Дмитро Гандзюк

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНЦІЇ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

Сучасне світове середовище являє собою динамічну структуру, головною характеристикою якої, безперечно, можна визначити інноваційну та інтелектуальну спрямованість, підвалини яких було закладено ще на початку ХХ століття. Світ упевнено крокує інноваційним шляхом, перебуваючи на етапі становлення та розвитку економіки знань і залишаючи позаду себе ті країни, які не зуміли стати на цей шлях. На жаль, Україна за показниками свого розвитку займає зовсім не перспективні позиції.

Рівень розвитку ринкової системи визначається насамперед наближенням і досягненням досконалої конкуренції – такого типу ринку, коли є багато виробників (продавців) і споживачів (покупців). Головним напрямом досягнення досконалої конкуренції є диверсифікація господарської діяльності підприємств – розширення номенклатури і асортименту товарів. Саме завдяки диверсифікації розв’язуються такі важливі задачі: в інтересах суспільства – розвивається конкуренція і, відтак, підвищується ефективність ринкової системи; в інтересах суб’єктів підприємництва – зменшуються ризики і підвищується фінансова стабільність; для споживачів збільшується кількість альтернатив купівлі і розширюється коло задоволених потреб.

Розвитку диверсифікації і конкуренції приділяється велика увага в наукових працях добре відомих зарубіжних вчених – І. Ансоффа, Ф. Гаєка,
Ф. Котлера, Ж.-Ж. Ламбена, Г. Марковіца, Ф. Пані, В. Парето, М. Портера, П. Самуельсона, А. Сміта, Е. Чемберліна й ін. Натомість в Україні, попри особливості й актуальність розвитку ринкових відносин, наукові праці в цьому напрямку є рідкісними; окремі аспекти диверсифікації і конкуренції висвітлюються переважно в контексті споріднених проблем – маркетингу, стратегічного планування, інноваційної діяльності підприємств тощо. З огляду на ці обставини особливої уваги заслуговують наукові праці О. Амоші, В. Базилевича, Г. Башнянина, І. Бланка, В. Геєця, В. Герасимчука, Г. Кіндрацької, І. Лукінова, С. Наконечного, С. Мочерного, А. Пересади, Б. Пасхавера.

В етимологічному аспекті конкуренція (concurrere – стикатися) означає суперництво між виробниками (продавцями) товарів, а в загальному випадку – між будь-якими суб’єктами ринкових відносин; боротьба за ринки збуту товарів задля вищих доходів, прибутку, інших вигод [4].

Правовий аспект визначення конкуренції відображений в Законі України “Про захист економічної конкуренції”: “Економічна конкуренція – змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку” [2, ст. 1]. Таке трактування є найтиповішим, що підтверджується іншими публікаціями, де подаються визначення конкуренції:

- взаємовідносини між виробниками на основі встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку; взаємовідносини між споживачами при формуванні цін і обсягів попиту на ринку [1, с. 43];

- боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків [3, с. 170].

На основі узагальнення наявних наукових поглядів конкретизовано понятійний апарат диверсифікації, зокрема один з її видів: товарна диверсифікація – це урізноманітнення товарів і товарообмінних операцій.

Стосовно товарів виробничого й індивідуального призначення, які придбає, виробляє чи продає окремий суб’єкт господарювання, варто використовувати таке трактування. Товарна диверсифікація виробництва – урізноманітнення товарів і послуг окремим суб’єктом господарювання. Для означення урізноманітнення товарів і послуг в межах певного ринку (ринків) варто використовувати поняття “товарна диверсифікація ринку”.

Товарна диверсифікація виробництва сприятиме розвитку конкуренції на всіх товарних ринках, якщо всі суб’єкти ринку диверсифікуватимуть своє виробництво і дотримуватиметься рівність їх умов постачання, виробництва, маркетингу (в першу чергу – однаковий рівень цін і споживчих властивостей товарів), входу/виходу з ринку, брак виявів недобросовісної конкуренції і змов між ними.

На відміну від розвинених країн, на старті ринкових перетворень Україна успадкувала монополізовану структуру товарних ринків. Повільні темпи реструктуризації підприємств-монополістів спричинили зниження їх ефективності і втрату конкурентоспроможності. Вирішити цю проблему дозволяє товарна диверсифікації виробництва, зокрема пошук ефективних організаційних форм поєднання диверсифікації і спеціалізації.

До основних причин повільної диверсифікації товарів вітчизняного виробництва належать: а) несприятливі умови для заснування підприємств малого і середнього бізнесу (збільшення кількості товаровиробників); б) відсутність спеціальних механізмів стимулювання наявних підприємств до освоєння нової продукції; в) непрозора і недосконала конкуренції та малоефективні механізми антимонопольного регулювання.

Невирішеними залишаються питання: а) ідентифікації й оцінювання диверсифікації та її впливу на конкурентне середовище; б) об’єктивного оцінювання й антимонопольного регулювання конкуренції з урахуванням диверсифікації господарської діяльності учасників ринку; в) вибору стратегій, які сприяють стабілізації підприємництва і розвитку конкуренції тощо.

Список використаних джерел:

1. Зайдель Х. Основы учения об экономике. – М.: Дело ЛТД, 2008.

2. Закон України від 11.01.2001 “Про захист економічної конкуренції”.

3. Мочерний С.В., Устенко О.А. Основи економічної теорії. – Тернопіль, “Астон”. 2005 – 507 с.

4. Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. – 2-е изд., испр. М.: ИНФРА-М, 2009. – 479 с.