д.е.н. Юшин С.О., Брусенко М.А.

ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА

У КООРДИНАТАХ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ

Указ Президента України (№ 810, 1998 р.) наголосив на тому, що існуюча в Україні система державного управління залишається в цілому неефективною, вона еклектично поєднує як інститути, що дісталися у спадок від радянської доби, так і нові інститути, що сформувалися у період незалежності України. Ця система є внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і відірваною від людей, внаслідок чого існуюче державне управління стало гальмом у проведенні соціально-економічних і політичних реформ. По суті, даний Указ поставив перед системою державного регулювання проблему якісних зрушень.

Проте констатація (усвідомлення) необхідності якісних змін ще не є тою гарантією, яка забезпечить самі ці зміни. Наприклад, Концепція вдосконалення державного регулювання господарської діяльності, затверджена у 2007 р. Указом Президента України № 816, знову ж таки виходить з того, що в останні роки системного (!!!) характеру набуває процес накопичення проблем у сфері формування і реалізації регуляторної політики, а як наслідок – стримується розвиток господарської діяльності, а основні засоби державного регулювання господарської діяльності стають неефективними, що зумовлює необхідність їх перегляду. Надмірно ускладненою й неефективною також є система технічного регулювання. Державна політика у цій сфері не враховує прагнень України до членства у Світовій організації торгівлі (СОТ) та Європейському Союзі (ЄС). Рівень гармонізації національних стандартів з міжнародними та європейськими залишається надзвичайно низьким і сягає лише 25 %. Повільне реформування у цій сфері ускладнює шлях інтеграції України у світовий економічний простір.

Як бачимо, з перервою у 9 років два Укази Президента України свідчать про наявність системної кризи в державному регулюванні, і що без істотних зрушень у якості цього регулювання марними є будь-які очікування отримання Україною ефекту від участі у СОТ чи швидкого входження до складу країн ЄС.

У теоретичному плані, проблему рівня якості у системі взагалі, та якості управління зокрема, досліджували майже усі видатні мислителі. Аристотель у свій час дійшов висновку, що, по-перше, зміна у кількості і зміна у якості – не одне і теж, по-друге, кількість це те, що є подільним на складові частини, по-третє, якість – це видова відміна сутності, або ж стан того, що рухається та різниця у русі, по-четверте, єдине є мірою усіх речей, по-п’яте, міра завжди однорідна з тим, що вимірюється [1, с.137, 164, 165, 166, 254, 255]. Гегель дає свою трактовку якості – невизначеність певного буття по відношенню до буття взагалі, кордон (межа); у такому розумінні ідеальність визначена ним як якість нескінченності [2, с.139, 172, 216]. Тому вирішення принципових питань щодо адаптації вітчизняної системи державного регулювання до міжнародних вимог необхідно, перш за все, зорієнтувати у сферу впровадження управління якістю.

Програма запровадження системи управління якістю в органах виконавчої влади (постанова Кабінету Міністрів України № 614 від 11.05.2006 р.) виходить з того, що система управління якістю (СУЯ), яка створена відповідно до міжнародного стандарту ISO 9001: 2000, вже ефективно функціонує в органах державного управління більшості держав – членів ЄС. Крім того, в Японії СУЯ запроваджена майже у 90 % муніципальних органів. В Україні така робота розпочата. Першим з органів виконавчої влади (ОВВ) в Україні, що успішно запровадив СУЯ відповідно до сукупності вимог ДСТУ ISO 9001-2001, стала Головдержслужба, а серед органів місцевого самоврядування – це виконавчі комітети таких міських рад як Бердянська (Запорізька область) та Комсомольська (Полтавська область). У процесі інтеграції України до ЄС необхідно реформувати систему державного управління, а ефективним засобом цього є запровадження СУЯ в ОВВ відповідно до вимог ДСТУ ISO 9001-2001.

Світовий досвід незаперечно довів, що ефективність впровадження будь-яких зовнішніх систем, які у країні свого походження були супер-ефективними, досягається у країні-реципієнті тільки за умови ретельної підготовки. Першим кроком такої підготовки є вивчення ретроспективи і проведення аналізу стану системи державного регулювання за період, що передував змінам (рисунок 1).

Рис.1. Еволюція правового простору впровадження у державне

регулювання принципів системи управління якістю

Програма запровадження системи управління якістю в органах виконавчої влади (постанова Кабінету Міністрів України № 614 від 11.05.2006 р.) повинна здійснюватися двома етапами. На першому етапі (до 2010 р.) передбачається впровадження СУЯ в центральних апаратах міністерств, інших ЦОВВ, апаратах ОДА. На цьому етапі його організатори мають: забезпечити ОВВ методичними рекомендаціями та інформаційними матеріалами щодо запровадження СУЯ відповідно до вимог ДСТУ ISO 9001-2001; визначити з числа керівників міністерств (ЦОВВ, ОДА) головних уповноважених з питань запровадження та забезпечення функціонування СУЯ та організувати їх навчання; організувати навчання працівників міністерств, інших ЦОВВ, ОДА з питань запровадження та функціонування СУЯ; розробити плани заходів щодо запровадження та забезпечення функціонування СУЯ в ОВВ; визначити перелік послуг, що надаються ОВВ, та процесів надання таких послуг; розробити документацію та забезпечити запровадження СУЯ в ОВВ; визначити аудиторів для оцінювання результатів запровадження СУЯ в ОВВ; забезпечити проведення: внутрішнього аудиту (періодичне оцінювання результатів запровадження СУЯ); аудиту перед-сертифікаційного (оцінювання результатів запровадження СУЯ перед проведенням сертифікаційного аудиту); сертифікаційного аудиту (оцінювання результатів запровадження СУЯ для видачі ОВВ сертифіката, який підтверджує виконання вимог ДСТУ ISO 9001-2001). На другому етапі (починаючи з 2009 р.) передбачається запровадження та забезпечення функціонування СУЯ в територіальних органах міністерств (ЦОВВ, ОДА), а також РДА. Заходи з виконання Програми на обох етапах здійснюються у однаковій послідовності.

