Романюк Ольга Олександрівна

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Поняття ландшафтного ядра та його місце у сучасній науці

Розвиток географії на сучасному етапі вимагає погляду на ландшафт, як на складне поліструктурне багатофункціональне утворення.

Із зародженням синергетичного погляду на структуру та функціонування світу, з’являється нова концепція організації навколишнього середовища, що знайшла своє визнання в усіх сферах розвитку науки, в тому числі і в географічній. У своїх працях такі відомі дослідники, як Прігожин І., Стенергес І., Хакен Г., Арманд О. та інші, довели, що процеси становлення та ускладнення організації притаманні не лише біологічним системам, але і системам неживої природи.

Середовище, згідно концепції саморозвитку, розглядається як сукупність самоорганізованих структур, що знаходяться у комплексній взаємодії між собою. Для комплексного описання просторового середовища, зокрема ландшафтного, дуже зручною є схема «центр – периферія», що знайшла своє застосування у багатьох галузях науки. Погляд на ландшафт як на сукупність центричних структур, що здатні самоутворюватись та розвиватись і знаходитись у постійному взаємозв’язку між собою, дає можливість комплексного та різнобічного вивчення організації ландшафту. Виділення та вивчення ландшафтних ядер (структур, що виконують роль центрів у природних комплексах) дозволяє не лише досконаліше вивчити процеси та зв’язки, що мають місце у ландшафті, але і прослідкувати місця концентрації елементів та організмів, накопичення речовини. Це, зокрема, дасть змогу виділити та окреслити ареали біологічного різноманіття, що в свою чергу, дозволить внесення деяких корективів у план проекту Екологічної мережі.

На наявність центрів у ландшафтах, що мають здатність впорядковувати навколо себе елементи і виконувати роль ядер, вказувало багато вчених [1;5;7]. Їх дослідження доводять факт існування у ландшафтах ядер, але самих ядер вони торкаються опосередковано. До того ж, у ландшафтознавстві не розроблено чіткого визначення ландшафтного ядра, а спроби охарактеризувати його є не узгодженими.

Термін „ядро” зустрічається у багатьох галузях науки і якщо проаналізувати його визначення у фізиці [2, 456; 3, 1646; 6, 1566], астрономії [2, 454; 3, 1646; 6, 1566], біології [6, 1566; 8], геології [2, 461; 3, 1646] та метеорології [4, 459], з метою узагальнення та виявлення схожих характеристик, то отримаємо, що під ядром у різних галузях науки розуміють внутрішнє центральне утворення, що виконує роль основи, є сутністю, головною причиною чого-небудь і має здатність впорядковувати та концентрувати навколо себе елементи.

Серед ландшафтознавців першим звернув свою увагу на наявність у природних комплексах ядер – Д.Л. Армад (1975). Займаючись розробкою нового методу ландшафтного районування, він зазначав, що ландшафт „має специфічне „ядро типовості” („осередок”) та кордони, що проведені умовно” [1, 163]. Тобто, дослідник визнає існування у ландшафтах ядер і певного простору навколо них, а ядром вважає сукупність подібних (однакових) характеристих ландшафту, що в результаті визначають його тип.

Пізніше, В.М. Солнцев (1981) виділяв серед рівноважних та взаємодіючих між собою компонентів ландшафту живу речовину, що має здатність впливати на інші елементи, контролювати їх розвиток і формувати конфігурацію. Він стверджував, що: „у ландшафті є деякий компонент, що пригнічує усі інші своєю здатністю до самозбереження та здійснює вирішальний вплив на аналогічні властивості усіх інших компонентів та ландшафт в цілому...” [7, 20]. В цьому полягає специфічна організаційна роль живого у ландшафті. Отже, у В.М. Солнцева ядром, що здійснює контролюючий та підкорюючий вплив на компоненти природного середовища, є жива (біологічна) речовина.

Аналізуючи роботи відомих ландшафтознавців, бачимо, що у своїх дослідженнях вони не розглядали нуклеарні структури безпосередньо. Першим вченим, що присвятив свою роботу цій проблематиці є О. Ю. Ретеюм. У монографії „Земні світи” дослідник не лише обґрунтовує і доводить існування у ландшафтному покриві ядер, але і дає визначення їх прототипам – центрам хоріонів. Ландшафтний простір він пропонував розглядати як сукупність центричних систем – хоріонів різних порядків[5, 27].

Спираючись на дослідження К.М. Дьяконова, Т.А. Айзатулліна, В.Л. Лебедєва та К.М. Хайлова, О.Ю. Ретеюм дійшов висновку, що окремі елементи (речовинно-енергетичні начала) мають здатність впорядковувати навколо себе середовище, тобто відіграють роль ядер, а інші – створюють так звану оболонку, завдяки взаємозв’язкам з ядром. На цю особливість вказують і прості спостереження: тяжіння організмів до водних об’єктів, промислових центрів - до родовищ корисних копалин, людських поселень – до родючих земель та інше.

Центром хоріону (ядром), згідно визначення О.Ю. Ретеюма, є «сукупність великої маси, енергії та (або) інформації» [5, 40]. Функції центрів (ядер) виконують такі елементи: тіло, розсип, поле, хвиля, вогонь, знак або ідея (рис. 1). Кожен з цих елементів являє собою спосіб існування речовини, її стан у природі: тіло – однорідність, розсип – дисперсність, поле – «безмасивність», що «характеризується нескінченною кількістю ступенів свободи» [5, 39 - 40], знаки – інформаційність, ідея – антропогенний початок та інше.

Спираючись на наведені вище погляди під ландшафтним ядром доцільно розуміти певні утворення (організаційні начала), що є складовими ландшафту, мають здатність впорядкувати та трансформувати середовище свого існування і відіграють роль центрів, концентруючи навколо себе елементи та компоненти просторової структури. Ядра прослідковуються в усіх компонентах ландшафту: в ґрунтах, водних об’єктах, геологічних структурах, біологічній речовині, повітрі та антропогенних комплексах і являють собою речовину, що перебуває у різних станах (однорідному, дисперсному, безмасивному та інших).

1.Арманд Д. Л. Наука о ландшафте. – М.: Мысль, 1975. 2.Большая Советская Энциклопедия (В 30 томах). Гл. ред. А. М. Прохоров. Изд. 3-е. М.: Советская Энциклопедия, 1978. 3.Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В. П. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. 4.Географічна енциклопедія України: В 3-х т. / Редкол.:…О. М. Маринич (відп. ред.) та ін. – К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989 – 1993. Т З.: П – Я. 5.Ретеюм А. Ю. Земные миры. – М.: Мысль, 1988. 6.Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. 2 – е изд. – М.: Советская энциклопедия, 1983. 7.Солнцев В. Н. Системная организация ландшафтов: (Проблемы методологии и теории). – М.: Мысль, 1981. 8.www.uk.wikpedia.org