О.І.Золотова.

Здобувач наукового ступеня кандидата юридичних наук кафедри

кримінології і кримінально-виконавчого права Київського національного

університету внутрішніх справ України.

Деякі питання щодо вивчення особи злочинця

в кримінології.

Особі злочинця, як складовому елементу предмету кримінології, заслужено приділяється одне з центральних місць у боротьбі зі злочинністю. Цінність дослідження особи злочинця полягає в глибокому вивченні та осмисленні конкретних обставин, що так чи інакше впливають на формування злочинної поведінки суб’єкта злочину, адже саме він є тією ключовою постаттю, від якої залежить ступінь тяжкості злочину, спосіб його вчинення та, звичайно, наслідки злочинних діянь. А це, в свою чергу, дає кримінологічну основу для попередження вчинення злочинів як тими, хто вже їх вчинив, так і іншими, схильними до цього, особами, а також дає можливість оцінити як і саме злочинне діяння, так і того, хто його вчинив.

Вивченню питання особи злочинця приділялося багато уваги у працях таких вчених як А.Зелінський, Б.Головкін, В.Голіна, А.Ратинов, С.Курганов та інші. Головною метою цих досліджень було наукове обґрунтування структури особи злочинця , задля виявлення спеціальних факторів, що сприяли вчиненню злочинів. Адже, справедливо зазначає В.Н.Кудрявцев, що саме особа злочинця , в сукупності з свідомістю і волею, є центральною ланкою, яка зв’язує причину і наслідок [1, С.10.]

Кримінологія, вивчаючи особу злочинця, не може обмежуватися лише констатацією тих демографічних, рольових, психологічних особливостей, які характеризують людей, що вчинили злочин, а повинна створювати наукові основи і методи практичної реалізації заходів боротьби зі злочинністю. Уже саме оцінка стану та динаміки злочинності, прогноз та її тенденції, залежать від узагальнених даних про тих осіб, які скоїли злочин від їх характеристики, враховуючи вік, сімейний стан, культурний та освітній рівень

Проте, як зазначає відомий кримінолог Головкін Б., - „вітчизняні кримінологічні дослідження проблеми особистості злочинця мають відверто соціологічний ухил, із масовим використанням статистичних та конкретно-соціологічних методів пізнання. Такий підхід - каже він - швидше дозволяє аналізувати наслідки кримінальної активності населення, конкретні форми її прояву в соціальній реальності, детерміновані об’єктивними соціальними протиріччями відтворення злочинної практики, ніж розкрити дійсну природу причинності злочинної поведінки”[2, С.78].

Що по своїй суті представляє собою особа злочинця? Аналіз наукової юридичної літератури показав, що усі вчені, що досліджували дане питання, в принципі, сходяться на визначенні терміну „особа злочинця”, як на відображенні дійсності в цілому. Так, Гринчак В.М., вважає, що під поняттям „особа злочинця” необхідно розуміти сукупність соціально значимих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону[3, С.72] Іванов Ю.Ф. дещо розширює це поняття і зазначає, що в кримінології під особою злочинця слід розуміти „сукупність соціально значимих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами, що впливають на ЇЇ злочинну поведінку„[4,С.85]. Однак, ми бачимо, що суть зазначених тверджень полягає в одному і тому ж: - в поєднанні цілої системи негативних соціальних психічних властивостей особи з тією обстановкою, в якій ця особа опинилася та яка сприяла вчиненню нею злочину .

Зрозуміло, що поняття „особа злочинця” повинне розглядатися, як із юридичної точки зору, так і з соціологічної, адже будь-яка особа є прямим відображенням соціальних і психічних властивостей суспільства, під впливом якого тривалий час формувалися погляди, ідеї, цінності, переконання особи, тощо. Соціально-психологічні особливості особи знаходять своє відображення в усіх , без винятку, сферах суспільного життя. Мова іде як про відношення до оточуючих, , так і про відношення до навколишнього середовища та суспільства в цілому. Неабиякий прояв такі особливості знаходять і по відношенню до тих обов‘язків та правил, які особа повинна виконувати та дотримуватися.

Безумовно, формування особистості - процес складний і тривалий. В залежності від того які позитивні чи негативні складові переважають при цьому процесі, і визначається остаточна поведінка особи. Б. Головкін пише, що поведінка особи ніколи не буває спонтанною, „вона завжди проходить ціннісно-смислову регуляцію. Будь-який вчинок глибоко осмислюється, узгоджується із модусом буття, структурою ціннісних орієнтацій, життєвою філософією. Особистий смисл дозволяє піднестися над зовнішніми обставинами, чітко прогнозувати і оцінювати свою поведінку”.[2,С.82] „Особа злочинця відрізняється від законослухняної особи суспільною небезпекою, так як являє собою систему властивостей особи у вигляді криміногенних інтересів і мотивації, що породили відповідну злочинну поведінку”. [5, С.84.]. Формується суспільно небезпечна особа не в момент вчинення злочину чи правопорушення, а ще задовго до того. На її формування в кінцевому результаті, так чи інакше, вливають безліч чинників, в тому числі і власний життєвий досвід. А звідси випливає необхідність проведення чіткого послідовного аналізу всіх періодів розвитку та формування особи, починаючи від її народження і до того моменту, коли вона вчинила злочин. І лише після цього, тобто після вчинення нею злочинних діянь і визнання її судом винною, можна говорити про особу злочинця, як про юридичний факт.

