Економічні науки /15. Державне регулювання економіки

Кушнір К.О.

Донецький державний університет управління, Україна

Напрямки державного регулювання та контролю якості банківських послуг в Україні

Становлення конкурентоздатної економіки в сучасних умовах неможливо без забезпечення високого рівня стійкості банківської системи, що сприяє прискоренню руху капіталу, стимулюванню інвестиційної діяльності, задоволенню фінансових потреб населення. При цьому в умовах збільшення нестабільності економічних процесів привертає увагу категорія якості банківських послуг у контексті збереження контрольних параметрів, що визначають стійкість як банківської системи, так і національної економіки в цілому.

Дослідження поняття «банківська послуга» дозволило зробити висновок про відсутність єдиної думки і підходів до цього визначення. Незважаючи на велику кількість робіт, присвячених проблематиці банківських послуг, залишається розповсюдженим неоднозначне тлумачення понять «банківський продукт», «банківська операція», «банківська послуга» і немає їх чіткого розмежування. У рамках дослідження державного регулювання на контролю якості банківських послуг під банківською послугою доцільно розуміти одну чи кілька операцій банку, що задовольняють визначену потребу клієнта.

На основі аналізу сутності «банківської послуги» можна запропонувати підхід до аналізу й оцінки якості банківських послуг, метою якого є виділення складових елементів послуги, що є об'єктом зовнішнього і внутрішнього регулювання.

Процес надання банківської послуги розділений на основні елементи, оцінка яких є значимою при визначенні її якості. Ці елементи включають 2 об'єкти і 2 основних процеси: банк, послуга, процес придбання послуги, процес споживання послуги. Поелементний підхід до оцінки якості банківських послуг дозволяє виділити критерії, значимі для споживача у відношенні кожного з елементів. Ця схема, за аналогією з розповсюдженою методикою SERVQUAL (servіce qualіty - якість послуги), дозволяє оцінити рівень присутності кожного критерію в певній банківській послузі. Зазначений підхід може також бути методологічною основою для конкурентного позиціонування банків за критерієм «ціни – якості» послуг, що надаються. Інтегральний показник якості послуги визначається, як правило, у вигляді зваженої оцінки значимості кожного з перерахованих критеріїв для споживачів і присутності цих критеріїв у конкретному виді банківських послуг.

На основі запропонованої методики аналізу якості банківської послуги, можна сформулювати наступні напрямки державного регулювання:

елемент «банк»: контроль і регулювання стійкості комерційних банків; контроль безпеки клієнтів у процесі використання банківських послуг;

елемент «послуга»: стимулювання еластичності (адаптивності) банківських послуг до зміни зовнішнього середовища, що здійснюється в рамках заходів анти-циклічного регулювання економіки;

процес придбання послуги: контроль і регулювання стандартів навчання персоналу, що впливає на критерій професіоналізму при наданні послуг; контроль критерію чесності обслуговування клієнтів, що здійснюється шляхом аналізу відповідності рекламної діяльності банку і реального змісту послуг, що надаються;

процес споживання: контроль і регулювання критерію безпеки проведених поточних фінансових операцій, особливо електронного банкинга.

Основними цілями, що переслідує банк у процесі регулювання якості послуг, є: 1) одержання прибутку і 2) задоволення потреб споживачів. Обидві зазначені цілі є складовими конкурентоздатності банку.

Цілі держави в процесі регулювання якості банківських послуг, включають: 1) забезпечення стійкості банківської системи країни в цілому; і 2) захист інтересів громадян - споживачів банківських послуг.

Тому для держави основним параметром регулювання якості банківських послуг є забезпечення стійкості банку.

З погляду системного підходу, банк, виходячи з його сутності, є системою хитливою, котра може знаходитися в стані динамічної рівноваги тільки за умови своєчасної адаптації до параметрів зовнішнього середовища. Тому «стійкість банку» є поняттям відносним і характеризує, по суті, такий ступінь нестійкості цієї фінансової установи, що дозволяє йому виконувати свої функції при заданих параметрах зовнішнього середовища - глобальної і національної економіки.

У самому загальному змісті, стійкість - це характеристика показника системи, що залишається незмінним в динаміці - з урахуванням зовнішніх і внутрішніх впливів. Тому є сенс говорити про динамічну стійкість складних відкритих систем. При оцінці стійкості банку проблема полягає в тому, який показник чи комплекс показників вибрати. Логіка адаптації системи до впливів зовнішнього середовища передбачає, що при зміні зовнішніх умов вага чи значимість того чи іншого показника також змінюються. Отже, система оцінки стійкості комерційних банків повинна також бути адаптивною до зовнішніх умов.

Щодо напрямків державного регулювання і контролю якості банківських послуг, то в цьому контексті слід враховувати декілька теоретичних положень.

