Магістрантка групи І-6
Історичного факультету
ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький
ДПУ імені Григорія Сковороди”
Секція: Історія
Участь євреїв в українському національно-визвольному русі періоду 1941-1945 рр.: спроба критичного ставлення до проблеми
Українсько-єврейські стосунки періоду 20-30-х рр.
ХХ ст. та доби нацистської окупації України – тема болюча, неоднозначна і
багато у чому міфологізована. При цьому, міфи народжені під безпосереднім
впливом радянської історіографії спрямовувались на дискредитацію ОУН як начебто
колабораціоністської організації, усе ще впливають на громадське і наукове
середовище України.
Незважаючи на роки державної незалежності України
і появу нового покоління науковців, серед яких варто назвати М.Гона, М.Вовка та
В.Вятровича повноцінна дискусія щодо зазначеної проблеми відсутня й по
сьогодні. Виключенням є робота Ж.Ковби, присвячена проблемі порятунку євреїв у
роки окупації України[i].
Фактично, стереотипи сформовані в радянський
період, некритичне ставлення до джерел, а часто й її відсутність, - не
дозволяють розглянути проблему у її повному обсязі.
Необхідно назвати кілька принципових зауважень,
які мають безпосереднє відношення до українсько-єврейських відносин періоду
нацистської окупації. Зазначимо, що під впливом жорстоких заходів творців
“нового порядку” українсько-єврейські стосунки мали характер монологу.
Єврейська спільнота мала в цьому процесі програшну роль. Але не українці, не
ОУН обох напрямків і не УПА були ініціаторами заходів, що становили собою сутність
Голокосту. ОУН не брала безпосередньої участі у фізичному знищені євреїв. Разом
з тим відомо немало інцидентів, коли місцеві керівники організації та рядові
члени ОУН брали участь в інцидентах щодо єврейського населення. Проте
центральний провід ОУН фактично так і спромігся сформулювати власне ставлення
до “єврейського питання”, яке в цей час активно реалізовувалось на теренах
України.
Розглядаючи проблему необхідно враховувати такий
фактор як українсько-єврейський діалог, що відбувався в межах довоєнної Польщі.
Доволі аргументовано і професійно розглянув цю проблему М.Гон, який стверджує
про конфліктну константу українсько-єврейських стосунків, викликаних запізнілою
модернізацією, стереотипами щодо відданості євреїв ідеалам комунізму, які з
“успіхом” реалізовувались у цей час в Радянській Україні. Впливав на взаємну
відчуженість обох народів і сам дух епохи[ii].
Події середини вересня 1939 року, пов’язані з
радянською експансією до Польщі, радянізація, фактична деструкція крихкої і
водночас складної соціально-політичної ситуації лише активізували відповідні
настрої. Євреї постраждали від дій радянського режиму не менше ніж інші
національні групи Західної України, але в стереотипних уявленнях оточуючих –
саме вони виграли від комуністичного вторгнення. Результати радянського
вторгнення суттєво активізували міжетнічні взаємини усіх без виключення
національних складових місцевого суспільства.
Таким чином, досвід і результати
українсько-єврейських стосунків 20-30-х рр. ХХ ст., жорстокий нацистський
окупаційний режим, проблеми елементарного фізичного виживання населення не
дозволяють стверджувати про широкі потенційні можливості для налагоджування
взаєморозуміння двох народів, існуючих в умовах окупації. Це ж зауваження
стосується і їх політичних, національних та моральних лідерів. Із загального
контексту виділяється лише особа А.Шептицького.
Однією з проблем, яка до сьогодні не вирішена
дослідниками є ступінь антисемітської складової ОУН (б). Окремі антисемітські
випади керівників організації не зовсім однозначні. Можливо у цих лозунгах
присутнє неприйняття комунізму як такого, а не антисемітизму? Можливе й інше –
об’єднання обох складових? Ми можемо зустріти немало висловлювань направлених
виключно проти “московського більшовизму”. Окрім того, методологічно невірно
ототожнювати расистський антисемітизм з відповідними антиєврейськими настроями
у середовищі ОУН.
Деякі дослідники приводять цілий ряд фактів, які
доводять участь євреїв у діяльності ОУН (б). Без усякого сумніву такі факти
були і цілком очевидно, що вони заслуговують на увагу. Але ступінь добровільної
участі євреїв в українському визвольному русі викликає ряд сумнівів. В
основному євреї представляли вузькі корпоративні групи, зокрема, спеціалістів
медичної сфери, необхідних для забезпечення партизанської боротьби. Можливо,
ступінь добровільної або примусової інтеграції євреїв в рух опору, умови їх
життя і побуту, ставлення членів ОУН до трагічної долі населення гетто – є тими
аспектами проблеми, розгляд яких може стати основою для майбутніх досліджень.
Таким
чином, окремі факти участі євреїв у визвольній боротьбі українського народу не
можу бути визнані тенденцією. Але самі по собі вони викликають нові сторінки
історії українсько-єврейських стосунків в роки окупації України, взаємовідносин
двох етносів в екстремальних умовах, детермінації моральних принципів над
корпоративними, у тому числі і над політичними.
Поза усяким сумнівом, проблема є актуальною, а
тому її дослідження викликає умову врахування багатьох факторів історичного
процесу як у 20-30-ті роки ХХ століття, так і в добу нацистської окупації
України.
[i] Ковба Ж. Людяність у безодні пекла. Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки “остаточного розв’язання єврейського питання”. К.: Сфера, 1998. - 266 с.
[ii] Гон М.М. Із кривдою на самоті.
Українсько-єврейські взаємини на західноукраїнських землях у складі Польщі
(1935-1939). Монографія. – Рівне: Волинські обереги, 2005. – 192 с.