – № 3. – С. 57-71.

12. Лисовский В.Т., Дмитриев А.В. Личность студента [Текст] / В.Т. Лисовский, А.В. Дмитриев. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1974. – 173 с.

13. Смирнов, С.Д. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности [Текст]: Учеб. пособие для слушателей фак-тов и ин-тов повышения квалификации преподавателей вузов и аспирантов / С.Д. Смирнов. – М.: Аспект Пресс, 1995. – 271с.

14. Фіцула, М.М. Педагогіка вищої школи [Текст] / М.М. Фіцула.– К.: «Академія», 2005. – 352 с.