Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Мірошниченко С.О., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Характерні риси перетворюючо-відтворюючого виду діяльності учнів.

Перетворюючо-відтворюючий вид діяльності досить широко поширений серед учнів. Відмітимо його характерні риси.

Зазвичай в ньому простежуються два етапи. Один - більш вузький, цілеспрямований, що вирішує основне завдання самоосвіти. Учень на цьому етапі більш регламентований і ретельний.

Це коло пізнавальної діяльності включається в інше, більш широке, що об’єднує всю зону інтересів учнів, яка і реалізується насамперед в процесі залучення до засобів масової комунікації (періодичні видання, телебачення, публічні лекції, виставки тощо). Діяльність на цьому етапі найменше цілеспрямована, не має чітких організаційних рамок, у ній завжди присутній елемент випадковості. Тут процес пізнання більш вільний і цілеспрямований.

Незважаючи на своєрідні риси цих етапів пізнавальної діяльності, межі між ними не чіткі. Добре виділяються спільні межі, характерні для обох етапів пізнавальної діяльності (щоправда, в різній мірі).

1. Інформація, яка отримується учнями в умовах самоосвіти, приймається більш вільно і засвоюється, як правило, вибірково. Учень виділяє з потоку інформації те, що в цей час є для нього особливо актуальним, необхідним, цікавим. Цей відбір потрібних знань, природно, включає елементи пошуку.

Ще яскравіше така вибірковість виявляється в роботі з одними і тими ж книгами. Так, прочитавши одну й ту саму книгу, кожний учень засвоює те, що для нього є найбільш значущим.

Причому тут впливають не тільки мета звернення до певної книги, інтереси, рівень знань, але й наявність сформованих умінь, що забезпечують роботу з відповідним джерелом.

2. У процесі самоосвітньої діяльності в учнів досить виразно проявляється обов’язкова актуалізація знань відповідного питання, набутих ними з даного питання з інших джерел. Ця риса була виявлена нами в різних ситуаціях.

Зазвичай в процесі залучення учнів до того або іншого джерела ми просили їх повторити те, що вони могли засвоїти. І, як правило, учень відтворював нам не даний відрізок інформації, а все, що знав з цього питання. Він переглядав свої знання під кутом заданої проблеми, відбираючи потрібні відомості.

Про обов’язкову актуалізацію знань у процесі самостійного пізнання свідчать і прагнення учнів об’єднуватися для обговорення особливо складного матеріалу; в ході цього обговорення, за їх словами, «виразніше виявляються власні помилки в міркуваннях», «швидше знаходяться правильні рішення».

3. Різноманітність інформації, залежність її засвоєння від попереднього досвіду, рівня знань, від того значення, яке має пізнавальна діяльність для учня, зумовлюють формування досить індивідуалізованої системи знань, що набуваються особистістю в процесі самостійного оволодіння ними. Ми не беремося аналізувати її у всій повноті. Відмітимо тільки одну з найбільш чітких своєрідностей, а саме: процес пізнання в умовах самоосвіти протікає на різних рівнях узагальнення, що дає підстави вести мову про формування в одних учнів конкретних, у інших - більш поверхових знань.

Всі згадані риси характеризують самостійне пізнання в самоосвіті як перетворюючо-відтворюючий процес. Разом з тим можливе і включення учнів у пошук самостійного вирішення пізнавальних задач.

Як було сказано вище, елементи пошуку властиві і попередньому виду діяльності (зіткнення старих знань з новими викликає нову їх інтерпретацію). Але в цьому випадку ми маємо на увазі таку діяльність, яка свідомо організовувалася учнями як пошукова. При цьому учнів з різною мірою усвідомленості виокремлювали в окремі ланки пошуку.

Визначивши загальні характерні риси самостійного пізнання в системі самоосвіти, звернемося до виявлення її специфічних меж в учнів. Але у зв’язку з тим, що учень ще тільки готує себе до майбутньої професії, в його самоосвіту природно включається діяльність, яка будується або як перетворюючо-відтворююча, або як пошукова.

Визнаючи самостійність пізнання як одну з визначальних рис самоосвіти, не можна зводити до неї її своєрідність: адже самостійне пізнання може бути одним із компонентів навчання, хоч на відміну від останнього таке пізнання буде спрямовуватися вже самим учнем, а не вчителем (учень визначає мету, іноді зміст діяльності, джерела, шляхи, її організацію).

Таким чином, під самоосвітою учня ми розуміємо керовану самим учнем систематичну пізнавальну діяльність, спрямовану на досягнення мети вдосконалення його освіти.

Самоосвітня діяльність при цьому включає постановку цілей, відбір засобів, спрямованих на вирішення освітніх завдань, і сам процес їх розв’язання. За такого розуміння самоосвіти учнів воно відділяється від будь-якої іншої додаткової, випадкової, несистематичної пізнавальної діяльності.