Секція Медицина

Підсекція 10

Н.В.Мацко, Львівський національний медичний університет ім..Д.Галицького

Лікування гострої позашпитальної пневмонії методами народної і нетрадиційної медицини

Пневмонія - гостре інфекційне захворювання, переважно бактеріальної етіології, яке характеризується вогнищевим ураженням респіраторних відділів та наявністю внутрішньоальвеолярної ексудації (визначення згідно з протоколом, затвердженим наказом МОЗ України від 19 березня 2007 №128 „Надання медичної допомоги хворим на негоспітальну та нозокоміальну пневмонію у дорослих осіб”). Пневмонія належить до поширених захворювань і посідає провідне місце у структурі захворюваності на хвороби органів дихання.

На сучасному етапі розвитку медичної науки, коли можливості розвитку мікробіологічної верифікації збудника пневмонії досить проблематичні, більшість фахівців Європи і Північної Америки дійшли висновку, що з практичного погляду логічніше класифікувати захворювання, беручи до уваги особливості інфікування, або умови, за яких виникло захворювання. Згідно з цією класифікацією розрізняють такі види пневмонії:

· Негоспітальна, або позалікарняна пневмонія (поширена, розвивається у хворих поза межами лікарень, як правило, в домашніх умовах);

· Внутрішньогоспітальна, або нозокоміальна пневмонія (виникає і розвивається під час перебування хворого в стаціонарі з приводу іншого захворювання через 48 годин і більше після госпіталізації);

· Аспіраційна (може бути як внутрішньогоспітальна, так і негоспітальна), пов’язана з аспірацією орофарингеальної та шлунково-кишкової мікрофлори в нижні дихальні шляхи. Високий ризик розвитку аспіраційної пневмонії існує у хворих на хронічний алкоголізм, наркоманію, цукровий діабет, при неврологічних захворюваннях та втраті свідомості;

· Пневмонія в осіб з тяжкими дефектами імунітету (виникає при первинному (вродженому) імунодефіциті, ВІЛ-інфекції, ятрогенний імуносупресії (онкохворі при проведеній хіміотерапії, хворі з пересадженими органами).

Кожна з цих пневмоній зумовлена цілком конкретним і досить обмеженим переліком мікробіологічних збудників, що дозволяє проводити терапію, яка ґрунтується на емпіричному підході, ще до одержання результатів мікробіологічного дослідження харкотиння. Враховуючи, що лікування хворих проводилося в межах поліклініки, зупинимося на переліку інфекційних чинників негоспітальної пневмонії.

Найчастіше збудниками негоспітальної пневмонії є:

1) пневмокок (45% Streptococcus pnevmoniae);

2) гемофільна паличка (15% Haеmophilus influensae);

3) інші грамнегативні бактерії (Moraxella catarrhalis 2%, Klebsiella pneumoniae 8%);

4) атипові мікроорганізми (Mycoplasma, Legionella, Chlamidia pheumonial, разом 15-20% хворих);

5) збудник невідомий (15%).

Патогенез розвитку пневмонії включає наступні ланки:

- порушення функціонування мукоциліарного кліренсу, що проявляється порушенням процесів утворення та евакуації бронхіального секрету;

- ушкодження альвеолярної мембрани з порушенням багатьох її функцій (газообміну, утворення сурбактанту, імунної функції);

- порушення рівноваги між інтенсивністю перекисного окиснення ліпідів та антиоксидантною системою, виникнення синдрому внутрішньосудинної гіперкоагуляції крові в зоні запальних змін на тлі недостатності функції системи фібринолізу;

- розвиток респіраторного дистрес-синдрому (пошкодження альвеолярно-капілярного бар’єру внаслідок запального процесу в легенях, порушення сурфактантної системи, розвиток бронхообструктивного синдрому, шунтування крові в малому колі кровообігу).

Враховуючи механізми розвитку пневмонії в умовах впливу інфекційних збудників велике значення надається методам народної і нетрадиційної медицини. До цих методів можна зарахувати рефлексотерапію, цзю-терапію, гірудотерапію.

При лікуванні пневмонії методом рефлексотерапії використовують заспокійливий метод впливу. Основні точки, які використовуються: P9, V13, IG14, T10, RP17, RP18, P7, TR6, V43, RP6, GI4, GI11, E36, MC6.

