Зяткевич О.О.

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту

Теоретичні аспекти обліку витрат на виробництво продукції та шляхи їх зниження

Зміни, які відбулися при реформуванні бухгалтерського обліку в Україні передбачають новий порядок відображення і підрахунку витрат виробництва. Це стосується як прямих витрат, так і непрямих витрат, які пов’язані з організацією діяльності та керівництвом центрами відповідальності підприємства. У вітчизняній методології обліку нині непрямим витратам і зокрема питанню їх розподілу приділяється особлива увага. Це зумовлено в основному дією двох факторів: формування в Україні ринкових відносин, яке призведе до зміни обсягів виробництва і завантаженням виробничих потужностей, а значить зміні накладних витрат на одиницю продукції, а також зростанням питомої ваги непрямих витрат у загальній сумі витрат виробництва.

В системі управління важливе місце належить саме управлінню витратами. Наявність витрат зумовлена тим, що ресурси є обмеженими та можуть використовуватися за різним призначенням.

Фінансовий та управлінський облік, будучи по суті механізмом керування виробничою діяльністю підприємства, орієнтований на одержання прибутку. У процесі реалізації цієї мети важливе місце належить керуванню витратами. Інформація, необхідна для контролю і керування формується при калькулюванні собівартості продукції. При плануванні і калькулюванні собівартості продукції важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляції (характером виникнення і призначенням). Елементи витрат за економічним змістом є однорідними. Витрати, які утворюють елемент собівартості, включають витрати незалежно від специфіки виробництва продукції.

В бухгалтерському обліку витрати групують за економічними елементами та калькуляційними статтями. Вивчення витрат підприємства закладає основу найважливішого комплексу практичних економічних знань, необхідних кожному спеціалісту.

На підприємствах в процесі господарювання можуть виникати витрати щодо вартості використаних виробничих запасів, оплати праці працівників, здійснених соціальних заходів, зносу необоротних матеріальних і нематеріальних активів. Національні бухгалтерські стандарти визначають витрати підприємства як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу. Витрати підприємства на рівні виробничих структурних підрозділів виступають у формі виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

Групування витрат за економічними елементами здійснюється у всіх галузях народного господарства, що в свою чергу дає можливість встановити потребу в основних та оборотних засобах та проконтролювати, скільки і яких засобів витрачено незалежно від того, де вони вироблені і на які цілі використані. Таке групування використовується для складання кошторису виробництва. У свою чергу, складання кошторису допомагає пов'язати план по собівартості з іншими розділами плану, визначити завдання по зниженню собівартості продукції, а також порівняти рівень витрат на різних підприємствах і розробити міжгалузевий баланс, необхідний для планування цін, що напряму впливає на кінцевий результат діяльності підприємства. У зв'язку з цим тема організації обліку витрат на виробництво продукції та шляхи їх зниження являється дуже актуальною.

Методи зниження витрат виробництва виділяються й аналізуються по двох напрямках: по джерелах і по чинниках. Джерела — це витрати за рахунок економії яких можуть бути знижені витрати виробництва. Чинники — це техніко-економічні у мови, під впливом яких змінюються витрати. Основними джерелами зниження витрат виробництва і реалізації продукції є: зниження витрат сировини, матеріалів, палива й енергії на одиницю продукції: зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції, зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції: скорочення адміністративно-управлінських витрат: ліквідація непродуктивних витрат і втрат. Враховуючи важливість рівня витрат для виробничої та іншої діяльності, їх формуванням слід управляти, у тому числі планувати за місцями та видами. Планування витрат за місцями здійснюється для контролю за їх формуванням та для організації відповідальності за досягнутий рівень витрачання через порівняння фактичної й планової величин. Цей аспект планування витрат стосується безпосередньо підрозділів підприємства, які з точки зору центрального апарату управління підприємством є концентрованими місцями витрат і Центрами відповідальності за їх рівень. Планування витрат за їх видами, тобто однорідними економічними елементами, показує ресурсний аспект витрат, що має важливе значення для аналізу собівартості продукції і виявлення резервів її зниження. До однорідних видів витрат (економічних елементів) належать матеріальні витрати, заробітна плата, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування на відшкодування зносу основних засобів, амортизаційні відрахування на відшкодування зносу нематеріальних активів, інші витрати. Це загальна номенклатура елементів витрат, властива всім рівням управління на підприємстві. В окремих підрозділах у їх складі є певна специфіка. Так, у більшості підрозділів відсутній такий елемент як амортизація нематеріальних активів, до складу витрат внутрішньо коопераційних виробничих підрозділів уводиться додатковий елемент — послуги власних підрозділів (ремонтного, інструментального, транспортного цехів тощо). Планування витрат за носіями дає змогу визначити собівартість окремих видів продукції підрозділів, що є необхідною умовою організації внутрішньо економічних відносин між ними, визначення рентабельності виробів підприємства й обґрунтування його цінової політики.

Повний перехід до автоматизованої форми бухгалтерського обліку дасть можливість більш ефективно керувати підприємством, слідкувати за виробничим процесом, регулювати виробничі витрати підприємства. Це дасть змогу знизити матеріальні витрати на виробництво, а цим самим і собівартість виробленої продукції.

Література:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати". Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318.

2. Микитюк Л. Деякі аспекти системного підходу до вивчення витрат //Економіст. –2006.

3. Стоян В. І. Проблеми методології обліку непрямих витрат // Фінанси України. – 1997.- №11. – с.30-37.

4. Юрченко К. Методика розподілу непрямих витрат виробництва // Вісник податкової служби України. – 2001. - №39. – с.59-63.