Алєксєєнко С.Д.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Психологічні особливості синдрому «професійного вигорання» у педагогічних працівників

Дослідження особливостей прояву синдрому «професійного вигорання» у педагогічних працівників та психологічних детермінант його виникнення є важливим у контексті регуляції психологічного здоров'я педагогів. Характер професійної діяльності педагогів впливає на їх психологічний стан, обумовлює виникнення емоційного напруження, сприяє розвитку значної кількості професійних стресів. Одним із найважчих наслідків професійного стресу є синдром «емоційного вигорання», як вироблений особистістю механізм захисту в формі повного або часткового виключення емоцій (зниження їх енергетики) в відповідь на певні психотравмуючі впливи. Емоційне вигорання призводить до таких негативних наслідків, як деформація системи міжособистісних стосунків, зниження ефективності професійної діяльності, розвиток негативних установок по відношенню до колег та учнів, погіршення психічного і фізичного здоров'я.

Виділяють зовнішні, об'єктивні чинники емоційного вигорання, пов'язані з діяльністю, і внутрішні, суб'єктивні – це ті індивідуальні особливості особистості працівника, які впливають на процес виникнення та розвитку вигорання. Запропонована Т. В. Зайчиковою модель детермінант виникнення синдрому «професійного вигорання» у вчителів включає: 1) соціально-економічні детермінанти, 2) соціально-психологічні детермінанти, 3) індивідуально-психологічні детермінанти. Дослідження кореляційних зв'язків між синдром «професійного вигорання» та особистісними характеристиками вчителів показало наявність статистично значущих зв'язків між синдромом та такими особистісними факторами як інтроверсія-екстраверсія, агресивність, психотизм [2].

Е. Л. Носенко і Н. В. Грисенко підкреслюють непослідовність і неузгодженість результатів досліджень, що стосуються чинників вигорання. Вони довели, що провідну роль в попередженні емоційного вигорання педагога відіграє рівень його когнітивних здібностей та компетентність у виконанні основної функції – трансляції знань, що забезпечує психологічне благополуччя педагога [1]. У сучасній психології поняття психологічного благополуччя розглядається як корелят поняття психологічного здоров’я, в яке включають два основних компоненти – позитивне самосприйняття та стресостійкість. Психологічне благополуччя визначається також як здатність людини відповідати вимогам середовища, активно пристосовуватися до них [3], що безперечно пов’язано з адаптивними можливостями особистості. Саме тому в нашому дослідженні ми зробили спробу встановити зв'язок між професійним вигоранням педагога та такими конструктами, як психологічне благополуччя та рівень адаптивного потенціалу.

Для дослідження синдрому «вигорання» педагогів була використана методика «Опитувальник на визначення вигорання» (К. Маслач, С. Джексон) в адаптації Н. Е. Водоп'янової [4]. Теоретичною основою методики є тримірна модель синдрому «психічного вигорання», складовими якої є таки конструкти: емоційне виснаження, деперсоналізація, редукція особистісних досягнень. К. Маслач розглядала синдром «психічного вигорання» в аспекті особистісної деформації працівника під впливом професійних стресів [4].

Було встановлено, що 17,5% опитаних мають рівень професійного вигорання «вище середнього», 62,5% опитаних – «середній» рівень, 20% опитаних – рівень «нижчий за середній». За результатами проведеного дослідження було встановлено також, що домінуючим компонентом у структурі «професійного вигорання» у педагогів є «емоціональне виснаження» - 22,5% опитаних мають «високий» рівень компоненту «емоціональне виснаження». Крім того, «вищий за середній» рівень компоненту «редукція особистісних досягнень» було виявлено у 32,5% опитаних.

Для дослідження рівня адаптивного потенціалу педагогів було використано багаторівневий особистісний опитувальник «Адаптивність» (МЛО-АМ) А. Г. Маклакова і С. В. Чермяніна. Теоретичною основою тесту є уявлення про адаптацію, як про постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища, що зачіпає всі рівні функціонування людини.

