Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Дзюба О.І., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Дидактичний аналіз основних напрямків самостійної роботи учня

Роль самостійної навчальної роботи учня значна не тільки тому, що в межах аудиторних занять неможливо дати (і засвоїти) масу знань, що постійно збільшується та змінюється, на наш погляд, є також й інші причини.

По-перше, будь-яка навчальна робота включає елемент самостійності у тому розумінні, що засвоює людина навчальний матеріал завжди сама.

По-друге, самостійна робота із зрозумілих причин передбачає найбільше різноманіття форм діяльності учнів, а, отже, забезпечує найбільш високий рівень засвоєння.

По-третє, лише самостійна обробка матеріалу дає знання і формує переконання, хоча початок тут може бути покладено іншими заняттями.

По-четверте, самостійна робота є основою майбутнього професійного удосконалення спеціаліста, формуючи відповідну мотивацію та навички самоосвіти.

Якщо подивитись на розвиток поглядів на сутність та завдання самостійної роботи в історичному ракурсі, то можна виділити щонайменше чотири етапи, коли вважалось, що успіхи системи професійної підготовки безпосередньо залежать від самостійної роботи учня. Слід також відзначити, що на кожному з цих етапів трактування сутності основних напрямків самостійної роботи значно відрізнялись.

Перший період охоплює 20-30-ті роки нашого століття, тобто той час, коли йшов активний пошук та апробація нових методів навчання (комплексний, бригадно-лабораторний, метод проектів та ін.). Відповідно до тих форм, змінювався і характер самостійної роботи учня, де вона проголошувалася основою навчання, вчитель же відходив на другий план. Але більшість учнів не були готові до такої діяльності, що перш за все пов’язано з відсутністю елементарних умінь та навичок самостійної навчальної діяльності.

Тепер пріоритет надається оволодінню учнями засобами самостійної практичної діяльності та їх впровадженню при вирішенні конкретних навчальних завдань, а від вчителя вимагається під час будь-яких практичних занять «вивчати знання та прийоми роботи кожного учня шляхом нагляду за їх самостійним виконанням». У той же час самостійна робота учня продовжує визнаватись як провідна в процесі загальноосвітньої підготовки.

Другий період, який включає 50-70-ті роки, характеризується тим, що самостійна робота учня розглядається як складова загальних проблем наукової організації праці: усунення нераціональних затрат часу; визначення функціональних можливостей людини; намагання навчити учня робити самостійні висновки; використовувати матеріал, здобутий в результаті самостійного опрацювання наукової літератури. У цей час значну увагу працівників освіти привертають науково-дослідна та навчально-дослідницька робота учнів. Вважалось, що внаслідок виконання учнями окремих елементів наукової діяльності, вирішення дослідницьких завдань забезпечують якість підготовки майбутніх фахівців. Саме в той час закріплюється погляд на самостійну роботу не тільки як позашкільну форму, а і розглядаються різні види самостійної роботи у процесі аудиторних занять.

Третій період охоплює 70-80-ті роки, коли проблема самостійної роботи учня дещо змінює напрям. У ці роки проводиться ряд конференцій, пов'язаних з визначенням предметної специфіки в організації самостійної роботи учня. Значну увагу в цей період продовжують привертати науково-дослідницька та навчально-дослідна робота учнів, а також вводяться нові форми, безпосередньо пов'язані з інтегративним особистісним. Розробляються питання самоорганізації, самовдосконалення, майбутнього професійного і особистісного самовиховання.

Четвертий період починається з середини 80-х років, коли серед досліджень самостійної роботи спостерігається розвиток ідей індивідуалізації самостійна навчальна робота учня, її безпосереднього поєднання із завданнями майбутнього професійного становлення

Аналізуючи розвиток системи освіти, К.Керр виділяє чотири «революції в області методів навчання». Перша полягала у тому, що вчителі-батьки поступилися місцем професійним учителям. Суть другої полягала у заміні усного слова писемним. Третя революція привела до введення в навчання друкованого слова, а четверта, свідками якої ми є, спрямована на технологізацію навчання.

По підготовці навчального процесу Г. К. Селевко стверджує, що в основі будь-якої навчальної системи повинні бути закладені можливості задоволення усіх базових потреб особистості суб'єкта навчання - у пізнанні, самоутвердженні, самовираженні, самоактуалізації, а завдання навчального закладу полягає у створенні для цього необхідних умов. Ми погоджуємось з дослідником і вважаємо, що на внутрішні процеси самовдосконалення можна впливати за допомогою організації зовнішньої частки педагогічного процесу, включаючи до нього спеціальні цілі, зміст, методи і засоби .

У сучасних нормативних документах самостійна робота учня визначається як основний засіб оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних занять. Якщо раніше самостійна робота розглядалась як важлива складова навчального процесу, яка все ж таки поступалась за вагомістю аудиторним заняттям, то новою парадигмою освіти самостійна робота учня визначається головним складником освіти і звідси виникає необхідність створення умов для формування умінь і навичок самостійної навчальної роботи учня, необхідних для безперервної освіти і самоосвіти.