ІСТОРІЯ

Вітчизняна історія

Гирич Ярослав Миколайович

Аспірант кафедри новітньої історії України Київського Національного університету імені Тараса Шевченка

Урбанізація в Україні та Житомирщина (60-ті рр. ХХ ст.).

м. Київ, 03022

вул. Ломоносова 81, корп. 1, к.104

8 097 970 98 22

hyrych@ukr.net

Всесоюзний перепис населення 1959 року продемонстрував зростання урбаністичних тенденцій в українському суспільстві. Впродовж двадцятиліття (1950-1970 рр.) абсолютна чисельність міського населення зросла в 2,1 рази, збільшившись на 13,5 млн. осіб[6,c.8]. Станом на 1960 рік співвідношення абсолютної кількості міського та сільського населення становило відповідно 19,9 млн. жителів міських поселень проти 22,6 млн. селян, у 1970 році - 25,7 млн. на 21,4 млн. осіб[5,c.38].

Протягом міжпереписного періоду міське населення УРСР збільшилося на 34,2%. За період 1959—1969 р. сільське населення Української РСР зменшилося на 5,6%. Зниження його чисельності за рахунок адміністративно-територіальних перетворень склало 22,0%, міграцій -78,0%[1,c.134].

Впродовж 1959-1970 р. скорочення населення через міграції спостерігалося у всіх сільських місцевостях республіки (за винятком Кримської області). У процесі урбанізації зростала загальна кількість міських поселень. Коли в 1946 році кількість міст в Україні становила 258 ( 177 – районного підпорядкування, 81 – обласного), в 1959 – 331, 1963 – 362, 1965 – 370. Перепис населення 1970 р. показав, що їх кількість в порівнянні з 1959- м в УРСР збільшилося на 53 і склала 385 одиниць[4,c.144].

На цьому фоні Житомирська область виглядала слабо урбанізованим регіоном. Житомирська область мала у своєму складі 8 міст, з яких 4 мали статус міст обласного підпорядкування, 39 селищ міського типу. Урбанізованість регіону в 1970 р. становила 34%[3,c.9].

Адміністративний центр області Житомир значними темпами відбудовувався після закінчення Другої світової війни. До початку війни у 1939 р. у місті проживали 95 тис. населення. У повоєнний період чисельність населення стрімко зростала з 53 тисяч осіб у 1945 р. до 76 тис. осіб у 1950 р. Всесоюзні переписи зафіксували кількість мешканців обласного центру у 1959р. - 105 тис. осіб, 1970р. – 160 тис. осіб[6,c.11]. До категорії міст обласного підпорядкування відносились Житомир, Бердичів, Коростень, Новоград-Волинський. Окрім того, упродовж 1962-1965 рр. в обласному підпорядкуванні перебував Радомишль. Містами районного підпорядкування окрім Радомишля вважались Коростишів, Малин, Овруч.

Впродовж міжпереписного періоду (1959-1970) практично у всіх містах області спостерігалась позитивна динаміка зростання. Чисельність мешканців міст збільшувалась значними обсягами. Так, кількість жителів адміністративного центру області Житомира в зазначений період зросла на 152%, тобто у півтора рази. Друге за чисельністю населення місто в області Бердичів протягом зазначеного часу продемонстрував збільшення чисельності власних мешканців на 132%, з 53,2 тис. осіб до 71,4 тис. осіб. Інші міста області демонстрували зростання: населення Коростеня збільшилось на 134% з 38 тисяч осіб до 55,7 тисяч осіб; чисельність населення Новограда-Волинського зросла на 149% з 27,5 тисяч осіб до 41,1 тисяч осіб; кількість мешканців Коростишева збільшилась на 125% з 16,9 тисяч осіб до 21,1 тисячі осіб; населення Малина зросло на 150% з 11 тисяч осіб до 16,6 тисяч осіб.

Серед усіх міських поселень (станом на 15 січня 1959 р.) – міст обласного (4), районного (4), селищ міського типу (31, разом - 39) розподіл за кількістю населення виглядав наступним чином – кількість міст з населенням до 3тис. становила 9, 3-5 тис. – 8, 5-10 тис. -14, 10-20 тис -4, 20-50 тис. – 2, 50-100 тис. – 1, 100-500 тис. – 1[2,c.23]. Згідно всесоюзного перепису населення 1959 року з 1 603 604 осіб загального населення регіону, абсолютна чисельність міського населення склала 417 057, що складало 25,99%[2,c.36]. Рівень урбанізованості області впродовж 11 років (1959-1970) незначно підвищився з 25,9% до 34%..

Протягом досліджуваного двадцятиріччя (1950-1970) в регіоні кілька населених пунктів отримали статус смт – Великі Коровинці (1957), Гуйва (1963), Діброва (1961), Дружба (1961), Ємельчине (1957), Іршанськ (1960), Крошня (1958), Лугини (1967), Миропіль (1957), Народичі (1958), Нова Борова (1957), Нові Білокоровичі (1961), Озерне (1959), Першотравневе (1952), Полянка (1967) Ружин (1962), Соколова Гора (1958), Червоноармійськ (1967).

Отже, впродовж 1960-х років в Україні склались умови, що сприяли остаточному її перетворенню на високоурбанізовану республіку. Активна містобудівна та житлобудівна політика разом з залученням великої кількості робочих рук з сільської місцевості стрімко збільшували чисельність міського населення, що вже 1965 року перевищило за своєю кількістю сільське. Але в середині області спостерігались схожі зі всією Україною процеси: активний міграційний рух сільського населення у міста, стрімке зростання абсолютної чисельності населення великих міст (в даному – випадку зростання населення більшості міст регіону), поступове зменшення кількості сільських поселень. Житомирська область впродовж 1960-х років продовжувала залишатись низько урбанізованим агарним регіоном. Упродовж даного десятиріччя тривав основний етап створення промислової бази, йшов місто- та житлобудівний процес, поступово зростала кількість міського населення.

1.Жученко В.С., Стешенко В.С. Демографическое развитие Украинской ССР (1959 – 70 гг.). – К., 1977.

2.Итоги Всесоюзной переписи населения 1959г. Украинская ССР. – М., 1963.

3. Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. – К., 1973.

4.Население СССР. Статистический сборник. – М., 1973.

5. Салій І.М. Урбанізація в Україні: соціальний та управлінський аспекти. – К., 2005.

6. УРСР у цифрах в 1974 році. Короткий статистичний довідник. – К., 1975.