Экономические науки/6. Маркетинг и менеджмент

Стрельбіцька Н. Є.

Тернопільський національний економічний університет

Вплив інтеґрованої системи управління ризиками на вартість компанії

Проблемі формування інтеґрованої системи управління ризиками присвячені наукові праці великої кількості вчених: Т.Бартона, У. Шенкіра, П. Уокера, Х. Бена, К. Л. Кальпа, С. Воробьова, К. Балдіна, Ш. Курманова, Д. Камишева, Х. Майка, Н. Соколова, М. Маккарті, Т. Флінна, Т. Найджела, К. Ентоні, Ш. Курманов, А. Лобанова, А. Чугунова.

Поглибленим вивченням щодо впровадження та функціонування інтеґрованого ризик-менеджменту у різноманітних міжнародних компаніях займаються провідні науково-консалтингові компанії, такі як PriceWaterHouse Coopers, Protiviti, Ernst&Young, KPMG та Deloitte.

Однак проблема визначення впливу управління ризиками, зокрема інтеґрованого ризик-менеджменту, на вартість компанії залишається недостатньо дослідженою.

Беручи до уваги, що згідно з концепцією інтеґрованого ризик-менеджменту, ризик має як позитивний так і неґативний ефект, можемо визначити, наскільки ефективно здійснювали управління ризиками, як воно вплинуло на грошові потоки компанії, а отже, і на її вартість. [1]

Якщо за певний період у минулому ми визначили, з якою ймовірністю наставала та чи інша подія (ключові ризики):

, (1.1)

де - імовірність настання події У;

- кількість настання певної події (У) за певний проміжок часу в минулому;

- загальна кількість подій за певний проміжок часу в минулому.

та середнє значення їх наслідків за певний період у минулому (+/-), ми можемо визначити загальний результат цих подій за певний проміжок часу в минулому, тобто, наскільки ефективно здійснювали управління ризиками компанії, а отже, чи давно воно додаткові надходження, чи заподіювало збитки:

, (1.2)

де - середнє значення наслідків за певний період у минулому (+/-).

У результаті ми отримаємо суму наслідків ризикових подій, що показують, чи управління ризиками здійснювали ефективно, позитивно чи неґативно вони позначилися на грошових потоках компанії, тобто, як вони вплинули на її вартість. Так, якщо має неґативне значення, то в підсумку управління ризиками було неефективним, а вартість компанії зменшилася через втрату коштів; якщо позитивне, то ризиками управляли ефективно, а вартість компанії збільшилася.

Для оцінки впливу ризик-менеджменту на вартість компанії, можна застосувати модель конкурентного потенціалу компанії, яка має наступний вигляд: [2, c. 43-45]

_{, (1.3)}

Модель побудована з урахуванням методу дисконтування грошових потоків компанії з фіксацією залишкової вартості на кінець проміжку планування, зменшеної на величину довготермінової заборгованості.

Вибір даної моделі обумовлений тим, що вона містить зважене кількісне вираження впливу всіх факторів. Адже грошовий потік компанії є результатом складного та різнобічного взаємовпливу факторів ризику – як кількісних (валютний курс), так і якісних (ризик персоналу), як зовнішніх (фінансові ризики), так і внутрішніх. Таким чином, дана модель уможливлює реалізування інтеґрованості підходу до управління ризиками та визначити їх вплив на вартість компанії.

Також для оцінки ефективності управління ризиками компанія може використовувати розрахунок економічного ефекту (EVA) та ефективності (RAROC) з урахуванням ризику. Концепцію економічної доданої вартості (economic value added – EVA), що претендує на роль нової методології корпоративного управління у сучасному світі, запропонувала американська консультаційна компанія Stern Stewart & Co. на початку 1990-х років.

Економічна додана вартість – це величина прибутку в грошовому вираженні, отриману понад певний необхідний дохід на залучений капітал. Підприємство отримуватиме позитивний економічний прибуток тільки у тому випадку, якщо чистий прибуток від його діяльності перевищує той рівень, який воно могло б отримати за іншими (альтернативними) варіантами вкладень.

Із позиції інтеґрованого ризик-менеджменту в масштабі підприємства головна мета стратегічного планування та управління полягає у забезпеченні однакового (прийнятного) рівня ризику для всієї компанії в цілому при тому, що різні напрямки діяльності можуть істотно відрізнятись як за масштабом операцій, так і за профілем ризику. Тому для “вирівнювання” напрямків бізнесу за рівнем ризику може потребувати різну кількість капіталу. Порівняння напрямків бізнесу тільки на основі обсягів чи темпів зростання отриманого прибутку іґнорує як відмінності у розмірі використовуваного капіталу, так і те, що акціонери можуть вимагати диференційовані ставки дохідності залежно від ризику своїх вкладень. Унаслідок цього стратегічні рішення про розподіл ресурсів при входженні чи виході з бізнесу тощо приймають, як правило, на основі порівняння варіантів різниці між очікуваною рентабельністю капіталу (return on equity – ROE) та певною нормою рентабельності (hurdle rate of return), рівної вартості залученого капіталу з урахуванням ризику. Відповідно, фінансують тільки ті проекти чи напрямки діяльності, які характерні позитивною різницею, тобто забезпечують надприбуток. [3, c. 535-572]

