Державне управління /2. Сучасні технології управління

Краюшкін В.А.

Донецький державний університет управління, Україна

Основні положення механізму державного стимулювання стратегічного цілепокладання регіонів

Сучасний період розвитку регіонального управління в Україні характеризується делегуванням максимальної кількості повноважень і відповідальності, що стосуються соціально-економічного розвитку, органам регіонального управління. Останнім часом здобуває силу концепція саморозвитку регіонів, спрямована на самостійну постановку стратегічних цілей і завдань регіонів, а також їх реалізацію. Проте, делегування повноважень і відповідальності на рівень регіонального управління, яке не приводить до порушення цілісності країни, потребує узгодження цілей стратегічного розвитку регіонів у рамках загальнодержавних цілей, що обумовлює необхідність розробки механізму державного стимулювання стратегічного цілепокладання регіонів.

Процес стратегічного цілепокладання соціально-економічних систем, у тому числі - регіону, включає певний набір операцій: аналіз стану зовнішнього середовища, вивчення власного потенціалу, визначення місії системи, аналіз сильних і слабких сторін потенціалу системи й існуючих обмежень розвитку, визначення стратегічних цілей розвитку і механізмів їх реалізації.

Визначення місії регіону є ключовим етапом процесу стратегічного цілепокладання. Місія системи являє собою принцип взаємодії системи і зовнішнього середовища. В ідеальному представленні, місія системи повинна бути зрозумілою, зовнішньо-орієнтованою і містити унікальну конкурентну перевагу системи. При визначенні місії система прагне досягнення двох цілей: 1) бути значимим елементом зовнішнього середовища (виконувати в ньому значиму функцію); 2) бути унікальним елементом зовнішнього середовища (виконувати функції в зовнішнім середовищі найбільш ефективно і таким способом, який складно повторити).

Місія, у дійсності, відображує філософію відношення системи до зовнішнього середовища і спосіб взаємодії з ним, сформований з урахуванням наявного в системи потенціалу. У зв'язку з цим, можна виділити три основних способи взаємодії системи і зовнішнього середовища, що визначають тип сформованої місії визначеної системи: системна, раціональна і деструктивна взаємодія.

З огляду на домінуюче значення первинних територіальних особливостей - ландшафту, клімату, природних ресурсів, водяних потоків, у процесі стимулювання стратегічного цілепокладання регіон варто розглядати як гео-соціо-економічну систему з зовнішнім і внутрішнім управлінням. При цьому, основний, базовий потенціал регіону як системи пропонується розглядати в термінах геоекономіки, як науки, що вивчає економічний розвиток як наслідок, а природні характеристики території - як причину становлення і розвитку регіональних систем. Особливістю розвитку світового геоекономічного простору на початку XXІ с. є ведення регіональних геоекономічних війн - за транзит вантажів, транспортні коридори, енергетичні ресурси, регіональні умови господарювання і ринки збуту. Захистом від геоекономічної експансії на регіональному рівні є формування економічних систем з підвищеним рівнем стійкості, що визначається довгостроковою конкурентною перевагою. Формування таких систем обов'язково передбачає вироблення стратегії регіонального розвитку, що максимально розкриває природний потенціал регіону як системи.

Геоекономічну класифікацію регіонів України пропонується здійснити по наступним основних ознаках: 1) місце в «харчовій піраміді» геополітики, обумовлене галузевою структурою економіки регіону; 2) рівень розвитку продуктивних сил, що характеризується технологічним укладом, в рамках якого функціонує більшість економічних суб'єктів регіону, а також «залишковий потенціал» домінуючого технологічного укладу, що визначається залишковою вартістю основних фондів підприємств, які формують бюджет регіону; 3) розвиток інфраструктури. При цьому під виробничою інфраструктурою розуміється сукупність матеріально-технічних систем, що забезпечують рух ресурсів і товарів у ході промислового і сільськогосподарського виробництва. Під соціальною інфраструктурою розуміється матеріально-технічна база, призначена для забезпечення виконання функцій галузями соціальної сфери.

Аналіз процесу стратегічного цілепокладання регіонів в Україні свідчить про те, що він формально організований по «раціональному типу» взаємодії із зовнішнім середовищем, яке уособлюється державою. Регіони, як частини цілого, не розглядаються в контексті їх участі в досягненні стратегії соціально-економічного розвитку країни, а їх місія не враховує системної складової. З огляду на необхідність виконання функції забезпечення цілісності країни на центральному рівні державного управління, запропоновано внести зміни в процес стратегічного цілепокладання регіонів на основі наступних принципів: 1) системної взаємодії держави і регіонів, що передбачає визначення місії регіону по системному типу (а саме: регіон розглядається як частина цілого, що виконує в ньому значимі для життєдіяльності функції); 2) визначення місії регіону з урахуванням його геопотенціалу як базової складової потенціалу регіону, що дозволяє йому виконувати функції унікальним способом; 3) зовнішнього стимулювання розкриття наявного геопотенціалу регіону як причини його стратегічного цілепокладання.

Використання процесного аспекту запропонованого механізму засноване на тім, що стратегічне цілепокладання має три основних елементи - початковий стан, ціль (чи кінцевий стан) і процеси, що зв'язують ці два стани. Цілі процесу стратегічного цілепокладання передбачають об'єднання цих елементів таким чином, щоб: 1) зберегти (не порушити) цілісність метасистеми (держави); 2) забезпечити соціально-економічний розвиток системи (регіону) з найменшими витратами і максимально можливими результатами. Основним завданням стратегічного цілепокладання регіонів, у рамках запропонованого механізму, є перехід регіону як керованого об'єкта зі стану 1, що характеризується певним геопотенціалом і геостратегічним позиціонуванням, у стан 2, для якого характерно максимальне розкриття геопотенціалу і формування геостратегічних переваг регіону на основі його місії.

