Экономические науки/6.Маркетинг и менеджмент.

К.е.н. Бутирська Ірина Валентинівна

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Інноваційна модель розвитку як фактор економічного зростання України

Сучасна макроекономічна модель економічного зростання базується на трьох визначальних чинниках – глобалізації економіки, впровадженні новітніх інноваційних технологій та посиленні конкурентної боротьби. Для України таке бачення проблеми піднімає низку актуальних питань, зокрема в сфері розробки інновацій, ефективності використання факторів виробництва, посилення спеціалізації і кооперації, що приводить до зміни форм виробничої діяльності.

Невід’ємною складовою ринкової економіки є загострення і посилення конкурентної боротьби. Залучення іноземних інвестицій є обов’язковою умовою підвищення конкурентоспроможності національних товаровиробників. Конкурентна боротьба сприяє тому, що суб’єкти економічної діяльності самі вибирають різні шляхи підвищення своєї конкурентоспроможності: або за рахунок зниження витрат на виробництво, або шляхом впровадження нових технологій. Перевагу, насамперед, мають ті виробники, які активно впроваджують нові технології та технологічні процеси. Саме це дозволяє їм адекватно реагувати на зміну попиту споживачів та випускати високоякісну конкурентоспроможну продукцію.

Сьогодні в Україні ми можемо констатувати відтворення четвертого технологічного укладу, який у розвинених країнах вичерпав себе ще в середині 70-х років ХХ століття (розвиток органічної хімії, полімерних матеріалів, автоперевезень, перехід на нафтове споживання), з конвульсивними намаганнями, більшою мірою зумовленими глобалізацією світового простору, перейти до п’ятого укладу (розвиток мікроелектроніки, телекомунікацій, гнучкої автоматизації, конструкційних матеріалів, авіаперевезень та споживання природного газу). І немає жодної підстави говорити про становлення шостого укладу (розвиток систем штучного інтелекту, біо- та космотехнологій, інтегрованих транспортних систем, безпечної ядерної енергетики),що нині робить свої перші кроки та буде домінувати в першій третині ХХІ сторіччя [1, с. 138].

Рушійними силами досягнення фази інформаційного суспільства є чинники інноваційного розвитку. Ці чинники в першу чергу пов’язані з широкомасштабним введенням в господарський обіг таких інтелектуальних ресурсів, як знання, кваліфікація людини, об’єкти інтелектуальної власності, передові технології. На базі досягнень НТП проводиться зміна технологічного способу виробництва в усіх його ланках, якісно змінюються структура економіки, характер економічного зростання, стиль та спосіб життя, система цінностей і мотивацій.

Проте непевна політика уряду України, відсутність довгострокової стратегії технологічного розвитку країни можуть призвести до того, що країна стане просто «сировинним простором» світової економіки. Щоб запобігти цьому, слід мобілізувати сили та віднайти можливість переломити своєрідну «стратегію наслідування» і стати інноваційним простором, у якому повноцінно функціонуватиме науково-технічний комплекс України.

Аналіз світових тенденцій економічного розвитку свідчить, що інноваційний шлях розвитку є найбільш перспективним як для окремих галузей, так і економіки в цілому. Він потребує створення системи оперативного пошуку, аналізу і відбору варіантів підвищення ефективності виробництва, прийнятих з огляду на зовнішні і внутрішні умови господарювання. У розвинутих країнах ріст економіки у першу чергу обумовлюється розробкою новітніх технологій, виробництвом високотехнологічних товарів і виходом з ними на світові ринки [2].

У 2003 році Уряд вніс на розгляд Президента України пропозиції щодо переходу до інноваційної моделі розвитку. Програма діяльності Уряду передбачає реалізацію низки заходів: упровадження державного замовлення на пріоритетні інновації; перебудову державного фінансування наукової сфери за принципом програмно-цільового планування; постійний моніторинг інноваційних процесів та оперативне реагування держави на особливості їх розвитку; створення системи фінансово- кредитного забезпечення інноваційної діяльності; створення баз даних для забезпечення вичерпною науково-технічною інформацією інвесторів, підприємств та органів влади; розширення міжнародного співробітництва в інноваційній та науково-технічній сфері.

Урядом і Верховною Радою розробляється також пакет законів, серед яких Закон «Про державне регулювання діяльності у галузі трансферу технологій», метою якого є передбачення не тільки цивілізованих шляхів передачі технологій, а й створення потужного джерела надходження коштів у наукову сферу від реалізації інновацій, на які дійсно є попит у виробничій сфері. Це той місток, який з єднає національну науку з реальним сектором економіки.

