Історія
/ 4. Етнографія
К.і.н.
Лазуренко В.М., к.і.н. Вовкотруб Ю.М.
Соціальний склад
українського чумацтва
Ой фортуно ж, ти, небого,
Послужи ж мені немного!
Служилась у хазяйстві,
Та й служила у бурлацтві,
Ще й послужи у чумацтві!
З народної пісні
Хто ж займався чумацтвом? Які соціальні верстви приймали у ньому
найбільшу участь? Д. Яворницький в “Історії запорозьких козаків” вважав
чумаків “товариською асоціацією” [1, 522]. Дмитру Івановичу заперечував
І. Слабєєв, оскільки він вважав, що чумацтво мало соціально-класову
основу, що вело до збагачення частини чумаків та експлуатації наймитів [2, 27].
За своїм соціальним складом чумаки не були однорідною масою і різні
шляхи приводили їх до цього промислу. Чумакували переважно козаки та державні
селяни, подекуди – міщани, духовенство та поміщики. Чумацький промисел був суто
чоловічою сферою діяльності, що зумовлювалося трудомісткістю та небезпечністю
праці. В соціальному плані він був доступний далеко не кожному козакові чи
селянинові. Щоб ним займатися, потрібно було мати насамперед воза (“мажу”,
“паровицю”) і бодай пару дорідних волів. Більшість чумаків володіли
однією-двома парами тяглових тварин і відповідною кількістю “паровиць”; менша,
заможніша частина – десятками волів і транспортних засобів. Бідніших селян
часто наймали за погоничів тварин. Це давало їм шанс у перспективі стати
самостійними прасолом, тому що за роботу в перше літо господар давав наймиту
пару волів, з якими й починалася щаслива або нещаслива доля чумака [3, 340; 4,
9].
В документах XVII століття найчастіше зустрічаються відомості про
чумаків-козаків. Можна гадати, що в XVII столітті, як і раніше, козаки
становили найчисленнішу групу чумаків. Окрім рядового козацтва, чумацтвом
займалась старшинська верхівка. Зокрема, є дані про те, що в Коломию по сіль
їздив Тиміш – син гетьмана України Богдана Хмельницького [2, 27].
Чумакував у дитинстві і відомий український поет Тарас Григорович
Шевченко. Його батько, а це доведений історично факт, був чумаком. Як
засвідчують біографи відомого поета, разом з батьком, малий Тарас подорожував у
Крим по сіль. Мандруючи, майбутній поет глибинніше знайомився з тодішнім життям
на території України. Слухаючи розповіді людей цих країв, Тарас поринав у славні
минулі, наповнені героїзмом часи історії нашої держави, що згодом яскраво
проявилось у його поетичній та художній творчості. Чумаки неодноразово
згадуються у його творах. Наприклад, у вірші “У неділю не гуляла...”:
Іде чумак з-за Лиману
З чужим добром, безталанний,
Чужі воли поганяє,
Поганяючи, співає:.. [5, 111].
Крім того, Т. Шевченкові належать ряд художніх полотен на яких
зображені чумаки, а саме “Коло Седнева” (1846) та “Чумаки серед могил” (1846)
[6].
На початку XIX століття чимало кріпаків йшли в чумаки: поміщики їх радо
відпускали, бо за кілька років кріпак приносив великий грошовий викуп (в
середньому тисячу карбованців) [4, 11].
Отже, чумацтво в свій час було найприбутковішим видом діяльності і
дозволяло досить швидко сконцентрувати в своїх руках значні капітали. Серед
чумаків було багато дуже заможних людей. Досить згадати, що саме з чумацького
середовища постали великі українські землевласники і мільйонери Харитоненки й
Терещенки. Специфіка цього роду діяльності сприяла появі цілого соціального
пласту, яка глибоко вкоренилась у свідомість і світогляд українців.
Література:
1. Яворницький Д. І.
Історія запорозьких козаків. У 3-х т. – К., 1990. – Т. 1. – 583 с.
2. Слабєєв І. С.
З історії первісного нагромадження капіталу на Україні // Чумацький промисел і
його роль у соціально-економічному розвитку України XVIII – першої половини
XIX ст. – К., 1964. – 120 с.
3. Українське
народознавство: Навч. посібник / За ред. С. П. Павлюка,
Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. – Львів, 1994. – 608 с.
4. Лазуренко В. М.,
Вовкотруб Ю. М. Каравани українського степу. – Черкаси, 2004. – 92 с.
5. Шевченко Т. Г.
Кобзар. – К., 1993. – 640 с.
6. Шевченко Т. Г.
Альбом. – К., 1976. – 352 с.