Окрім того, показник економічної доданої вартості можна використовувати як інструменту оцінки інвестиційної привабливості компанії-емітента замість таких традиційних коефіцієнтів, як відношення ціни до прибутку на одну акцію (price/earnings ratio – P/E) тощо. Ринкова вартість акцій компанії має дорівнювати балансованій вартості власних засобів плюс поточна вартість очікуваного в майбутньому чистого прибутку. Останнє може мати як позитивне, так і негативне значення, залежно від здатності компанії давати прибуток понад вартість капіталу з урахуванням ризику. Даний підхід, як і інші методи фундаментального аналізу, не позбавлені суб’єктивізму в оцінках майбутнього прибутку і часу, протягом якого компанія зможе зберігати конкурентні переваги.

Метод оцінки фінансового ризику та потреби у капіталі на рівні окремих напрямків бізнесу, що отримав назву “скориґований на ризик рентабельності капіталу” (risk-adjusted return on capital – RAROC), уперше розробив інвестиційний банк Banker’s Trust у кінці 1970-х років. На основі даного показника виникли такі його модифікації, як рентабельність капіталу, скориґована на ризик (return on risk-adjusted capital – RORAC), та скориґована на ризик рентабельність капіталу, розрахованого з урахуванням ризику (risk-adjusted return on risk adjusted capital – RARORAC). Усі ці коефіцієнти належать до класу так званих “показників оцінки результатів із урахуванням ризику” (risk-adjusted performance measures – RAPM), які значно поширені у фінансовому секторі як міри економічної ефективності, що враховують ризик. На відміну від економічної доданої вартості – абсолютної (грошової) величини, яка є оцінкою економічного ефекту, – відносні показники RAPM зіставні й, отже, можуть слугувати критерієм розподілу капіталу між різними за величиною та структурі портфелями, підрозділами і напрямками діяльності, а також інструментом мотивації керівного персоналу в системах матеріального заохочення.

Принцип, що служить основою RAROC, полягає у тому, що проекти, яким характерний більший сукупний ризик, мають давати і більшу чисту дохідність порівняно з проектами з меншим ризиком. Це означає, що оцінювати рентабельність напрямку бізнесу чи підрозділу (окремої операції, продукту, клієнта тощо) та ціноутворення їх продуктів і послуг слід з урахуванням не тільки явних витрат, що містять вартість кредитних ресурсів, безвідсоткові витрати і премію за ризик, яка відображає очікувані втрати, а й неявні витрати – вартість задіяного капіталу, призначеного для покриття непередбачених втрат унаслідок усіх видів ризику.

Як і концепція економічної доданої вартості, метод RAROC ґрунтований на важливому припущенні, що програмовану вартість капіталу, залученого на кожному напрямку діяльності, розраховують на основі однієї і тієї самої норми рентабельності капіталу для всього банку. Для того, щоби “вирівняти” всі напрямки бізнесу за ризиком інвестування капіталу за його незмінної “ціні”, необхідно розподілити капітал між ними так, щоби ризикованіші напрямки отримали й більше капіталу. Це дасть змогу зрівняти їх між собою за рівнем рентабельності з урахуванням ризику і приймати відповідні стратегічні рішення. Головна проблема, таким чином, полягає у виборі оптимальної міри ризику, керуючись якою, можна було б розподіляти капітал без істотних похибок (відхилень). У методі RAROC як таку міру ризику використовують імовірну оцінку сукупного економічного ризику для кожного напрямку діяльності, яка враховує його кореляцію з ризиком банківського портфеля.

Метод RAROC можна успішно використовувати на рівні окремих напрямків бізнесу: 1) розміщення наявного капіталу між напрямками діяльності; 2) оцінка ефективності роботи окремих підрозділів шляхом порівняння RAROC з єдиною для всіх напрямків граничною нормою рентабельності та їх ранжування за ступенем інвестиційної привабливості; 3) матеріальне заохочення керівників підрозділів. [3, c. 535-572]

Вибір того чи іншого методу оцінки впливу ефективного управління ризиками на вартість компанії залежить від цілей і завдань компанії.

Література

1. The Institute of Risk Management (IRM),The Association of Insurance and Risk Managers (AIRMIC) and ALARM The National Forum for Risk Management in the Public Sector. The Risk Management Standard – 2002 - www.theirm.org/publications/documents/Risk_Management_Standard_030820.pdf -

2. Курмашов Ш. Интегрированное управление рисками как инструмент обеспечения стратегической конкурентоспособности промышленной корпорации. [Электронный ресурс]: Дис. канд. экон. наук : 08.00.05 .-М.: РГБ, 2005 (Из фондов Российской Государственной Библиотеки) (43-45)

3. Энциклопедия финансового риск-менеджмента / Под ред. А.А. Лобанова и А.В. Чугунова. – М.: Альпина Паблишер, 2003. – 786 с. (535-572)