Метод припікання належить до одного із найстарших методів лікувального впливу на точки акупунктури, що використовуються у традиційній медицині. Цзю-терапію почали застосовувати раніше, аніж акупунктуру, адже в певних випадках лікування теплом не лише не поступається акупунктурі, але й є більш ефективним. Насамперед через те, що при припіканні вплив відбувається на теплорецептори шкіри.

На один квадратний сантиметр деяких ділянок шкіри припадає до 200 больових, 25 тактильних, 15 холодових і 2 теплові чутливих точки. При впливі теплових факторів відбувається розширення шкірних капілярів, помірне пропотівання плазми і прискорення лімфотоку. Реакція зі сторони шкіри проявляється також у збільшенні об’єму підшкірної клітковини та розширенні кровоносних судин. Ці зміни частково пояснюють ефективність лікувального ефекту цзю-терапії при різноманітних захворюваннях шкіри. Результатом теплового впливу на шкіру є опік, що характеризується різними морфологічними змінами у тканинах. Потрапляння внаслідок опіку білкових речовин до кровотоку створює додаткове неспецифічне подразнення систем адаптації і впливає на судинний тонус. Припікання ТА полинною сигарою має вплив на ретикулоендотеліальну систему, імуногенез і стимулює захисні сили організму.

Припікання ділянки шкіри спричиняє утворення гістаміну і серотоніну, активації і вивільненню протеаз і ензимів, що беруть участь в утворенні кинінів. Кинін плазми діє як субстанція, що стимулює фагоцити, а також через гуморальні шляхи призводить до стимуляції диенцефальних центрів. Через це припускають, що в основі дії припікання лежить вплив на гуморальні механізми, які викликають вторинні зміни з боку вищих регуляторних вегетативних центрів.

Більшість дослідників вважає, що в основі лікувального ефекту припікання лежить вплив і на ЦНС, завдяки чому відбувається регулюючий і трофічний вплив на змінені функції організму. Рецептори шкіри є початковою точкою в соматовісцеральній рефлекторній системі, яка складає елементарну систему в структурно-функціональній організації нервової системі. Завдяки колатеральним, межсегментарним зв’язкам асоціативних нейронів вплив на соматичний рецептор може здійснюватись на будь-якому з соматичних і вісцеральних ефекторів. Помірне подразнення чутливих нервових закінчень, які знаходяться в ТА, а також нервових стволів, відновлює нервову регуляцію в організмі, нормалізує силу, рухомість і рівновагу процесів гальмування і збудження.

За даними ДМ Табєєвої, при одномоментному припіканні кількість лейкоцитів (нейтрофілів) в крові збільшується протягом 4-5 днів. Кількість еритроцитів зменшується при короткотривалому курсі припікання і підвищується при довготривалому. Кількість тромбоцитів збільшується після короткочасного зменшення.

Реакція судинної системи на прогрівання полягає в звуженні, а в подальшому і розширенні судин, сповільненні пульсу, підвищенні (або зниженні) артеріального тиску.

· Перевагами цзю перед іншими методами рефлексотерапії є простота застосування і доступність; відсутність вимог щодо спеціальної обробки шкіри та стерилізації інструментів, відсутність ускладнень, які можуть виникати при акупунктурі (перелом голки, кровотеча). Цзю-терапія усуває негативні наслідки голковколювання (ломота і тягнучі болі в ділянці уколу), може застосовуватись у хворих з підвищеною чутливістю до уколів, а також місцях, протипоказаних для уколів. Крім того, припікання має довготривалу і стійку дію на ТА і оточуючу їх зону (домінуюче вогнище), що має важливе значення при лікуванні цілого ряду патологічних станів.

Прогрівання проводилося полинними сигарами або невеликими моксами на клеючій основі. Використовувались як віддалені точки, так і точки місцевої дії, а також симптоматичні:

· при задишці - V13, V9, R6, TR10, P7;

· при астматичному компоненті - I14, MC6, V13, R27;

· при задишці на фоні страху - T20, I6, R27.

