Педагогические науки/4.Стратегические направления реформирования системы образования

К.п.н.,доц. Гладченко М.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Базова модель стратегічного менеджменту вищої освіти

У середині 70-х років ХХ століття І.Ансофф зробив значний вклад у розвиток концепції стратегічного планування і розробив концепцію стратегічного менеджменту [1]. Науковці, що досліджували дане питання, відмовилися від лінійного і раціонального сприйняття стратегічного планування, яке вважалося недосконалим. На їх думку, стратегічний менеджмент є складним соціодинамічним процесом, який вимагає досліджень з метою інтегрування операційного і так званого антрепренерського менеджмент [2].

Стратегічний менеджмент спрямований на досягнення довгострокових цілей і приділяє велику увагу менеджменту людських ресурсів, культурному стилю організації, який проявляється в різних традиціях діяльності організації, і значенню, на якому ґрунтується робота всієї організації [2].

У кінці 70-х років ХХ століття в Америці почалося активне обговорення використання концепцій стратегічне планування і стратегічного менеджменту у сфері управління вищою освітою. Зменшення кількості студентів та недостатнє державне фінансування призвели до зростання конкуренції між університетами. Таким чином вища освіта знаходилася в умовах висококонкурентного середовища, як і приватний бізнес. За таких умов вища освіта потребувала методів управління, які б орієнтувалися на впровадження змін і адаптації університетів, позиціонуванні й орієнтації вищих навчальних закладів на ринок.

На основі елементів стратегічного планування й стратегічного менеджменту вищої освіти Р.Ширлі [3] розробив систематизовану і методичну модель стратегічного менеджменту вищої освіти, до складу якої входять наступні компоненти й етапи процесу управління:

1).Формулювання стратегії починається зі сканування середовища, що

допомагає виявити зовнішні можливості університету і фактори ризику зі сторони середовища. Зовнішній аналіз ґрунтується на протиставленні і оцінюванні сильних і слабких сторін діяльності університету, пов’язаних із навчальним процесом і розподілом ресурсів, з можливостями і факторами ризику у середовищі.Внутрішній аналіз грунтується на інформації, зібраній на підставі періодичних перевірок, та інформації про наявність фінансів, персоналу і матеріальних ресурсів. В університеті періодично відбувається обговорення навчальних програм, особливостей фінансування, джерел постачання ресурсів, формальної і неформальної організаційної структури вищого навчального закладу, що є основним елементом оцінки внутрішньої діяльності університету.

2). Отримана на попередньому етапі інформація піддається опрацюванню шляхом порівняння зовнішніх можливостей з внутрішнім потенціалом університету. На основі цього порівняння визначається і формулюється “стратегія” університету. Стратегія складається з “базової” місії, на основі якої формулюються цілі і завдання вищого навчального закладу. Відповідно до місії й цілей визначаються клієнти університету (студенти і їх батьки) і набір послуг (навчальні програми), які надає вищий навчальний заклад, окреслюються переваги університету над конкурентами на ринку вищої освіти.

3). На наступному етапі стратегія деталізується за напрямами діяльності, розробляється фінансовий план, план матеріально-технічного забезпечення навчального процесу, план прийняття абітурієнтів, план розвитку людських ресурсів й організаційний план. Основними компонентами фінансового плану є загальні фінансові параметри планування і стратегії, спрямовані на розширення і ефективний перерозподіл ресурсів. План матеріально-технічного забезпечення містить загальні фізичні параметри планування і стратегії перерозподілу ресурсів.

План формуванням бази клієнтів містить стратегію, пов’язану з вступною кампанією і формуванням сегменту ринку. До плану розвитку людських ресурсів входить стратегія розвитку навчальних курсів і стратегія індивідуального розвитку професорсько-викладацького складу університету. Організаційний план містить положення про розвиток організаційної структури і політики університету. Таким чином стратегічний план наближається до повсякденного й періодичного річного планування діяльності університету.

4). Розроблені плани стратегічного розвитку університету передаються до його підрозділів (факультетів й кафедр), які планують свою роботу відповідно до вказівок, наданих центральною адміністрацією університету. Допоміжні адміністративні підрозділи університету також розробляють свої стратегічні плани.

Всі вищеперераховані плани враховуються під час процедури формування річного бюджету університету, і на основі результатів проведеного аналізу і створених планів відбувається впровадження стратегічного менеджменту в університеті.

Базова модель стратегічного менеджменту на противагу іншим різновидам менеджменту передбачає динамічні зміни в університеті з урахуванням умов середовища. Базова модель стратегічного менеджменту акцентує увагу на відкритості системи університету, зорієнтованої на зміни в середовищі, які є основними факторами впливу на формування стратегії, вибору напряму розвитку університету. У той час як інші види планування зорієнтовані на стабільність і екстраполяцію з минулого, стратегічний менеджмент орієнтується на зміни у середовищі. Базова модель стратегічного менеджменту ґрунтується на інноваціях, прийняття рішень базується на інтуїції і якісних показниках.

Література

1. Ansoff H.I., Declerck R . P., Hayes R . L (eds.), From Strategic Planning

to Strategic Management, New York, Wiley, 1976

2. Dill D., “The Management of Academic Culture: Notes on the Management of

Meaning and Social Integration”, Higher Education, 11, 1982.

3. Shirley R.C., Peters M. H., El-Ansary A.I., Strategy and Policy Formation: A Multi-Functional Orientation. N e w York, Wiley, 1981.