Головачук Валентина Володимірівна

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Формування навичок ведення здорового способу життя засобами фізкультурно-оздоровчої роботи

У той же час в останні роки в рамках державної політики намітилися позитивні тенденції в розвитку системи фізично-оздоровчої культури й спорту. Створено самостійні структури у вигляді асоціацій, федерацій по видах спорту, відкриваються фітнес-центри, формуються групи здоров'я, одержують поширення нетрадиційні форми оздоровчої фізичної культури (шейпінг, стретчинг, каланнетика, східні види гімнастики й ін.), налагоджене виробництво спортивних товарів, інвентарю, вжиті заходи по переорієнтації галузі на масову фізичну культуру на противагу існуючому пріоритету спорту вищих досягнень.

Однак створювані державою умови для життя людей самі по собі не можуть забезпечити високого рівня їхнього здоров'я. Незважаючи на те, що людина працює в добре освітленому, чистому, вентильованому приміщенні й на цьому підприємстві правильно організоване харчування робітників і т.д., якщо вона сама веде малорухомий спосіб життя, не дотримується режиму праці й відпочинку, вживає алкоголь і курить, то сприятливі умови роботи не поліпшать її здоров'я. Тому одним з важливих розділів охорони й зміцнення здоров'я є особисте відношення до свого способу життя.

Спосіб життя втілює в собі історично виниклий і соціально обумовлений комплекс видів діяльності, за допомогою яких люди задовольняють свої потреби, а також комплекс відносин, що виникає в процесі цієї діяльності [6-7].

Спосіб життя містить у собі три категорії, які впливають на його становлення: рівень життя, якість життя й стиль життя.

Рівень життя – це ступінь задоволення людиною матеріальних і духовних потреб. Якість життя – це ступінь комфорту при задоволенні цих потреб. І, нарешті, стиль життя – це поведінкові особливості життя людини.

Кожна із цих категорій (у найбільшій мірі – третя) здатна впливати на стан здоров'я людини й суспільства в цілому, формуючи здоровий або нездоровий спосіб життя. Поняття «здоровий спосіб життя» містить у собі ряд положень: дотримання режиму праці й відпочинку, дозованої рухової активності, заняття доступними видами спорту, уміння знімати нервову напруга, розумне використання засобів загартовування, водних процедур, раціональне харчування, відмова від шкідливих звичок.

Отже, що структура здорового способу життя – це динамічна система, що включає в себе елементи, які можуть коректуватися відповідно до стану людини. При цьому основний компонент системи – рухова активність.

Таким чином, відмітна риса сьогоднішніх подань про здоров'я – це розуміння й усвідомлення індивідом необхідності його зміцнення й удосконалювання. Рівень і темпи рішення проблеми забезпечення фізичної активності людей залежать насамперед від них самих; здоров'я є показник не тільки фізичної, але й культури людини в цілому, тому що воно розглядається як гармонія теоретичного й практичного планів буття, міра погодженості в людині природного і соціального початків. При відсутності в індивіда особистісних установок на самовдосконалення, на власні фізичні зусилля високого рівня розвитку масової фізичної культури досягти не можна.

На думку Є. Кулинковича й Н. Зеньковича, у даних умовах підхід до визначення поняття «оздоровча-фізична культура та спорт» істотно міняється. У широкому культурологічному контексті під спортивно-оздоровчою діяльністю розуміється частина загальної культури особистості, тобто в цьому випадку мова йде не тільки про фізичні здатності людини, але й про її почуття й свідомість, психіку й інтелект, що забезпечує формування стійких соціально-психологічних проявів, позитивної мотивації, ціннісних орієнтацій, інтересів і потреб.

Стійкі мотивації фізичного вдосконалювання, виховані з дитинства в кожній людині, перетворюються в систему загальноприйнятих подань, у норми поводження, що визначають суспільну престижність високого рівня здоров'я й фізичного загартування людини, в істотний критерій оцінки «якості» її особистості в цілому. Це саме й становить зміст поняття «оздоровчо-фізична культура та спорт», узятого в його більше загальному, філософському змісті.

На сьогоднішній день існують принаймні три сфери організованого оздоровчого фізичного виховання: масова фізична культура, спорт вищих досягнень і фізичне виховання в системі освіти. Названі напрямки тісно взаємозалежні й у сукупності утворюють національну систему фізичного виховання, ефективність якої насамперед обумовлюється масовістю.

Сучасний стан суспільства, найвищі темпи його розвитку висувають певні вимоги до людини і її здоров'ю. Проблеми, пов'язані зі здоров'ям, часом просто заганяють людину у кут, звужують життєві перспективи. Про культуру людини можна судити в тому числі й по її відношенню до власного здоров'я [3, 5].

Погане самопочуття людини не дозволить їй досягти повного задоволення від виконуваної роботи, сімейного життя, своїх захоплень, адже одержання задоволення – результат інтенсивних зусиль самої людини.

Як відзначає В.І. Глухов, досить великий контингент людей не цікавиться фізично-оздоровчою культурою й спортом, байдужі до фізичних вправ, стану свого здоров'я. Думаючи, що дана проблема має психологічні коріння, він приводить класифікацію 5 типів фізично-пасивних людей:

1. Особи, абсолютно байдужні до фізичної культури і спортивно-оздоровчої діяльності. Вони мають помилкові уявлення про малу користь фізичних вправ, воліють проводити час у бездіяльності. В основному це особи хворобливі й фізично слабкі.