Як бачимо, вчинення особою злочинних діянь, дає нам право розглядати її вже з кримінально-правової позиції і називати особою злочинця. Проте, кримінологічне вчення особи злочинця є дещо іншим, а ніж її кримінально-правове значення.

Відомо, що у кримінально-правовому розумінні про особу злочинця можна говорити з моменту визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і до моменту, відбуття покарання або зняття чи погашення судимості. Проте, деякі науковці правильно зазначають, що по завершенні цього періоду, не можна ще говорити про повне виправлення особи. Людина звільняється від покарання не тому, що виправилася, а тому, що минули строки, а вона ще повною мірою може представляти суспільну небезпеку. Справжнє її виправлення настане лише тоді, коли відбудеться процес перебудови усієї системи моральних і психологічних особливостей[5, С.84.]

З точки зору кримінології, необхідність вивчення особи злочинця полягає в виявленні та вивченні детермінантів, які сприяли її формуванню та злочинним намірам. В даному випадку мова йде про близьке оточення та ширше коло знайомих, спосіб життя та соціальну орієнтованість, освітній рівень та зайнятість особи, дозлочинну поведінку та причини злочину. Особа, як відомо, не народжується, а стає злочинцем на певному етапі свого життя. Проте, кримінологічному дослідженню необхідно піддавати усі періоди життя особи злочинця, в тому числі і внутрішньоутробний. Саме цей період часто не потрапляє в поле зору вітчизняних дослідників. Так, наприклад, Батліна Л.В. у своїй праці „ Основи людинознавства”, розглядаючи етапи розвитку особистості в соціальному середовищі, пропонує наступну класифікацію таких етапів: раннє дитинство, перед шкільний вік, дошкільний вік, молодший шкільний вік, підлітковий період, юність.[6,С.111.] Як бачимо, внутрішньоутробний період життя індивіда несправедливо залишений поза увагою. Але ж, не секрет, що якраз у цей час успадковуються генетичні його особливості. Більше того, А.Ф.Зелінський пише, що саме від генетичного успадкування темперанту залежить така особливість особи, як залежність поведінки від сторонніх факторів[7, С. 58] А відомий кримінолог С.М.Іншаков, в одній із своїх праць описує дослідження міністра юстиції США Рамсея Кларка, де останній приводить ряд незадовільних побутових умов майбутніх матерів під час вагітності, і стверджує, що саме вони стали причиною розумових відхилень у 25% злочинців[8, С. 194.]. Отже, період внутрішньоутробного розвитку індивіда, поряд з іншими періодами соціалізації особистості, повинен зайняти належне місце при здійсненні кримінологічного аналізу особи злочинця.

Кримінологічна характеристика такої особи тісно і нерозривно пов'язана із злочином, який вона скоїла. Але, як зазначає Іванов Ю.Ф., „кримінологів більше цікавить генезис особи злочинця, тобто процес її становлення і розвитку, що розкриває детермінанти її формування. Такий інтерес зникає, коли дана особа перестає бути антисоціально орієнтованою”[ 4, C.85]. Звідси бачимо, що особа злочинця – явище не моментальне, а досить тривалий і послідовний процес, розпочинається який ще задовго до вчинення нею суспільно-небезпечного діяння, проте назвати її злочинцем можна лише за наявності вироку суду про її винуватість у вчиненні того чи іншого злочину.

Для більш глибокого усвідомлення поняття „особа злочинця”, необхідно розглядати його як похідне від поняття особи в соціальній його суті. Особа – це окрема людина, це індивід, це людина як втілення індивідуального начала в суспільстві[9,С.305] Отже, за для недопущення методологічної помилки, неприпустимо ототожнювати особу злочинця з суб’єктом злочину. Хоч ці терміни, з першого погляду, дуже схожі, так як обоє характеризують того, хто вчинив злочин, і тісно взаємопов’язані між собою, проте кожен з них має зовсім інше соціально-правове значення.

Література:

1.Кримінологія. Учебник под ред. Коробейникова Б.В., Н.Ф.Кузнецовой, Г.М.Меньковского. М.: Юр. Лит. 1988р. 384с.

2. Головкін Б”Дослідження смислової сфери особистості корисливо-насильницького злочинця”. Вісник прокуратури.№7(73) 2007р.

3. Кримінологія. Підручник для студ. Вищ. Навч. Зал.За ред. Джужи.-К.: Юрінком-інтер. 2002.- 416с.

4. Іванов Ю.Ф. Кримінологія: Навч. Посіб. \ К.: 2006, 264С.

5. Курило В.І. , Михайлов О.Є., Яра О.С.Кримінологія Загальна частина. Курс лекцій.- к.:2006.192с

6.. Батліна Л.В. „ Основи людинознавства”Навчальний посібник. К.: - КНТ, 2008 -329с

7.Зелинский А.Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. – Х-2000, 240с.

8.. С.М.Іншаков. Зарубежная криминологчя. Учебное пособие для вузов. – 2-е изд.. – М.

9. Івченко А.О. Тлумачний словник української мови.- Харків. Фоліо. 2006.- 540с..: Закон и право. , 2003.