Так, процес регулювання якості банківських послуг у кожному окремому випадку має економічні передумови. Найбільш значима, узагальнена характеристика національної економічної системи складається у визначенні фази економічного циклу, що дає можливість прогнозування її динаміки і, на цій основі, виявлення оптимального напрямку регулювання банківської діяльності в цілому і банківських послугах зокрема.

Первинна група факторів, що визначає економічну динаміку, характеризується організацією і поточним станом реального сектора національної економіки.

Друга група факторів «грошово-кредитна система» визначається як сукупність заходів в області грошового обігу і кредиту, що здійснюються безпосередньо фінансовими організаціями і впливають на динаміку економічного циклу.

І, нарешті, державне регулювання економіки як третя група факторів, що визначають динаміку економічного циклу, передбачає як анти-циклічні заходи, так і економічну політику уряду, що впливає на реальний сектор економіки, а також регулює грошово-кредитні відносини.

Оцінка впливу трьох зазначених груп факторів на економічну динаміку дає можливість визначити стан національної економіки і на цій основі сформулювати, у тому числі, напрямки державного регулювання якості банківських послуг.

Аналіз факторів, що визначають динаміку економічного циклу, проведений для України, дозволив зробити наступні висновки:

Група факторів, що представляє реальний сектор економіки, характеризується експортно-орієнтованою, сировинною галузевою структурою економіки, нерозвиненістю внутрішнього споживчого ринку, низькою продуктивністю праці, уповільненням темпів зростання через збільшення вартості сировинних ресурсів.

Друга група факторів, що представляє собою вплив грошово-кредитної системи на динаміку економічного циклу, характеризувалася залученням закордонних кредитних ресурсів, зростанням обсягів кредитування - споживчих кредитів фізичних осіб, довгострокової іпотеки; стимулюванням споживчого попиту.

І, нарешті, третя група факторів - державне регулювання полягає в наступному. У відповідь на сформовану ситуацію були початі спроби таргетування інфляції, проведення політики «дорогих» грошей. При цьому вплив державного регулювання на реальний сектор економіки як базову складову економічної динаміки, є недостатнім. Зокрема, на сучасному етапі можна відзначити недостатню кількість ефективних державних програм розвитку реального сектора економіки.

У цілому, можна констатувати, що в цей час спостерігається межа розвитку економіки при існуючій галузевій структурі і технологічному укладі; банківська система, орієнтована на зовнішні кредитні ресурси, також вичерпує межу своєї міцності, що потребує від держави діючих регулюючих заходів для подолання потенційно можливих кризових явищ в економіці.

Якщо для аналізу сформованої ситуації в економіці України застосувати класичну модель кругообігу грошових потоків і продуктів, то стане очевидним, що в період росту банківських кредитів модель кругообігу працювала в зворотному напрямку. При цьому в якості донора виступала іноземна економіка і вільні кредитні ресурси.

Банки, використовуючи позикові кредитні ресурси, стимулювали зростання споживчого кредитування. Зростання споживчого кредитування стимулювало витрати на споживання домогосподарств, що реалізовувалися, у більшому ступені, за рахунок імпортних товарів. В сфері кредитування юридичних осіб найбільший обсяг кредитів традиційно одержує торгівля, здатна забезпечити зростаючі потреби населення.

Таким чином, недальновидна політика суб'єктів фінансового ринку, які стимулювали споживчі кредити без збільшення інвестицій у реальний сектор економіки, спрямованих на підвищення продуктивності праці і конкурентоздатності товарів і послуг, що виробляються, привела до «перегріву» ринку продуктів, на якому актуалізувалися інфляційні процеси, обумовлені підвищеним попитом і вільною грошовою масою.

Державне втручання в процес регулювання зупинило потік споживчих кредитів для населення, що дало можливість знизити темпи зростання інфляції. Проте, відсутність уваги до продуктивності реального сектора економіки, до стимулювання конкуренції на внутрішніх ринках, в остаточному підсумку, знову відіб’ється у зниженні споживчих витрат домогосподарств і в неможливості задоволення основних потреб. Крім того, економічна система країни стає недостатньо адаптивною до коливань на ринках ресурсів у короткостроковому періоді, тому що істотне подорожчання цін на нафту і природній газ може знизити конкурентоздатність виробленої продукції, зокрема, експорту. Усе це, в остаточному підсумку, буде мати наслідки для показників темпів економічного зростання і, відповідно, - для пріоритетів агентів фінансового ринку: якщо в періоди економічного підйому вигідними є інвестиції з метою збільшити наявний капітал, то в періоди спаду - актуалізується завдання його збереження.