Процес стратегічного цілепокладання регіону включає три основних етапи: 1. Аналіз і прогноз стану зовнішнього середовища. Визначення геопотенціалу регіону. 2. Геостратегічне позиціонування регіону Формулювання місії регіону з урахуванням його геопотенціалу і системних принципів взаємодії із зовнішнім середовищем. 3. Розробка стратегії соціального й економічного розвитку регіону, яка реалізується на центральному і регіональному рівнях управління з урахуванням їх компетенції.

Варто визначити, що геопотенціал розвитку регіону являє собою характеристику ландшафту як цілісної системи в межах адміністративно-територіального утворення, яке називається «область України».

Алгоритм геостратегічного позиціонування регіону включає:

1) опис характеристик регіону відповідно до критеріїв геостратегічного позиціонування (виділено такі критерії: «суша – море», «центр-границя», природні ресурси, клімат, антропогенний вплив на ландшафт);

2) експертну оцінку значимості критеріїв для геостратегічного позиціонування регіону (з позицій регіону, із загальнодержавних позицій), побудова геостратегічного профілю регіону;

3) формування геопотенціалу регіону як комбінації його сильних сторін з урахуванням системного принципу взаємодії із зовнішнім середовищем.

У цілому, алгоритм передбачає єдність загального і часткового в процесі визначення місії регіону і розробці стратегії його розвитку. Загальнодержавні цілі в рамках цього алгоритму досягаються на основі природного потенціалу регіону, який реалізується в кожному окремому випадку індивідуально, тобто унікальним способом.

Послідовність дій в процесі вироблення державних стимулів щодо забезпечення стратегічного цілепокладання регіонів полягає в наступному:

1) геостратегічне позиціонування держави в цілому;

2) дослідження геопотенціалу регіону як напрямку стратегічного розвитку;

3) аналіз соціально-економічного й екологічного потенціалів регіону як поточних можливостей досягнення стратегічних цілей;

4) вибір стимулу, що актуалізує потенціал регіону, з урахуванням системної взаємодії регіону і зовнішнього середовища

Виділено три групи стимулів, що сприяють формуванню регіоном стратегії розвитку: 1) стимулювання «входів»; 2) стимулювання процесів функціонування і менеджменту; 3) стимулювання «виходів». При цьому існує взаємозв'язок між рівнем розвитку регіону й етапом процесу його функціонування, що вимагає стимулюючого впливу.

На основі аналізу геопотенціалу Луганського регіону необхідно відзначити, що: базовими складовими геопотенціалу є а) наявність природних ресурсів; б) граничне положення регіону. При цьому друга складова потенціалу недостатньо розкрита і представлена в розвитку економічної системи регіону.

Місія Луганського регіону, який представляє собою «промисловий граничний регіон», може бути сформульована в таким чином: ефективний видобуток природних ресурсів без шкоди навколишньому середовищу і сучасна організація державного кордону України, яка забезпечує цілісність країни, взаємовигідне економічне співробітництво, а також культурну взаємодію громадян.

Відповідно до геопотенціалу Луганського регіону рекомендується використовувати дві групи стимулів, що сприяють стратегічному цілепокладанню:

стимулювання розвитку інфраструктури і трансграничного співробітництва - автомобільні дороги, облаштованість державного кордону - становлення транспортно-логістичного кластера (дороги, склади, будматеріали);

стимулювання інфраструктури для розвитку малого і середнього бізнесу у вугільній галузі - законодавче регулювання становлення малого і середнього бізнесу у вугільній галузі - легалізація «копанок» - формування асоціацій підприємств малого і середнього бізнесу у вугільній галузі - стимулювання соціального захисту, охорони праці, лізинг устаткування для дрібних копалень.

Таким чином, державний механізм стимулювання стратегічного цілепокладання регіонів вирішує задачі збереження цілісності і забезпечення стратегічного розвитку країни, погодженого розвитку регіонів і максимального розкриття їх геопотенціалів в умовах впровадження концепції регіонального саморозвитку.

Література:

1. Левицки С. Как разработать стратегию: практические рекомендации по созданию реально работающей стратегии / Сирил Левицки; пер. с англ. – Днепропетровск: Баланс-Клуб, 2003. – 328 с.

2. Маркова В.Д. Стратегический менеджмент. Курс лекций / В.Д.Маркова, С.Д.Кузнецова. – М.: ИНФРА-М; Новосибирск: Сибирское соглашение, 2002. – 288 с.

3. Карлоф Б. Деловая стратегия / Бенгт Карлоф; пер. с англ.; науч. ред и авт. предисл. В.А.Приписнов. – М.: Экономика, 1991. – 239 с.

4. Томпсон А.А. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратегии / А.А.Томпсон, А.Дж.Стрикленд; пер. с англ. под ред. Л.Г.Зайцева, М.И.Соколовой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 576 с.

5. Варналій З.С. Регіональна політика України: нові умови, нові вимоги // Стратегічні пріоритети: Регіональна політика та місцеве самоврядування. – 2007. - №1(2). – С. 141-149.

6. Лескин В.Н. Государство и регионы. Теория и практика государственного регулирования территориального развития / Владимир Николаевич Лескин, Александр Николаевич Швецов – 3-е издание (стереотипное). – М.: УРСС, 2000. – 368 с.

7. Закон України „Про стимулювання розвитку регіонів” // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2005. - №51. - С. 548.

8. Переслегин С.Б. Самоучитель игры на мировой шахматной доске / Сергей Переслегин. – М.: АСТ; СПб.: Terra Fantastica, 2007. – 619, [5] с. – (Philisophy).