Історія / 3. історія науки і техніки

Мудрук О.С.

Державна наукова сільськогосподарська бібліотека Української академії аграрних наук, м. Київ, Україна

Ноосферний підхід до теоретичних питань еволюції наукової думки про феномен ґрунту

Теорія, будучи найбільш складною формою вираження наукових знань, виникає лише на досить високому щаблі розвитку пізнання певної сукупності явищ і містить у собі цілий ряд більш простих елементів.

Створювана утилітарна теорія еволюції наукової думки про феномен ґрунту, опираючись на численні наукові факти, уявно охоплює всі процеси, що відбуваються з елементами терракомплексу, підкреслює природничу єдність світу, єдність живої й неживої речовини, людини як частини живої речовини, носія наукової думки.

Наша теорія погоджується з науковою позицією В.І. Вернадського, який у своїх роботах з історії науки виділив об'єктивні закономірності багатобічного й багатошарового соціально-історичного процесу, що пов'язані з нерівномірністю розвитку наукового знання у взаємодії з іншими формами й сферами соціально-історичного, духовно-культурного життя діяльності людства. На цю нерівномірність накладається специфіка відносини людей до природи в різні соціально-історичні періоди.

Соціальні зміни, рівень організації виробництва, культура, наукова думка, процеси відтворення (демографічна проблема в широкому розумінні), нарешті, освоєння нових територій і простору Землі реалізуються нерівномірно в просторі й у часі. Ця нерівномірність характеризується хвилеподібністю, часом вибухоподібністю або періодами тривалого застою, повільного нагромадження елементів мінливості. Перші форми розвитку можуть позначатися як революції (соціальні, технічні, наукові, демографічні, культурні й інші), другі як періоди еволюції (відносно плавний розвиток). ясно, що перші з'являються на тих інтервалах часу, де суперечливість різних процесів здобуває виражену несумісність (боротьба протилежностей), другі там, де протиріччя не досягають критичної величини (відносна єдність протилежностей їхньої взаємодії). Перераховані форми розвитку в історії планети й суспільства розподілені нерівномірно й можуть не збігатися за часом один з одним, більше того, поява однієї форми розвитку може або прискорити, або сповільнити іншу форму. Цього роду особливості у взаємодії революції в історії суспільства й описує В.І. Вернадський у своїх лекціях по історії природознавства. Революції й чинності, що їх породжують, носять планетарний характер і тим більшого ступеня, чим ближче вони до нас у часі. Це відноситься до соціальних революцій, в основі яких лежать протиріччя розвитку продуктивних чинностей і класової організації суспільства, по також до революцій наукової думки, культури в цілому. Тут відображається й суперечливість у взаємодіях суспільства й природи. Останнє сьогодні очевидно й для екологічних, демографічних, енергетичних кризових станів на планеті.

Абстрактним, ідеалізованим об’єктом теорії еволюції наукової думки про феномен ґрунту є терракомплекс, який являє собою певну систему взаємопов’язаних понять про біосферну, ноосферну й техносферну складові феномену ґрунту і його використання.

За нашими уявленнями терракомплекс є породженням складних процесів біосфери, ноосфери й техносфери, які мають відношення до ґрунту як складової частини землі (земної кулі) і всесвіту.

Вернадський відзначає, що зміна морфологічної будови живої речовини, необхідна в процесі еволюції, у ході геологічного часу неминуче приводить до зміни його хімічного складу. Він уважає, що це питання вимагає експериментальної перевірки. І в той же час підкреслює, що «зовнішній вигляд планети – біосфера – хімічно різко міняється людиною свідомо й, головним чином, несвідомо. Еволюція видів переходить в еволюцію біосфери. Ми переживаємо її яскраве входження в геологічну історію планети. В останні тисячоріччя спостерігається інтенсивне зростання впливу однієї видової живої речовини – цивілізованого людства – на зміну біосфери: під впливом людської думки й людської праці біосфера переходить у новий стан – у ноосферу.

Предметна область ноосфери вперше породжується, коли ми створюємо свою другу природу, штучні органи свого існування у світі. І, тільки існуючи в штучному світі, ми можемо щось стверджувати про природні процеси, відкриваючи в них закони природи. Наукові відкриття в глобальній екології можливі тільки в тому випадку, якщо цивілізація зробила практично крок до ноосфери. Значить сам термін ноосфера розширює горизонт нашого світорозуміння, – допомагає нам опановувати досвідом інтелектуального споглядання тих космічних основоположень, усередині яких ми живемо, і всередині яких, отже, уже можемо будувати екологічні системи знання.

Відкриття ноосфери можливе не з позицій зовнішнього спостерігача, але зсередини того досвіду, що ми одержуємо як істоти, що створюють штучні органи свого життя. Кожний стан, у якому ми щось змінюємо у світі, добудовується нами до тієї крапки ноосфери, у якій ми розуміємо й опановуємо природним змістом того, що нами ж було спроектовано.

Таким чином, у нашому випадку: біосферна складова – жива речовина – біологічні живі істоти, включаючи й людину, відповідальні за утворення, існування й еволюцію ґрунту; ноосферна складова – наукова думка людини про ґрунтоутворення й використання ґрунту; техносферна складова – похідна від ноосфери – елементи матеріальної культури, з допомогою яких підтримується існування терракомплексу, серед яких у наш час основними є ґрунтообробні знаряддя, навігаційна космічна техніка, прилади й обладнання для аналізів ґрунту.

Терракомплекс, як структурний елемент теорії, має декілька рівнів: перший рівень – історія наукової думки про ґрунтоутворення, про фактори грунтоуворення; другий рівень – історія наукової думки про використання ґрунту, про вплив на нього з метою поліпшення умов росту культурної рослини; третій рівень – історія наукової думки про засоби й методи функціонування терракомплексу на другому рівні.