Психология и социология / Психолого-воспитательные проблемы развития личности в современных условиях

Левченко В.В., Турик В.І.

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Становлення природничо-наукової картини світу як чинник розвитку екологічної свідомості особистості

В історії розвитку цивілізації зустрічається чимало типів взаємодій людини і природи, починаючи від пристосування, схиляння перед природою, дбайливого піклування до відчуття її господаря і власника. Останнє зумовило загострення екологічних проблем і потребує екологізації всього життя і свідомості сучасної людини. Поняття екологічної свідомості набуває дедалі більшої популярності серед педагогів, психологів та соціологів. Але не зважаючи на популяризацію поняття «екологічна свідомість», людська техногенна діяльність виступає однією з найголовніших детермінант екологічних катастроф, наслідки яких більшістю навіть не усвідомлюються. Тому, як ніколи актуальною є проблема вивчення екологічної свідомості громадян.

Відомо, що екологічна свідомість – це не тільки відповідні уявлення чи знання, але й ставлення до природи, певні стратегії і технології взаємодії з нею. Тому важливо не тільки окреслити проблему ставлення людини до природи, але й визначити форми і способи взаємодії людини з навколишнім середовищем (Ю.Швалб). Зокрема, потрібні кардинальні зміни психіки, свідомості тих, хто займається руйнівним природокористуванням, діяльністю, яка призводить до незворотних змін довкілля.

Аналіз усвідомлених впливів на навколишнє середовище дозволяє виділити щонайменше два рівні. До першого належать установки, ціннісні орієнтації, знання та досвід, які визначають поведінку особистості і реалізують життєву стратегію за допомогою якої досягаються мети. Тож діяльність окремої особистості не може не впливати на навколишнє середовище (В.І. Карамушка). Другий рівень впливів на довкілля залежить від організацій, виробничих структур, урядів, тобто соціальних груп, тому і наслідки їх діяльності можуть бути більшими й значними.

Наявність вищеозначених рівнів окреслює вирішення проблеми формування свідомості особистості за допомогою двох освітніх напрямів: з одного боку – вивчення гуманітарних і суспільно-гуманітарних предметів, зокрема використання гуманітарного потенціалу природничих наук. З іншого боку, розвиток свідомості вимагає безпосередньо вивчення предметів природничо-математичного циклу для усвідомлення природи, у якій здійснюється життєдіяльність людини.

Отже, роль природничо-наукової освіти для формування екологічної свідомості, усвідомлення свого місця в картині світу, вплив та значення власної діяльності важко переоцінити.

Дослідження студентів різних напрямків спеціальностей доводить необхідність природничої освіти для формування екологічної свідомості особистості. За методикою пропонувалось обрати три найбільш значущі цінності і три найменш важливі з наступних: матеріальні цінності, природа та тварини, оточуючі люди, статеві відносини, держава (влада), труд (професія, навчання), моральність (добро і зло), наука та мистецтво, я сам (відношення до себе).

Студенти технічних напрямків віддавали пріоритет цінностям «я сам» (55%); «статеві відносини» (30%) та «оточуючі люди» (15%). Найменш важливими визначились «держава» (80%); «наука та мистецтво» (10%); «природа і тварини» (10%).

За результатами дослідження студенти гуманітарного напрямку зробили вибір на користь «оточуючі люди» (50%), «я сам» (30%) та «труд» (20%). Менш значущі цінності виявились наступні: «держава» (85%); «матеріальні цінності» (10%), «природа та тварини» (5%).

Для студентів природничого напрямку найбільш важливими цінностями виявились «наука та мистецтво» (40%); «природа та тварини» (40%); «труд» (20%). Найменш значущими виявились цінності «держава» (70%); «матеріальні цінності» (15%), «я сам» (15%).

Дослідження домінантних цінностей у студентів творчих спеціальностей (музиканти, художники, фотографи) показало, що на перший план виступають: «я сам» (40 %) , «наука та мистецтво» (40 %), «природа та тварини» (20 %). Найменш важливими виявились «держава» (70 %), «матеріальні цінності» (20 %), «труд» (10 %).

Слід враховувати вплив на результати дослідження вікові особливості респондентів. Так, головними новоутвореннями юнацького віку на думку В.І. Слободчикова є саморефлексія, усвідомлення власної індивідуальності, поява життєвих планів, готовність до самовизначення, установка на усвідомлену побудову власного життя, поступове вростання в різні сфери життя. Тобто, юність – це час обирання життєвого шляху і водночас найважливіший етап формування світосприйняття. Останнє є показником з одного боку, системи знань, досвіду людини, з іншого, системи поглядів, переконань, переживань, які супроводжуються почуттям їх істинності, правильності. Світосприйняття в юнацькому віці міцно пов’язано з вирішенням смисложиттєвих питань. Тому явища дійсності цікавлять юнака у зв’язку з його власним відношенням до неї.

Сам юнацький вік спонукає до пошуку гармонії у світі природи, усвідомленню особистісної позиції у взаємостосунках з ним. Отже, педагогічна стратегія для цього віку складається саме в стимулюванні такої інтелектуальної діяльності, за допомогою якої формуються педагогічно бажані зв’язки в індивідуальній картині світу.

Практична взаємодія зі світом природи здійснюється з акцентом на оволодіння технологіями естетичного засвоєння природних об’єктів: проявлення естетичної чуттєвості до них; особистісно-смислової оцінки їх життєвих станів, емоційного відгуку в ситуаціях спілкування з ними, навіть в умінні знайти культурну форму зберігання та виразу свого відношення до цих об’єктів.

Таким чином, психологічні особливості процесу формування екологічної свідомості в юнацькому віці детермінують концепцію педагогічних зусиль на формуванні відповідної системи уявлень (створення картини світу) та на засвоєнні естетичних технологій взаємодії особистості зі світом природи.

Саме тому актуальним стає питання розвитку екологічної свідомості на ранніх етапах соціалізації особистості. Це досить оправдано, адже в процесі розвитку особистість в умовах навчання здатна до зміни світосприйняття. Нажаль, в педагогічній практиці процес екологічного виховання та освіти пов’язується, в першу чергу, з їх екологічним, або частіше біологічним навчанням. Звісно, при цьому підмінюється поняття «екологічна свідомість» поняттям «екологічна ерудиція». Уникнути цього можна, створивши освітнє середовище з розвивальною функцією з одного боку і спеціалізованою психолого-педагогічною технологією такого розвитку з іншого.

Література

1. Дерябо С.Д. Методики диагностики и коррекция отношения к природе / С. Дерябо, В. Ясвин. – М. :Наука, 1995. – 147 с.

2. Скребець В.О.Екологічна психологія / В.О. Скребець – К. : МАУП, 1998. – 144 с.

3. Карамушка В.І. Екологічна проблема і коло проблем екологічної психології / В.І. Карамушка // Актуальні проблеми психології / за ред. С.Д. Максименка Л.М. Карамушки. – К. : Міленіум, 2003. – С. 117 – 121.

Левченко Вікторія Володимирівна, к.філос.н., Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, м. Луганськ.

Турик Вадим Ігоревич, студент 4 курсу спеціальності «Прикладна фізика», Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, м. Луганськ.