Участь євреїв в українському національно-визвольному русі періоду 1941-1945 рр.: спроба критичного ставлення до проблеми

Бятець Людмила

Магістрантка групи І-6

Історичного факультету

ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький

ДПУ імені Григорія Сковороди”

Секція: Історія

Участь євреїв в українському національно-визвольному русі періоду 1941-1945 рр.: спроба критичного ставлення до проблеми

Українсько-єврейські стосунки періоду 20-30-х рр. ХХ ст. та доби нацистської окупації України – тема болюча, неоднозначна і багато у чому міфологізована. При цьому, міфи народжені під безпосереднім впливом радянської історіографії спрямовувались на дискредитацію ОУН як начебто колабораціоністської організації, усе ще впливають на громадське і наукове середовище України.

Незважаючи на роки державної незалежності України і появу нового покоління науковців, серед яких варто назвати М.Гона, М.Вовка та В.Вятровича повноцінна дискусія щодо зазначеної проблеми відсутня й по сьогодні. Виключенням є робота Ж.Ковби, присвячена проблемі порятунку євреїв у роки окупації України[i].

Фактично, стереотипи сформовані в радянський період, некритичне ставлення до джерел, а часто й її відсутність, - не дозволяють розглянути проблему у її повному обсязі.

Необхідно назвати кілька принципових зауважень, які мають безпосереднє відношення до українсько-єврейських відносин періоду нацистської окупації. Зазначимо, що під впливом жорстоких заходів творців “нового порядку” українсько-єврейські стосунки мали характер монологу. Єврейська спільнота мала в цьому процесі програшну роль. Але не українці, не ОУН обох напрямків і не УПА були ініціаторами заходів, що становили собою сутність Голокосту. ОУН не брала безпосередньої участі у фізичному знищені євреїв. Разом з тим відомо немало інцидентів, коли місцеві керівники організації та рядові члени ОУН брали участь в інцидентах щодо єврейського населення. Проте центральний провід ОУН фактично так і спромігся сформулювати власне ставлення до “єврейського питання”, яке в цей час активно реалізовувалось на теренах України.

Розглядаючи проблему необхідно враховувати такий фактор як українсько-єврейський діалог, що відбувався в межах довоєнної Польщі. Доволі аргументовано і професійно розглянув цю проблему М.Гон, який стверджує про конфліктну константу українсько-єврейських стосунків, викликаних запізнілою модернізацією, стереотипами щодо відданості євреїв ідеалам комунізму, які з “успіхом” реалізовувались у цей час в Радянській Україні. Впливав на взаємну відчуженість обох народів і сам дух епохи[ii].

Події середини вересня 1939 року, пов’язані з радянською експансією до Польщі, радянізація, фактична деструкція крихкої і водночас складної соціально-політичної ситуації лише активізували відповідні настрої. Євреї постраждали від дій радянського режиму не менше ніж інші національні групи Західної України, але в стереотипних уявленнях оточуючих – саме вони виграли від комуністичного вторгнення. Результати радянського вторгнення суттєво активізували міжетнічні взаємини усіх без виключення національних складових місцевого суспільства.

Таким чином, досвід і результати українсько-єврейських стосунків 20-30-х рр. ХХ ст., жорстокий нацистський окупаційний режим, проблеми елементарного фізичного виживання населення не дозволяють стверджувати про широкі потенційні можливості для налагоджування взаєморозуміння двох народів, існуючих в умовах окупації. Це ж зауваження стосується і їх політичних, національних та моральних лідерів. Із загального контексту виділяється лише особа А.Шептицького.

Однією з проблем, яка до сьогодні не вирішена дослідниками є ступінь антисемітської складової ОУН (б). Окремі антисемітські випади керівників організації не зовсім однозначні. Можливо у цих лозунгах присутнє неприйняття комунізму як такого, а не антисемітизму? Можливе й інше – об’єднання обох складових? Ми можемо зустріти немало висловлювань направлених виключно проти “московського більшовизму”. Окрім того, методологічно невірно ототожнювати расистський антисемітизм з відповідними антиєврейськими настроями у середовищі ОУН.

Деякі дослідники приводять цілий ряд фактів, які доводять участь євреїв у діяльності ОУН (б). Без усякого сумніву такі факти були і цілком очевидно, що вони заслуговують на увагу. Але ступінь добровільної участі євреїв в українському визвольному русі викликає ряд сумнівів. В основному євреї представляли вузькі корпоративні групи, зокрема, спеціалістів медичної сфери, необхідних для забезпечення партизанської боротьби. Можливо, ступінь добровільної або примусової інтеграції євреїв в рух опору, умови їх життя і побуту, ставлення членів ОУН до трагічної долі населення гетто – є тими аспектами проблеми, розгляд яких може стати основою для майбутніх досліджень.

Таким чином, окремі факти участі євреїв у визвольній боротьбі українського народу не можу бути визнані тенденцією. Але самі по собі вони викликають нові сторінки історії українсько-єврейських стосунків в роки окупації України, взаємовідносин двох етносів в екстремальних умовах, детермінації моральних принципів над корпоративними, у тому числі і над політичними.

Поза усяким сумнівом, проблема є актуальною, а тому її дослідження викликає умову врахування багатьох факторів історичного процесу як у 20-30-ті роки ХХ століття, так і в добу нацистської окупації України.