Безумовно, що особливе місце у вищезгаданому процесі займає підготовка управлінських кадрів, які повинні не механічно трансплантувати стандарти ISO у практику своєї діяльності, а послідовно перетворювати загальні засади цієї діяльності на стандартизовані у відповідності з міжнародними вимогами. Тобто кожен керівник і виконавець аграрного сектора має чітко розуміти і виконувати елементарні дії та вимоги, які пов’язані із впровадженням СУЯ в регулювання економіки, залучаючи до цього ще й відповідні галузеві стандарти (рисунок 2).

Рис.2. Принципова схема впровадження системи управління якості у

державне регулювання аграрного сектора на основі стандартів ДСТУ/ISO

Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» (№ 2982, 2005 р.) наголошує на актуалізації підвищення рівня менеджменту в організації аграрної господарської діяльності, вдосконалення державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, посилення державної підтримки створення та функціонування системи сільськогосподарського дорадництва і ринку консультативних послуг; захисту прав споживачів шляхом удосконалення державного контролю якості і безпеки продовольчих товарів, гармонізація національних стандартів з міжнародними, зокрема стандартами ЄС. Реформування системи органів виконавчої влади, що задіяні у державному регулюванні аграрного сектору, повинно здійснюватися шляхом: перегляду та чіткого розмежування їх повноважень і запровадження прямої підпорядкованості починаючи з районного рівня, наближення її до стандартів ЄС; розроблення та впровадження з урахуванням положень загальнодержавних програм регіональних програм розвитку аграрного сектору; спрямування діяльності органів виконавчої влади на посилення стратегічного аналізу, прогнозування та моніторингу, інспекційних і контрольних функцій.

Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року (постанова Кабінету Міністрів України № 1158, 2007 р.) орієнтована на: удосконалення законодавчої та методичної бази у сфері здійснення контролю за якістю продукції, удосконалення системи контролю за виконанням вимог нормативних документів виробниками – технічних регламентів, пов'язаних з якістю продукції, вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів; зміни ролі держави та операторів ринку щодо забезпечення безпечності харчових продуктів за європейськими принципами. Удосконалення системи управління в АСЕ передбачає: аналіз проблемних сегментів управління, які перешкоджають формуванню та здійсненню найбільш ефективної державної аграрної політики у довгостроковий період; концептуальне визначення та моделювання стратегії трансформаційного розвитку агропромислового потенціалу України на основі інноваційних управлінських інструментів; забезпечення підготовки до започаткування одного з пріоритетних векторів реалізації державної аграрної політики на найближчі 7-10 років - цільового проекту реформування системи управління агропромисловим потенціалом України з метою формування конкурентоспроможного агроіндустріального комплексу; формування науково-методичної, інституціональної, нормативно-технологічної, а також нормативно-правової та професійної бази з метою створення системи інформаційного забезпечення управління АСЕ, що повно відповідає міжнародним стандартам; цільове, структурне, функціональне, нормативно-правове доведення діяльності Мінагрополітики у відповідність з вимогами часу, державною стратегією соціально-економічного розвитку та завданнями Програми. Основні критерії, що повинні забезпечити перехід до якісно нової сучасної системи управління, передбачають: створення конкурентоспроможної системи управління АСЕ, яка відповідає міжнародним стандартам менеджменту та вимогам СОТ і директив ЄС; інноваційну модернізацію підготовки і використання управлінських кадрів із застосуванням прогресивних методів нормування, регламентації, оцінки і стимулювання їх праці, забезпечення прозорого і захищеного законодавством кар'єрного просування керівників на державній службі; реалізацію до кінця 2008 р. проекту «Розробка моделі та інструментів проведення адміністративно-управлінської реформи в аграрному секторі» як окремої бюджетної програми.

Висновки: усе вищенаведене дає підстави стверджувати наступне:

● чинний рівень досконалості системи державного регулювання економіки України не відповідає національним потребам та вимогам міжнародних норм;

● вагомим фактором вдосконалення державного регулювання є адаптація його до визнаної у розвиненими країнами світу системи управління якістю;

● впровадження системи управління якістю у аграрний сектор економіки має узгоджуватися із сукупністю стандартів і норм, які притаманні цій галузі.

Література.

1. Аристотель. Метафизика. / Аристотель. Соч. в 4-х томах. Т.1. – М.: Мисль, 1976. – С.63-368.

2. Гегель, Георг Вільгельм Фридрих. Наука логики. В 3-х томах. Т.1. – М.: Мисль, 1970. – 501 с.