Метод гірудотерапії (бделотерапії) має довгу історію. Ще у 30 роки 19 століття у Франції з лікувальною метою щороку використовували близько 90 млн. п’явок, а в Росії - до 30 млн. Згодом метод пережив епоху забуття, однак останнім часом через зростання інтересу до нетрадиційних методів лікування починає активно використовуватись. У певних випадках застосування гірудотерапії може бути більш ефективним за акупунктуру і цзю-терапію, що вкотре підтверджує думку про специфічність кожного методу лікування.

Гірудотерапія, завдяки біологічно-активним речовинам, що продукуються медичними п’явками, характеризується комплексним впливом на організм, і має протитромботичний вплив; тромболітичну дію; гіпотензивну дію; репаративний вплив; антиатерогену дію; антигіпоксичну дію; імуностимулюючу дію; захисну дію.

У момент покусування шкіри численні зуби п’явки подразнюють шкірні рецептори, викликаючи відповідну реакцію у периферійній нервовій системі. Секрет, що вводиться п’явкою до рани, вочевидь, додатково впливає на нервові закінчення, або створює умови, що сприяють підтриманню шкірних рецепторів у роздратованому стані. Імпульси по зонам Захар’їна-Геда передаються до визначених сегментів спинного мозку, рефлекторно змінюючи функції вегетативної і центральної нервової системи.

Важливим є те, що біологічно активні речовини, які продукуються п’явкою, активують імунну систему організму. Патогенні мікроорганізми у крові людини (стафілокок золотистий, стрептокок гемолітичний, бліда спірохета тощо) не лише пригнічуються, але й знищуються нейтрофільними лейкоцитами за рахунок відновлення, або підвищення їхньої здатності захоплювати і перетравлювати мікроби і рештки зруйнованих клітин у крові. За даними І.Нікішкіної, здатність поглинати мікроби (фагоцитарна активність) нейтрофілів при лікуванні п’явками збільшується у 2-3 рази.

Нами було проведено лікування 23 хворих з діагнозом негоспітальна бронхопневмонія. На момент проведення лікування хворі скаржились на підвищення температури тіла до 37-37,5°С, сухий, надсадний кашель, біль в грудній клітині під час дихання, головний біль, слабкість, розбитість, підвищену пітливість, втрату працездатності (інтоксикаційний синдром). Після застосування методів нетрадиційної медицини на 2-3 день від початку лікування стан хворого покращувався: сухий кашель набував волого характеру з виділенням слизисто–гнійного і гнійного харкотиння, зменшувались прояви інтоксикаційного синдрому, лише у кількох хворих спостерігалась підвищена температура тіла.

При перкусії у місці проекції патологічного процесу на грудну стінку відзначався притуплений легеневий звук, аускультативно на фоні ослабленого везикулярного дихання з жорстким відтінком вислуховувались звучні дрібно пухирчасті хрипи, інколи крепітація (ознака ураження альвеол, що вислуховується лише у 10-20% хворих). Після покращення дренажу (очищення бронхів від в’язкого секрету) характер аускультації змінився: вислуховувались поодинокі дрібно пухирчасті хрипи на фоні ослабленого дихання.

Проводився також аналіз лабораторних показників крові та аналіз харкотиння. Зменшення кількості лейкоцитів та зниження ШОЄ відмічалося на 4-6 день відповідно. Характер харкотиння змінювався з слизисто-гнійного на слизистий з наявністю альвеолярних макрофагів, що є свідченням одужання при гострих бронхо-легеневих процесах. Час перебування хворого на листку непрацездатності зменшувався з 21 дня до 14-15 днів.

Наприкінці хотілось би ще раз відзначити, що методи народної і нетрадиційної медицини заслуговують на більш детальну увагу лікарів і при дотриманні всіх рекомендацій дають позитивні результати навіть у дуже складних випадках, в яких використання інших методів лікування було б неефективним. Вибір методу впливу і врахування всіх факторів в цілому визначає успішне лікування хворого.

Мацко Наталя Василівна, Львівський національний медичний університет ім. Д.Галицького, доцент кафедри реабілітації і нетрадиційної медицини

79015, м.Львів, вул..Боберського, буд.6, кв.4.

Тел: (067) 713-27-58, (032) 238-42-62

omatsko@ukr.net