Отже, перехід до інноваційної моделі розвитку – один з пріоритетних напрямів розвитку економіки України – є ключовим чинником, що визначає перспективи розвитку наукового та інноваційного потенціалу країни в цілому. Оновлення техніки, розробка і впровадження нової продукції і технологій сприяють підвищенню конкурентноздатності підприємств, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а значить економічному зростанню. Проте в останні роки зменшується кількість підприємств, які здійснювали інноваційну діяльність.

Діяльність по створенню нового товару, особливо в умовах транзитивної економіки України, пов’язана з великими витратами та ризиком. Як свідчать статистичні дані, серед товарів широкого вжитку зазнають невдачі 40-80 % новинок, серед промислових товарів – 20%, на ринку послуг – 18 %. Однією з причин такого стану є той факт, що велика частка нововведень розробляється традиційно. Більшість інноваційних процесів підприємства скерована скоріше на вдосконалення існуючих продуктів, аніж на створення нових. У продукт вносять лише незначні зміни, пов’язані із запахом, розміром, дизайном, упаковкою тощо. Хоча очевидно, що лише дійсно оригінальна ідея забезпечить ринковий успіх новому товару, і не лише на внутрішньому ринку, але й на міжнародному [3].

Оцінюючи стан українських підприємств інноваційного спрямування, звернемо увагу на негативні тенденції у їхній роботі, а саме розпад науково-дослідних інститутів, конструкторських бюро; відплив наукового потенціалу; загрозливе старіння використовуваних технологій, методів виробництва; критичний стан виробничого устаткування, його моральне й фізичне зношення, енерго- і ресурсомісткість [4].

Головний вектор сучасної глобальної конкуренції перебуває у площині динамічно мінливих переваг, заснованих на науково-технічних досягненнях та інноваціях. Нові технології і забезпечуване ними зростання продуктивності й ефективності сприяють досягненню головної умови національної та галузевої конкурентоспроможності: виробництва товарів і послуг, що відповідають вимогам світових ринків, за одночасного підвищення реальних доходів населення [4].

Також серед основних причин, що гальмують інноваційні процеси в Україні можна назвати такі:

· Недостатнє ресурсне і фінансове забезпечення інноваційної сфери;

· Нерозвиненість інноваційної інфраструктури;

· Дуже повільне формування ринкових джерел фінансування інновацій;

· Неефективне використання навіть наявного наукового потенціалу;

· Відсутність належного правового захисту інтелектуальної власності.

У результаті на сьогоднішній день в економіці України спостерігається недостатня активність інноваційних процесів, їх нерівномірність як за територіальною так і галузевою ознакою. Негативні тенденції в сфері інновацій спричинені щорічним скороченням кількості інноваційно-активних підприємств, особливо в галузях машинобудування, хімії та нафтохімії та спрямуванням основної частки фінансування до низько технологічних галузей, тоді як надпровідні – нанотехнології, біотехнології, інформаційні технології, мікроелектроніка та телекомунікації отримують лише 3% всіх коштів. Несприятливо на інноваційну діяльність країни впливає також нестабільне інституційно-правове забезпечення бізнес-середовища, відсутність сприятливого інвестиційного клімату, недостатня підтримка вітчизняної науки та освіти [5].

Отже, основними проблемами інноваційної діяльності в Україні залишаються розробка інновацій, адекватних потребам ринку і вимогам споживачів, та використання потенційних можливостей продукувати нові наукові знання. Адже відомо, що наука давно стала продуктивною силою, а капіталовкладення в інтелект є найбільш пріоритетними у цілому світі. У конкурентній боротьбі лідируючи позиції повинні займати ті суб’єкти господарювання, які здатні не тільки впроваджувати інновації та інноваційні технології, а й виробляти інноваційний продукт.

Література:

1. Проблеми управління інноваційним розвитком підприємств у транзитивній економіці: Монографія / За заг. ред. С.М. Ілляшенка. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2005. – 582 с.

2. Луцків О.М. Інноваційна діяльність як передумова підвищення конкурентоспроможності економіки регіону // Регіональна економіка. – 2005 р. – №1.

3. Батрак М.О. Методи генерації інноваційних ідей як засіб підвищення конкурентоспроможності товарів вітчизняних виробників // Формування ринкових відносин. – 2006 р. – №1.

4. Шира Т.Б. Вплив інноваційно-технологічного потенціалу підприємства на конкурентоспроможність інноваційного продукту // Фінанси України. – 2006 р. – №1.

5. Державний комітет статистики України. Інноваційна активність промислових підприємств України у 2005 році /Експрес-доповідь від 08.02.2006 р. (http://www/niss.gov.ua/rubrika/001.htm).