Таким чином, баланс фінансового ринку може бути забезпечений як за рахунок кредитування економічних суб'єктів (кредити на підвищення технологічного рівня виробництв), так і за рахунок залучення депозитів домогосподарств. Перший напрямок забезпечить розвиток внутрішнього товарного ринку, а другий - дозволить зберегти баланс коштів, що знаходяться в обігу. В даному контексті, діяльність банків повинна бути спрямована на: 1) залучення депозитів і їх страхування; 2) жорсткість системи оцінки кредитних ризиків.

У цьому зв'язку державний контроль і регулювання якості банківських послуг передбачає: 1) зі збільшенням обсягів депозитів - впровадження заходів щодо страхування депозитів населення; 2) зі збільшенням ризиків неповернення кредитів і необхідністю реструктуризації економіки - впровадження заходів щодо стимулювання окремих галузей економіки, галузей пріоритетного розвитку.

Зміна акцентів у діяльності фінансових установ, на першому етапі відіб'ється на їх прибутковості, у той же час це дозволить за рахунок поліпшення кредитного портфеля забезпечити стійкість у довгостроковій перспективі. Виходячи з цього, оцінка стійкості банків повинна бути скоригована з урахуванням стану національної і світової економіки.

Дослідження варіантів страхування депозитів у закордонних країнах і в Україні дозволило визначити, що найбільш вдалою в період економічної нестабільності є міжбанківська диверсифікація депозитів, тому що вона дозволяє розподілити суму внеску з урахуванням гарантії повернення внесків фізичних осіб.

Виходячи з вищевикладеного, слід запропонувати три варіанти організації банківських послуг, що сприяють диверсифікованості депозитів:

1 варіант: організація диверсифікації депозитів реалізується шляхом формування фінансової організації - депозитного центру. Депозитний центр може мати мережну структуру і бути максимально близьким до споживача в процесі обслуговування. Центр дозволяє клієнту розподілити депозит по різних банках у пропорції, прийнятної для клієнта, з максимізацією вигоди і мінімізацією ризику вкладень. При цьому, сума депозиту в кожний з банків, з метою мінімізації ризику, не повинна перевищувати 50000 грн., включаючи відсотки, тому що саме ця сума є гарантією Фонду страхування вкладів фізичних осіб у випадку банкрутства банку.

2 варіант: організація депозитного центру по другому варіанту передбачає можливість формування групою банків об'єднання, представленого депозитними центрами, які у рівних частках перерозподіляють депозити між банками.

В цьому випадку існує можливість зниження вартості послуги, у порівнянні з першим варіантом, а, з іншого боку, перелік банків, що входять в асоціацію, може бути обмежений. Особливістю надання послуги по цьому типу є також неможливість вибору клієнтом як банків, так і сум депозитів, що розташовуються у кожному з них.

3 варіант: організація депозитних центрів не як самостійних організацій, а як структурних підрозділів банків, що надають послуги своїм клієнтам по диверсифікації депозитів. Цей варіант є найбільш легким у відношенні організації і впровадження в практику банківської діяльності, проте у якості його слабкої сторони слід визначити слабку мотивацію персоналу окремого банку у перерозподілі депозитів клієнтів в банки-конкуренти.

Зазначені варіанти організації послуги по диверсифікації банківських депозитів можуть використовуватися паралельно. При цьому, впровадження цих підходів потребує як державного регулювання незалежних фінансових організацій, так і більш сучасних технологій перерахування грошей, що прискорюють процес проведення фінансових трансакцій.

Правові аспекти регулювання якості банківських послуг можуть бути врегульовані відповідно до закону України «Про банки і банківську діяльність», в якому відзначається, що банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України. Для цілей страхування депозитів, найбільш придатними є такі об'єднання як фінансові холдингові групи, а також банківські корпорації.

Структура банківської системи України передбачає можливість впровадження всіх приведених організаційних варіантів страхування депозитів. Зокрема, банківська система України включає 10 банків, активи яких складають близько 50% усіх її активів. Виходячи з цього, ці банки можуть самостійно формувати систему страхування депозитів. Для інших банків, частка активів яких невелика пропонується формування об'єднань, що дозволяють знизити ризики депозитів населення, по вищенаведеним варіантам.

Література:

1. Крухмаль О.В. Оцінка фінансової стійкості на підставі визначення критеріїв динамічної стабільної діяльності банку // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 9. — С 45—46.

2. Козьменко С.М. Стратегічний менеджмент банку / С.М.Козьменко, Ф.І.Шпиг, І.В.Волошко; навч. посіб. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2003. - 734 c.

3. Долан Э.Дж. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика / Пер. с англ. В.Лукашевича и др.; Под общ. ред. В.Лукашевича. – Л.: ПФК «Профико», 1991. – 448 с.

4. Україна в 2007 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку: Експертна доповідь. – К. : НІСД, 2007. – 264 с.

5. Шапран В. Иностранные дочки надежнее / Виталий Шапран, Роман Корнилюк // Эксперт. – 2008. - № 16(161). – С.74-80.