ІСТОРІЯ

Вітчизняна історія

Гирич Ярослав Миколайович

Аспірант кафедри новітньої історії України Київського Національного університету імені Тараса Шевченка

Урбанізація та Одеса (1959-1970 рр.).

Одещина була найбільшою за своїми розмірами адміністративно-територіальною одиницею Української РСР. Її площа складала 33,3 тис. км². Станом на 1 січня 1969 р. в 13 містах та 26 селищах міського типу проживали 1228,7 тис. осіб, що відповідало 53,8 % населення області[2,c.9]. Урбанізованість регіону перебувала на середньореспубліканському рівні.

Відповідно до матеріалів Всесоюзного перепису населення 1926 р. Одеса перебувала на другому місці за чисельною кількістю своїх мешканців (415,2 тис. осіб) після Києва, обійшовши за цим показником тодішню столицю Української Соціалістичної Радянської Республіки – Харків[3,c.98]. Впродовж наступних десятиліть намітилась тенденція до зменшення темпів зростання чисельності населення Одеси у порівнянні з іншими значними містами України. Ще до початку Другої світової війни, загальний перепис населення 1939 р. зафіксував вихід Харкова на друге місце, Одеса у свою чергу перебувала на третій позиції по чисельності власного населення в республіці. Станом на січень 1939 р. абсолютна чисельність жителів Одеси складала 601,6 тис. осіб.

Згідно оприлюднених підсумків Всесоюзного перепису населення 15 січня 1959 року Одеса перемістилась на четверту позицію в Україні за чисельністю населення після Києва, Харкова та Донецька, вона становила 664 тис. осіб[1,c.18-21]. Щільно наближався до Одеси за цією величиною Дніпропетровськ (1959-661 тис. осіб), чисельність населення якого нині дещо перевищує кількість мешканців Одеси. Загальний перепис населення 15 січня 1970 р. зафіксував у Одесі 892 тисячі мешканців, за цим показником місто посіло третє місце в Українській РСР[4,c.11-12]. Невдовзі, наприкінці 1974 р. населення міста досягло мільйонного рубежу, станом на 1 січня 1975 р. його абсолютна кількість складала 1 002 тис. осіб[4,c.12]. Таким чином, Одеса стала третім в Україні містом-мільйонером.

Протягом міжпереписного періоду (1959-1970) чисельність населення міста зросла на 33%, темпи міського населення області відставали порівняно з відповідними величинами, які були характерні обласному центрові. Загальний приріст населення Одеси впродовж 1960-1965 рр. фіксується на рівні 82,1 тис. осіб, середньорічна величина приросту дорівнювала 13,7 тис. осіб[3,c.98]. У другій половині зазначеного десятиліття (1966-1970) загальний приріст досяг 149 тисяч осіб, при середньоарифметичному щорічному зростанні в 29,8 тис. осіб.

Стрімке зростання кількості мешканців «південної Пальміри» упродовж 1960-х років відбувалось переважно за рахунок механічного приросту, що відповідало загальноукраїнській тенденції. Так, протягом 1960-1965 рр. механічний приріст становив 65,7 тис. осіб, що складало 80% від загального приросту населення[3,c.98]. Впродовж наступних п’яти років (1966-1970) відносні показники залишились на сталому рівні – 80,7%, абсолютні величини механічного зростання міста досягли 120,2 тис. осіб.

Зростання Одеси та чисельності її населення відбувалось не лише шляхом зовнішніх міграцій та адміністративно-територіальних перетворень, важливе місце серед джерел демографічного розвитку міста посідав природний приріст населення. Впродовж міжпереписного періоду (1959-1970) питома вага природного приросту поступово знижувалась: якщо протягом 1960-1965 рр. рівень народжуваності перевищив відповідно смертність на 16,4 тис. осіб, що складало 20% від загального приросту населення Одеси[3,c.98]. У наступні п’ять років (1966-1970) спостерігалось зростання абсолютних величин природного приросту (28,8 тис. осіб) із незначним зменшенням відносних показників (впродовж 1966-1970 рр. – 19,3%)[3,c.98]. Варто зазначити, що порівняно з переважною більшістю обласних центрів України в Одесі народжуваність зберігалась на дещо вищому рівні.

У 1966 році РМ УРСР затвердила новий генеральний план Одеси, розроблений під керівництвом архітектора Б. Тандаріна. Відповідно до нового генерального плану міста, розрахованого на 20-25 років, чисельність населення мала зрости до 900 тис. осіб, а територія міста збільшитись за рахунок нового житлового масиву ім. Косовського, що мав розміститись у зоні Куяльницького лиману[3,c.199]. Багатоповерхова житлова забудова мала з’явитись разом з новим масивом «Лузанівка». У західній частині міста передбачалось звести нові житлові масиви «Застава-І» та «Крива балка». У південному напрямі, велась забудова Аркадійського масиву, 2-ої та 5-ої станції Великого Фонтану та масив ім. Таірова[3,c.199]. Спорудження житлового масиву «Південний» визначило на певний час розвитку міста його південну межу.

Протягом досліджуваного періоду відбувався процес активного формування міської агломерації Одеси. Внаслідок активної містобудівної та житлобудівної діяльності в Одесі, місто все сильніше виконувало функції притягування. Серед головних чинників утворення, формування та існування агломерації варто назвати наявність морський порт, міжнародну торгівлю, статус культурного та освітнього центру, курорт.

1. Итоги Всесоюзной переписи населения 1959 г. Украинская ССР . – М., 1963.

2. Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. – К., 1969.

3. Одесса: Город-агломерация – портово-промышленный комплекс. – О.,1994.

4. УРСР у цифрах в 1974 році. Короткий статистичний довідник. – К., 1975.