2. Особи, які вважають, що немає причин займатися фізично-оздоровчою культурою та спортом, тому що вони здорові. Вони часто висловлюються відверто проти спорту, вважаючи це заняття забавою.

3. Особи, що усвідомлять цілющий вплив фізичної культури та оздоровчо-спортивної діяльності на здоров'я людини, але нічого не роблять для цього практично.

4. Особи зі слабко вираженим інтересом до спортивно-оздоровчою діяльності. Вони безвладні, недовірливі, не вірять у свої сили.

5. Особи, що займаються фізичною культурою та оздоровчою діяльністю нерегулярно [1, 3].

Як видно з даної класифікації, головними причинами байдужості до спортивно-оздоровчої діяльності та фізичної культури в цілому є недостатня інформованість, а також безвільність, байдужність до власного здоров'я до того моменту, коли вже видні наслідки такого відношення й доводиться звертатися до лікаря за допомогою.

Перебороти пасивне відношення до спортивно-оздоровчої діяльності та фізичної культури можна тільки шляхом цілеспрямованого виховання в людей переконаності в необхідності правил і норм активної рухової діяльності. Змістовна сторона активного відношення індивіда до фізичної культури визначається його соціальними властивостями, які складаються в результаті виховання: спрямованістю особистості (світоглядними поглядами, переконаннями), ціннісними орієнтаціями, соціальними установками. У процесі соціалізації індивіда оцінка суспільної значимості здорового способу життя повинна перетворитися в його власну оцінку. Система моральних і навіть фізкультурно-оздоровчих вимог, що існує в суспільстві, стає надбанням людини через складну систему міжособистісних зв'язків і відносин. Людина живе в суспільстві й не може діяти ізольовано від нього [11, 39].

Джерела будь-якої проблеми на думку В. Глухова, Т. Громико, Є. Кулинковича, Н. Зеньковича варто шукати в мотиваційно-споживчій сфері особистості. Формуючим початком активності виступає її мотив, що є побудником до дії, вчинку. Л. Левшина, відзначаючи, що процес мотивації – це перший конкретний акт формування фізкультурної активності, виділяє етапи його розвитку:

1. Відбиття у свідомості людини суспільних потреб, інтересів і цілей перетворення засобами спортивно-оздоровчої діяльності.

2. Оцінка умов, засобів і способів задоволення потреб людини засобами спортивно-оздоровчої діяльності відповідно до наявними в неї суб'єктивними можливостями й функціональної готовності до цієї діяльності.

3. Усвідомлення ефективності задоволення потреби людини засобами спортивно-оздоровчої діяльності й формування на цій основі певного інтересу до фізкультурної діяльності.

4. Постановка мети, ухвалення рішення щодо задоволення цієї потреби [1, 2, 9].

Конкретні мотиви занять фізичними вправами істотно залежать від системи цінностей, прийнятих у суспільстві. Кардинальні зміни в соціальній сфері вимагають переосмислення ціннісних подань про спорт та оздоровчо-фізичну культуру. Людині необхідно бути здоровою, енергійною, зовні привабливою, уміти раціонально організовувати свою працю, активний відпочинок і т.д.

Таким чином, стає очевидною необхідність роботи з формування суспільної думки щодо системи цінностей, поглядів і установок в області спортивно-оздоровчої діяльності та фізичної культури, а також розширення інформаційного поля.

1. Глухов В.И. Физическая культура в формировании здорового образа жизни / Глухов В.И. – К.: Здоров’я, 1989. – 72 с.

2. Громыко Т.М. Физическая культура в формировании здорового образа жизни / Громыко Т.М. // Материалы научной конференции «Физическое воспитание и современные проблемы формирования и сохранения здорового образа жизни». – Гродно, 2001. – С. 60–61.

3. Гуськов С.И. Спортивный маркетинг / Гуськов С.И. – К.: Олимпийская литература, 1996. –296 с.;

4. Забурьянова Г.В., Бубнов Ю.В. Социальные аспекты развития физкультуры и спорта / Забурьянова Г.В., Бубнов Ю.В. // Материалы международной научной конференции «Физическое воспитание и современные проблемы формирования и сохранения здорового образа жизни». – Гродно, 2001. – С. 216-218;

5. Жданова О. Реклама фізкультурно-оздоровчих послуг / Жданова О.М., Тучак А.М., Чеховська Л.Я. // Тези доповідей ІV міжнародного конгресу. – К., 2000. – С. 480.

6. Концептуальні засади подальшого розвитку фізичної культури і спорту в Україні // Державний комітет з фізичної культури і спорту України. – К., 1998. – 20 с.

7. Кулинкович Е.К., Зенькович Н.В. Эмоциональное и рациональное в пропаганде физической культуры / Кулинкович Е.К., Зенькович Н.В.// Материалы международной научной конференции «Физическое воспитание и проблемы формирования и сохранения здорового образа жизни». – Л., 2001. – С. 60–61.;