Було встановлено, що 2,5% опитаних мають «відмінний» рівень нервово-психічної стійкості, 20% опитаних – «добрий» рівень, 32,5% опитаних – «задовільний» рівень та 45% опитаних мають «незадовільний» рівень нервово-психічної стійкості. Результати опитування також показали, що 2,5% опитаних мають «відмінний» рівень комунікативного потенціалу, 25% опитаних – «добрий» рівень, 50% опитаних – «задовільний» рівень та 22,5% опитаних мають «незадовільний» рівень комунікативного потенціалу. Дослідження рівня моральної нормативності досліджуваних виявили, що 5% опитаних мають «відмінний» рівень моральної нормативності, 30% опитаних – «добрий» рівень, 45% опитаних – «задовільний» рівень та 20% опитаних мають «незадовільний» рівень моральної нормативності . Одержані таки показники рівня адаптивного потенціалу: «добрий» – 20% опитаних, «задовільний» - 47,5 опитаних, «незадовільний» - 32,5% опитаних.

Для дослідження рівня психологічного благополуччя вчителів було використано методику «Шкала психологічного благополуччя» (К. Ріфф). Поняття благополуччя взято всесвітньою організацією охорони здоров'я в якості основного критерію для визначення здоров'я, в якому здоров'я – це не тільки відсутність хвороби або фізичного дефекту, але і стан повного фізичного, розумового і соціального благополуччя. За результатами дослідження виявлено, що 82,5% опитаних мають «середній» рівень психологічного благополуччя, 12,5% опитаних мають «низький» рівень і лише 5% мають «високий» рівень психологічного благополуччя.

Для встановлення характеру зв’язку між рівнем «професійного вигорання» та рівнем психологічного благополуччя і адаптивного потенціалу був проведений кореляційний аналіз.

Було визначено, що має місце статистично значущий зворотній кореляційний зв’язок між рівнем професійного вигорання та рівнем адаптивного потенціалу: коефіцієнт кореляції Пірсона rxy =-0,457 (Р<0,01). При проведенні кореляційного аналізу шкали професійного вигорання та шкал складових адаптивного потенціалу був встановлений статистично значущий зворотній кореляційний зв’язок між рівнем професійного вигорання та рівнем нервово-психічної стійкості: коефіцієнт кореляції Пірсона rxy=-0,366 (Р<0,05). Також, було встановлено, що статистично значущі зв’язки рівня професійного вигорання зі шкалами комунікативних здібностей та моральної нормативності відсутні.

Було встановлено, що має місце статистично значущий зворотній кореляційний зв’язок між рівнем професійного вигорання та рівнем психологічного благополуччя педагога: коефіцієнт кореляції Пірсона rxy=-0,356 (Р<0,05).

Ці результати підтверджують наше припущення про наявність статистично значущих зв’язків між рівнем професійного вигорання та рівнем адаптивного потенціалу і психологічного благополуччя. Наступний етап дослідження потребує встановлення кореляційних зв’язків між рівнем професійного вигорання та конструктами психологічного благополуччя (автономність, самоприйняття, наявність мети у житті, екологічна майстерність, особистісне зростання, позитивні відносини з іншими людьми).

Література:

1. Грисенко Н. В. Новий підхід до попередження емоційного вигорання педагога у світлі ідей позитивної психології/ Н. В. Грисенко, Е. Л. Носенко// Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Психологія. – Д.: ДНУ, 2010. – Вип.16. – С.29 – 39.

2.Зайчикова Т. В. Соціально-психологічні детермінанти синдрому «професійного вигорання» у вчителів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук/ Т. В. Зайчикова. – К., 2005. - 20 с.

3. Мельник Ю. И. Психология здоровья/ Ю. В. Мельник // Журнал практ. психолога. – 2000. - №3. – С. 11 – 14.

4. Полякова О. Б. Психогигиена и профилактика профессиональных деформаций личности/ О. Б. Полякова. – М.: НОУ ВПО Московский психолого-социальний институт, 2008. – 304 с.